Роберт Льюїс Стівенсон
Корабельна катастрофа
Переклад Валерія Бойченка
ПРОЛОГ
НА МАРКІЗЬКИХ ОСТРОВАХ
Наближалася третя година зимового дня в Таї-о-хае — головному порту й французькій столиці Маркізьких островів. Бушував сильний рвучкий пасат, дужий прибій гуркотів на прибережній гальці, й п'ятдесятитонна військова шхуна — носій прапора та впливу Франції на цім канібальськім архіпелазі — гойдалася на хвилях біля свого причалу під Тюремним пагорбом. Низькі чорні хмари лежали на схилах гір, що амфітеатром оточували гавань; щойно випав дощ, справжня тропічна злива, майже водяний смерч, і потемнілими зеленими схилами гір звивалися сріблясті ниті потічків.
Клімат на цих островах жаркий та здоровий, і зима — то тільки назва. Дощ не відсвіжив мешканців Таї-о-хае, а вітер не збадьорив їх. Лише на околиці, за Тюремним пагорбом, комендант ходив наглядачем у власному саду, і садівники — всі як один каторжани — хіть-не-хіть працювали, а решта мешканців містечка втішалися пообіднім відпочинком та дрімотою. Ваcкеху, туземна королева, спочивала в своїй ошатній хатині під тінистими шелестливими пальмами; комісар з Таїті — в отіненій прапорами офіційній резиденції; торговці — в безлюдних крамничках, і навіть клубний прислужник спав у приміщенні клубу, похиливши голову на прилавок, над яким красувалися візитні картки морських офіцерів та карта світу.
Вздовж берега пролягала єдина вулиця: з благодатного затінку пальм та зеленої гущавини пурао дивилися в море дощані будиночки, і ніде не видно було жодної душі. Лише в кінці розхитаного причалу, що колись (в часи успіху заколотників у Південних Штатах) стогнав під вагою пакованого бавовнику Джона Гарта, на купі мотлоху вмостився відомий тут татуйований європеєць — жива дивовижа містечка Таї-о-хае.
Він не склеплював очей і ліниво озирав гавань. Бачив положистий схил гори, що біля гавані переходив у скелі, бачив прибій, що біло закипав довкола двох острівців — [5] у вузькому просвітку між ними на блакитному крайнебі здіймалися гострі вершини острова Уа-пу. Але цей давно знайомий краєвид не привертав його уваги. Він поринув у той дрімотний стан, коли сон межує з дійсністю, і в його уяві зринали розрізнені картини минулого: обличчя білих і тубільців — шкіперів, старших помічників, князьків та вождів — з'являлися перед ним і знову щезали; він згадував давні подорожі й призабуті пейзажі, осяяні світанням; він знову чув гуркіт барабанів, що закликали на канібальське бенкетування; можливо, йому являлися принади тієї тубільної принцеси, з любові до якої він оддав своє тіло в безжальні руки татуювальника, а тепер сидів на купі мотлоху край причалу в Таї-о-хае — дивак, не схожий на інших європейців. А можливо, в його душу владно увірвалося ще давніше — звуки й запахи рідної Англії, далекого дитинства: веселий передзвін соборних дзвонів, рокитник на березі, пісня річкової хвилі під греблею...
Біля входу в гавань — прудка течія, і корабель можна провести лиш якнайближче до острівців — так, що з нього легко докинути до берега сухарем. І ось, поки татуйований європеєць дрімав і марив, із-за західного острівця вигулькнув летючий клівер (1),— і це змусило його миттю отямитись. Потім з'явилися два стакселя(2), і, перш ніж татуйований європеєць схопився на ноги, топсельна шхуна (3) в кілька сотень тонн, легко обійшовши острівець супроти вітру, курсом бейдевінд (4) увійшла в гавань.
Сонне містечко заворушилось, наче його збудив якийсь чарівник. Звідусюди вироїлись тубільці, вітаючи одні одних магічним вигуком "Ехіпі!" ("Корабель!"). Королева вийшла на веранду й поглянула на гавань, прикривши очі ручкою, що була справжнім дивом високого мистецтва татуювання; комендант забув про своїх каторжан і кинувся в будинок за підзорною трубою; капітан порту, який був ще й наглядачем у в'язниці, метнувся вниз по схилу Тюремного пагорба; сімнадцять мідношкірих канаків(5) та француз, помічник боцмана, члени команди військової шхуни, вибігли на бак; всі англійці, американці, німці, поляки, корсіканці й шотландці — торговці та чиновники Таї-о-хае,— покинувши свої крамнички й контори, зібралися, за давнім звичаєм, біля клубу.
(1) Клівер — косе трикутне вітрило, яке ставиться попереду фок-щогли — передньої щогли судна.
(2) Стаксель — трикутне вітрило, яке ставиться услід за клівером, попереду фок-щогли.
(3) Шхуна — судно, що має кілька щогл із косими вітрилами.
(4) Бейдевінд — курс судна при зустрічно-боковому вітрі, коли кут між напрямом вітру і носом судна менше 90°.
(6) Канаки — народність, що живе на Гаванських островах. [6]
Відстані в містечку були незначні, і вся дюжина його білих мешканців зійшлася так хутко, що встигла вже обмінятися здогадами щодо національності й мети плавання невідомого корабля, перш ніж він досяг стоянки. Аж ось на клотику замайорів англійський прапор.
— Я ж вам казав, що це Джонні Булль(1), я відразу пізнав по стакселях,— мовив бувалий, але ще бадьористий морський вовк, який міг би знов (якби вдалося знайти судновласника, незнайомого з його біографією) прикрасити своєю персоною капітанський місток і згубити ще одне судно.
— Однак корпус американської форми,— хитрувато завважив шотландець, інженер бавовноочисної фабрики.— Я певен, що це яхта.
— Атож! — вигукнув морський вовк.— Звісно, яхта! Погляньте на її шлюпбалки(2) і на шлюпку, підвішену за кормою.
— Та яка ж це яхта?! — відгукнувся голос, що явно належав уродженцеві Глазго.— Хіба ви не бачите червоного кольору англійского торгового прапора?!
— І все ж ви можете замикати свою крамничку, Томе,— мовив ввічливий німець і додав, звертаючись до туземця з тонкими рисами обличчя,— він саме проїжджав вулицею на гарному гнідому коні: — Bon jour, mon Prince! Vous allez boire un verre de biere? (3)
Але принц Станіслав Моанатіні — єдиний по-справжньому зайнятий нині мешканець острова — підганяв коня, поспішаючи оглянути оповзень, що вранці завалив гірську дорогу. Сонце вже хилилося до небокраю, незабаром мало сутеніти, і якщо принц хотів уникнути небезпек, що таяться в мороці та урвищах, а також страху перед привидами мертвих, що населяють джунглі,-він ніяк не міг прийняти ласкавих запросин. Втім, якби він і спішився, освіжитися було б нічим.