ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Подвір'я в замку графа Глостера.
Входять Едмунд і Куран, зустрічаються.
Едмунд Здоров був, Куране.
Куран Доброго здоров'я, сер. Я був у батенька вашого
і сповістив його, що герцог Корнуельський та герцогиня Регана
прибудуть сюди пізно ввечері.
Едмунд Чого ж то?
Куран Не знаю до ладу. Чи чули ви новину? Я кажу
про ті новини, що про них тим часом говорять пошепки.
Едмунд Ні, не чув. А що таке?
Куран Чули, що пахне війною між герцогом Корнуель-
ським та Олбенійським?
Едмунд Не чув ні слова.
Куран Ну, то ще почуєте. Прощавайте, сер.
(Виходить)
Едмунд Сюди прибуде герцог уночі?
Чудово! Як це склалося до речі!
Звелів Едгара взять під варту батько,
І я, хоч трохи справа ця слизька,
Свій намисел повинен довершити.
Вперед, фортуно! А зійди-но, брате,
До мене. Тільки слово я скажу.
Входить Е д г а р.
Втікай мерщій: за нами батько стежить,
йому сказали, де ти заховався.
Тобі в пригоді стане темна ніч.
Чи не казав чого ти неприхильно
Про Корнуела? Кажуть, що прибуде
Сюди вночі він і Регана з ним.
Не говорив ти часом про сперечку
Його із Олбені? Згадай.
Едгар Ні слова.
Едмунд Я чую, батько йде сюди. Не сердься —
Я мушу задля хитрощів підняти
Меча на тебе. Вихопи й свого,
Вдавай, що захищаєшся. Тепер
Тікай, та швидше. Гей, подайте світла!
Рятуйся, брате! Смолоскипів, люди!
Прощай, Едгаре!
Едгар виходить.
Хай ця крапля крові
Переконає їх, що тут і справді
Ішлось на вбивство.
(Ранить себе в руку)
Бачив я п'яниць,
Що тяжче ранили себе для жарту.
Мій батьку! Батьку!.. Стій! Стій! Гей, на поміч!
Входять Гл остер та слуги із смолоскипами.
Глостер Ну, де мерзотник той, Едмунде?
Едмунд Він
Стояв у темряві, меча із піхов
Добувши, й шепотів страшні клятьби,
У місяця благаючи підмоги.
Глостер Та де ж він, де?
Едмунд Я ранений, мій батьку.
Глостер Де той негідник?
Едмунд Він побіг туди.
Йому не пощастило...
Глостер У погоню!
Біжіть за ним!
Слуги вибігають.
Йому не пощастило —
Та з чим же бо?
Едмунд Підмовити мене,
Щоб вас убить. Сказав на те йому я,
Що кари справедливої боги
На батьковбивців шлють громи із неба,
Що батька з сином сотнями ниток
Любов могутня в'яже. Постерігши,
Які бридкі мені його намови,
Він кинувся з мечем своїм на мене
І в руку ранив. А коли побачив,
Що я ладен за праве діло стати
До бою, чи мого злякався крику,-
Втікати звідси кинувся.
Глостер Нехай
Собі тікає: у країні нашій
Йому не врятуватися, і смерть
На нього жде. Велитель мій високий,
Шляхетний герцог скоро буде тут.
Ім'ям його я всім оповіщаю,
Що матиме подяку той велику,
Хто лиходія приведе страшного
На кару до ганебного стовпа.
А хто його наважиться ховати,
Той сам умре.
Едмунд Я умовляв його
Від заміру лихого відцуратись —
Дарма! Він і не слуха! Я тоді
Страхать почав, що викажу на нього,
А він на те: "Ти,— каже,— син нешлюбний,
Ти — старець, і невже ж тобі здається,
Що віри хтось пойме твоїм словам,
Хоч би які були вони правдиві
Та чесні? Хоч покажеш ти їм лист,
Моєю справді писаний рукою,-
Всім доведу я, що усе те — наклеп,
Лиха обмова. Таж усіх людей
Ти мусив би на дурнів обернути,
Щоб не добачили того вони,
Чим смерть моя була б тобі корисна
І як ти маєш прагнути її".
Глостер Душа невірна, лиходій запеклий!
Свого листа він хоче відректися?
Ні, це не син мій!
Сурми за сценою.
Чуєш, їде герцог!
Не знаю я, що в нього тут за справи.
Я гавані скажу закрити всі —
Мерзотник не втече. Я певен, герцог
Мені на теє дасть ласкавий дозвіл:
Я розішлю портрет по всій країні,
В усі кінці, щоб дати змогу людям
Його впізнать. А ти, Едмунде, чесний
І вірний син. Подбаю я про те,
Що"б ти дістав майно моє у спадок.
Входять Корнуел, Регана та слуги.
Корнуел Ну, як ведеться, благородний друже?
Чудні мене тут зустрічають вісті.
Регана Коли то правда, то немає кари,
Злочинця гідної. Чи ви здорові?
Глостер Владарко, серце маю я розбите,
Розбите серце.
Регана Як! Хрещеник Ліра,
Едгар, якому батько дав ім'я,
Намислив вас убити?
Глостер О міледі,
Я потаїть волів би цю ганьбу.
Регана А чи не був він часом у ватазі
Тих рицарів, що батькові слугують?
Глостер Не знаю, пані... Жах, несвітський жах!
Едмунд Так, пані, він із ними був.
Регана Не дивно,
Що духу він набрався там лихого.
Його намовили убить отця,
Щоб разом з ним прогулювати спадок.
Увечері дістала від сестри я
Докладний лист про вчинки їх бешкетні
І присягаюсь: як вони до мене
Прибудуть — я покину власний дім.
Корнуел Я теж покину, вір мені... Едмунде,
Ви, кажуть, батькові в пригоді стали?
Едмунд Свою повинність виконав я, сер.
Глостер Він викрив задуми його — і сам
Дістав од того лиходія рану.
Корнуел Його шукають?
Глосте.р Так, ласкавий лорде.
Корнуел Аби знайшли, тоді вже він не буде
Являти небезпеку нам страшну.
Чиніть із ним, як знаєте самі ви,
Іменням нашим. А до вас, Едмунде,
Таке звертаю слово: показали
Ви серце щире, віддане, шляхетне,-
Таких нам треба. За слугу беру
Вас першого.
Едмунд Служить вам радий, сер.
Глостер За нього щира дяка вам, мілорде.
Корнуел Та ви ж не знаєте, чому ми тут...
Регана Під час такий незвичний, серед ночі,
Ми, Глостере шляхетний, завітали
У вас поради мудрої спитать.
Ми маєм звістку від сестри й від батька,
Що в них на зле зайшлося. Посланців
До них обох послали ми з листами
І відповідей ждемо. Давній друже,
Утіште серце, дайте нам пораду
В цій справі пильній.
Глостер Завжди ваш слуга.
Прошу покірно, панство, до господи.
Виходять.
СЦЕНА 2
Перед замком Глостера.
Входять з одного боку К є н т, з другого — Освальд.
Освальд Добрий вечір, приятелю. Ти з цього дому?
Кент Так.
Освальд Де нам поставити наші коні?
Кент Ось тут, у калюжі.
Освальд Та скажи ж, будь другом.
Кент Я тобі не друг.
Освальд Ну то й мені немає до тебе діла.
Кент Коли б ти трапився мені в Назубському краю,
то взнав би, що почім.
Освальд Ти чого чіпляєшся? Я тебе не знаю.
Кент А я тебе знаю, молодче.
Освальд Хто ж я такий?
Кент Ти — поганець, мерзотник, блюдолиз, ти — під-
лий, нахабний, безмозкий голодранець, ти — етерво собаче, на —
нікчемний, розпусний, злодійкуватий страхополох і підшивайло,
ти — нещасний торбешник, тобі б бути звідником, ти таки справді
суміш із шахрая, торботряса, боягуза, звідника та сучого сина,
і я відлупцюю тебе так, аж скавчатимеш, коли насмілишся відки-
нути хоч один склад із цих титулів.
Освальд Та що ти за гидка проява, що гавкаєш так на
людину, зовсім тобі не знайому?
Кент А ти що за безсоромний мерзотник, коли кажеш,
буцім не знаєш мене? Та ще ж і двох днів не минуло відтоді, як
я збив тебе з ніг і відлупцював перед королем. Меча з піхов, бес-
тіє! Хоч тепер ніч, та місяць присвітить мені, і я з тебе яєчню
зроблю.
(Видобуває меча)
Меча з піхов, цирульнику чортів, меча з піхов!
Освальд Іди собі, мені нема до тебе діла!
Кент 3 піхов меча, падлюко! Ти прибув з листами
проти короля і підтримуєш марнолюбну нікчемну ляльку проти
вінценосного батька. Бери меча, недолюдку, бо пошаткую тобі
ноги! Меча скоріше, бридото, виступай!
Освальд Ой, рятуйте! Вбивають! Рятуйте!
Кент Рубайся, підніжку! Боронись, ледацюго, боро-
нись, рабе нікчемний, рубайся!
Освальд Ой, рятуйте! Убивають, убивають!
Входять Корнуел, Регана, Г.тостер, Едмунд —і слуги.
Едмунд Що тут таке? Що сталося? Ану-бо, годі!
Кент До ваших послуг. Ідіть-но сюди, я навчу вас не
боятись крові. Та йдіть же, молодий господарю!
Глостер Зброя? Мечі? За що ви завелись?
Корнуел Вгамуйтеся, кому дороге життя! Хто тільки вда-
рить ще раз — тому смерть. Кажіть, що тут сталось?
Регана Це посланці від нашої сестри та короля.
Корнуел Що тут у вас за бунт? Відповідайте!
Освальд Я ледве зводжу дух, мілорде!
Кент Воло й не дивно — ти стільки появив одваги.
Сама природа зрікається тебе, тварюко полохлива! Мабуть, тебе
ііошив кравець.
Корщел Ото дивак! Кравець пошив людину?
Кент Авжеж, кравець, пане. Каменяр чи маляр не зро-
били б такого покидька, хоч би й працювали коло того дві години.
Корнуел Та скажіть же, з чого приключилась ваша свар*
ка?
Освальд Оцей старий заводіяка, кому я подарував життя
заради його сивої бороди...
Кент Ах ти ж виродку! П'яте колесо до воза! Коли
дозволите, мілорде, я зітру на порох цього поганця, замішу й роз-
мажу. Ти пожалів бороду мою, трясогузе?
Корнуел Ану-бо тихше. Вмій же шануватись,
Негіднику.
Кент Я шануваться вмію,
Та має гнів свої права, мілорде.
Корнуел То звідки ж гнів?
Кент Розгнівавсь я, що раб,
Не мавши честі, меч при боці має.
Я знаю добре: прихвосні такі,
З усмішками медовими, уміють
Перегризати, як щури шкідливі,
Святі зв'язки, що тяжко розв'язати.
Вони уміють серце владареве
І влестити, і закувати в кригу,
І полум'я розбуркати у ньому.
Потакують, перечать, ніс за вітром,
Неначе ті собаки, обертають
І тільки й знають панові годить.
Нехай чума поб'є тебе, причинний!
Що? Ти смієшся з мене, ніби з дурня?
Коли б ти на Сарумській був рівнині,
Як гусака, тебе погнав би я
На Камелот.
Корнуел Ти збожеволів, діду?
Глостер Що сталось тут, кажи!
Кент За всіх людей
Мені найгидший цей бридкий мерзотник.
Корнуел Чого ж то так? Чому мерзотник він?
Кент Його лице мені гидке, мілорде.
Корнуел Ну, а моє? А їхні от обличчя?
Вони гидкі?
Кент До правди звик я, пане,
І мушу вам сказати, що колись
Багато кращі бачив я обличчя.
Корнуел Ну, певно. Ця людина з тих, що тільки
Ви похваліть за щирість їх та чесність,
Як зараз же вдаються в грубіянство:
Це, бачте, з правдолюбності іде!
Цих шахраїв я знаю. Правда їхня
Ховає більше хитрості й лукавства,
Аніж глупота тих покірних слуг,
Що вміють лиш чинити панську волю.
Кент Скажу вам, сер, від щирої душі,
Що ви, чия могутність непоборна,
Немов проміння вогненосця Феба...
Корнуел До чого це ти?
Кент Хочу відучитись від говірки, що так вам не до
смаку. Я добре знаю, сер, що я не підлесник. Той, хто безсоромно
дурить вас, безсоромний ошуканець. Я таким не хочу бути, хоч би
й довелось наразитись на вашу неласку, коли б ви навіть просили
об тім.
Корнуел Чим ти його образив?
Освальд Я? Нічим.
Король недавно вдарити мене
Через якусь дрібницю марну зволив,
А він, щоб догодить господареві,
Зайшов за спину й з ніг мене звалив.
Тож я лежу, а він давай знущатись,
Та лаятись, та високо нестися,
І так припав до серця королеві
Наругою над бідним, беззахисним,
Що похвалу із уст його здобув.
Тепер ізнов напався він на мене.
Кент Послухати тхорів отих поганих,
То сам Аякс нікчемний проти них!
Корнуел Гей, а подайте-но скоріше диби!
Ось ми тебе, пройдисвіте упертий,
Нахабо знавіснілий, навчимо!
Кент Я вже старий учитися, мілорде,
У колодках. Я королю служу,
І він мене послав сюди до вас.
Зневажите його величність ви
І виявите непошану злісну,
Його гінця звелівши закувати.
Корнуел Гей, колодки! Я присягнусь життям,-
Ти в них посидиш до обіду.
Регана Ні.
Не до обіду тільки, а й до ночі,
І цілу ніч.
Кент . Коли б я, пані, був
Собака батька вашого — негоже
Було й тоді б чинити так зо мною.
Регана А ти — його лукавий раб, і я
Так учиню.
Корнуел Цей чолов'яга, певно,
З тих розбишак, що нам сестра писала.
Гей, колодки!
Приносять колодки.
Глостер Насмілюся просити,
Щоб ваша ясність не робила так.
Вина на нім велика, і король,
Його хазяїн, сам його скарає.
Покара та ганебна, що йому
Ви приділили, падає звичайно
На ланців найпоганших, на злодіїв,
І візьме те король собі в образу,
Як піддасте його ви посланця
Такій нарузі.
Корнуел То моє вже діло.
Регана Ще тяжча є образа для сестри,
Що на її гінця напали ґвалтом
За те, що чинить він свою повинність.
У колодки його!
Кента саджають у колодки.
Ходім, мілорде.
Регана й Корнуел виходять.
Глостер Мені тебе, бідаче, жаль, та герцог
Так повелів, а що вже він накаже,
Того змінити — знає цілий світ —
Не можна. Я проситиму за тебе.
Кент Не треба-, сер. Втомився? я, не спав,-
Тож висплюся,, спочину, а тоді
Свистітиму собі" Десь заблукала доля,
А раптом.,знайде шлях сюди,, до мене?
Прощайте, сер.
Глостер Негоже чинить герцог,
І сам напасть на себе він накличе.
(Виходить)
Кент Державець наш, як приказка говорить,
Утік з дощу під ринву. Ну, ліхтарю
Земної кулі, присувайся ближче,
Щоб міг листа цього я прочитать.
Лише в біду потрапивши, дива
Ми бачимо. Я знаю, що писала
Цей лист Корделія. Вона ж бо добре
Моє нещастя відає. Вона
І ліки знайде. Відпочиньте, очі,
З дороги та з безсоння обважнілі,
Закрийтеся! Не хочу я дивитись
На цей паскудний дім. А ти, фортуно,
Ясніше усміхнися нам. Добраніч!
(Засинає)
СЦЕНА З
Безлюдний степ.
Входить Е д г а р.
Едгар Я вирок чув собі і від погоні
В дуплі сховався. Скрізь мене шукають,
Всі гавані оточено, нема
Куди подітись. Я запоможуся
Одним лише: прийму на себе вигляд
Нікчемного обідранця, бродяги,
Що, як тварюка, між людьми живе,
Зневажений і гнаний. Я обличчя
Болотом закаляю, голе тіло
Покрию дрантям, дика розкуйовджу
Волосся — і блукатиму, нагий,
Під бурями небесними, на вітрі.
Я зустрічав таких бідах бездомних,
Що, виючи, втикають колючки
Та цвяхи у свої криваві руки —
І так тиняються по вбогих селах,
Ночують по хлівах, камінням биті,
І в люду то прокльонами страшними,
То просьбами скоринку добувають.
Проте ж і Терлігуд, і Том — це люди,
Це — щось. Один лише Едгар — ніщо.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Перед замком Глостера.
Входять Лір, блазень і дворянин з королівського почту. Кент у ко-
лодках.
Лір Дивуюсь я: поїхали вони,
А посланця мого не відіслали.
Дворянин Іще вночі, як певно я дізнався,
Вони не готувались від'їздити.
Кент Привіт тобі, володарю!
Лір Це що?
Комедія ганебна?
Кент Ні, королю!
Блазень Ха-ха-ха! Глянь, які шорсткі на ньому підв'яз-
ки! Коней прив'язують за голову,, собак та ведмедів — за шию,
мавп — за поперек, а людей — за ноги. І по заслузі! У людей часто
п'яти сверблять, так ось їм дерев'яні панчохи, щоб не чухались!
Лір Хто, хто зневажив так мого слугу,
Забивши в колодки? Хто він? Скажи!
Кент Королю, і вона, і він,: ваш зять і доня.
Лір Неправда!
Кент Правда!
Лір Я кажу: неправда!
Кент Відповідаю: правда!
Лір Ні. Вони
Так не могли зробити!
Кенії А зробили.
Лір Юпітером заприсягнусь, що "і!
Кент Заприсягнусь Юноншз, що так!
Лір Вони того не сміли, не могли
І не хотіли. Сан мій так зневажить —
Це гірше, ніж убивство. Розкажи,
Чим прогрішився ти і як набрались
Вони одваги, щоб мого гінця
Так покарати?
Кент Вашого листа
Я їм привіз, королю, опустився
Навколішки, як звичай нам велить,
Не встиг підвестись — інший посланець,
Задиханий, спітнілий, надбігає
І, ледве дух одводячи, дає
Листа своєї пані, Гонерільї.
Листа того негайно прочитавши,
Вони гукнули челядь — та й на коні.
Мені ж сказали їхати за ними
І відповіді, наче ласки, ждати.
Та й косо ж як дивилися на мене!
А тут ізнову я зустрів гінця,
Що цим листом від пані Гонерільї
Ваш лист, королю мій, зустрів. Поганця
Я вмить пізнав: це був той грубіян,
Який величність вашу розгнівив.
У мене серце, владарю, горує
Над розумом. Я вихопив меча,
А він — у крик і всіх підняв на ноги.
Ваш зять і доня ваша прирекли
За вчинок мій оцю мені відплату.
Блазень Ге! Видко, зима не минулася, якщо тут дикі гу-
си пролітають.
(Співає)
Батько грошовитий,
Діти так і скачуть.
Коли батько в дранті —
Діти і не бачать.
Ех, повії-долі
Не потрібні голі!
Хоч що кажи, а ти зазнав стільки лиха через своїх дочок, що й за
рік не перекажеш.
Лір О, як цей біль іде все вище й вище!
До серця йде! Я знаю цю хворобу!
Спустися нижче, туго нездоланна!
А де дочка?
Кент У графа, сер, у замку.
Лір
(до дворянина)
Не.йди зо мною, зоставайся тут.
(Виходить)
Дворянин Чи ти вчинив не більшу тут образу,
Як ту, що оповів нам?
Кент Ні. Чому
Прибув король із почтом невеликим?
Блазень От коли б тебе за це питання посадили в колод-
ки, то було б катюзі по заслузі.
Кент Чому, дурню?
Блазень Ми віддамо тебе в школу до комашні, аби ти
знав, що взимку не працюють. Всі, що звикли винюхувати, де ліп-
ше пахне, та ще й мають очі під лобом, знають, куди йти, опріч
хіба невидющих. Один, може, з двадцяти не почув би, що тут смер-
дить. Не хапайся за колесо, як воно котиться з гори, бо в'язи скру-
тиш. От коли воно йде на гору — тоді держись за нього, вивезе.
Коли хто розумний дасть тобі кращу пораду, віддай мені мою,
хай запоможе дурисвітам, бо вона від дурила.
Хто служить вам лише для зиску
Та заглядає в вашу миску —
Під дощик той майно складе,
А в бурю геть од вас піде.
Ну, що ж! Дурисвіт утікає,
А дурень пана не лишає.
Бувають шахраї дурні,
А дурні шахраями — ні.
Кент Де ти цього навчився, дурню?
Блазень Вже ж не в колодках сидячи, дурню.
Входять Лір та Глостер.
Лір Зі мною не бажають розмовляти?
Недужі? У дорозі знебулися?
А! Хитрощі, омана, непокора!
Піди ще раз!
Глостер Ви ж знаєте, королю,
Який на вдачу герцог запальний
Та впертий.
Лір Помста! Смерть! Чума! Прокляття!
Він запальний! Ти чуєш, пане Глостер?
Я Корнуела із його жоною
Побачить хочу.
Глостер Владарю ласкавий,
Я волю вашу їм ©голосив.
Лір Оголосив? Ти тямиш, чоловіче,
Про що ідеться?
Глостер Так, ясний королю.
Лір Король побачить Корнуела хоче,
Дочку свою — улюблений отець.
Бони це знають? А, клянусь життям
І кров'ю! Запальний він? Запальний?
Скажи ти герцогові запальному...
Стривай... А може, й справді він недужий.
Хвороба нас примушує ламати
Обов'язки; за себе ми не можем
Відповідать, як тілу і душі
Сама природа насилає муки.
Стримаюся. Я, може, помилився,
Пойнятий гнівом, як слабого мав
За дужого. А, смерть усій землі!
(Глянувши на Кента)
Чого ж то він... Ні, бачу, добре бачу,
Що той від'їзд і все це — ошуканство.
Звільніть мого слугу! Піди скажи
І Корнуелові, й Регані: я
Із ними розмовляти хочу зараз,
Негайно! Хай прибудуть і мене
Покірно вислухають, бо звелю я
В них під дверима бити в барабан,
Допоки він не крикне: спіть до смерті!
Глостер Хотів би я, щоб мир зайшов між вами!
(Виходить)
Лір О серце, серце! Тихше, заспокойся!
Блазень Крикни йому, як куховарка кричала в'юнам,
кладучи їх живими в пиріг; вона била їх качалкою по голові і при-
казувала: "Заспокойтесь, ледарі, заспокойтесь!" А брат у неї був
добріший — так любив свою конячину, що мастив їй сіно маслом.
Входять Корнуел, Регана, Глостер ! слуги.
Лір Вітаю вас обох!
Корнуел Привіт, королю!
Кента звільняють.
Регана Я рада вам, панотче.
Лір Вірю я,
Що рада ти, а то візьму розлуку
Я з чесним гробом матері твоєї,
Як з гробом непотребниці.
(До Кента)
Ага,
Тебе звільнили. Ну, про це пізніш.
Регано люба, знай: твоя сестриця —
Негідниця. Вона, Регано, яструб,
Вона злобу мені сюди вселила!
(Показує на серце)
Я ледве можу говорить об цім...
Така зіпсута вдача, о Регано!
Регана Прошу вас, заспокойтеся. Ви швидше
Ладні постерегти її недбалість,
Аніж вона — обов'язки забуть.
Лір Що кажеш ти?
Регана Повірити не можу,
Щоб свій обов'язок сестра забула.
Ну, може, їй хотілось почет ваш
Від п'яної розпусти відучити,-
Хіба ж то зле?
Лір Прокляття їй!
Регана О сер!
Ви вже старі, вже на краю життя ви,
Потрібна вам розсудлива рука,
Щоб вами керувала дбайливіше,
Ніж ви самі. Благаю вас вернутись
До Гонерільї, нашої сестри,
Сказать, що ви провинні перед нею..,
Лір Провинен я? Подумай, як це гідно:
"Кохана дочко, я уже старий,
Я непотрібний!..
(Стає навколішки)
На коліна ставши,
Прошу тебе, щоб з ласки ти своєї
Мені харчі давала та одежу?"
Регана Облиште, сер. На жарти ці дивитись
Занадто прикро. Ще раз я прошу:
Верніться до сестри.
Лір
(підводячись з колін)
Нізащо, дочко!
Вона удвоє почет мій зменшила,
Дивилась непривітно, язиком
Мене діймала, наче та гадюка.
Нехай поб'є її небесна кара!
Нехай чума їй надламає кості
Кульготою гидкою!
Корнуел Пху, пху, пху!
Лір Ви, бистрі блискавки, вогнем сліпучим
Зухвалі очі засліпіте їй!
Ви, сонцем розколихані тумани,
Спадіть на неї, і затруйте вроду,
І гордощі неситі оскверніть!
Регана Боги могучі! Таж мене так само
Ви можете у гніві проклинати!
Лір Ні, ні, Регано! Ти моїх проклять
Ніколи не заслужиш. Ти вродилась
Незлобною. У неї — очі люті,
У тебе — тихі, ніжні, миродайні.
Не здатна ти зменшити почет мій,
Розваг мене веселих позбавляти,
Перечити мені і на замок
Від мене замикатись. Розумієш
Ти свій обов'язок і те, що лучить
Отця з дочкою. Ввічлива ти, вдячна,
Ти пам'ятаєш, що тобі віддав
Свого я королівства половину.
Регана Що ж далі, сер?
Лір Хто смів мого слугу
Взять в колодки?
За сценою сурми.
Корнуел То що за сурми там?
Входить О с в а л ь д.
Регана Я знаю, це сестра. Вона писала,
Що буде тут.
(До Освальда)
Твоя це господиня?
Лір А! Підлий раб, чия дешева гордість
Заснована на милості примхливій
Його велительки! Геть, геть, падлюко!
Корнуел Що хочете сказати ви, королю?
Лір Хто в колодки слугу мого забив,
Регано? Сподіваюсь, ти не знала
Про це... Хто там іде?
Входить Гонерілья.
Боги небесні!
Коли людей ви любите старих,
Коли слухнянство миле вашій владі,
Коли самі старі ви,— оступіться
За мене, станьте на моєму боці.
(До Гонерільї)
Чи можеш ти на бороду оцю
Дивитися без сорому? Регано,
Невже ти здатна їй подати руку?
Гонерілья Чому ж би й ні, королю? В чім я винна?
Не все ж те злочин, що за злочин мають
На розум підупалі старики.
Лір О серце терпеливе! Як ти можеш
Це зносить? Чом слуга мій в колодках?
Корнуел Я закувать велів його, королю,
Хоч він на тяжчу заслужив науку.
Лір Ти? Як ти зважився?
Регана Панотче! Ви
Слабі тепер і кволі. Поверніться
До Гонерільї, доживіть у неї
Цей місяць і, зменшивши почет свій,
Тоді до мене прибувайте. Нині
Не в себе я, отож не маю змоги
Вас гідними запасами вбезпечить.
Лір До неї знов? Свій почет ізменшити?
Ні! Краще я під небом спати буду,
Боротимусь із вітром степовим,
Заприязнюся з вовком та совою!
Біда мені! До неї повернутись?
Та краще б я навколішки упав
Перед палким Французьким королем,
Що взяв дочку без посагу від мене,
Упав би, як звичайний зброєносець,
Щоб він прийняв на хліб мене ласкавий!
До. неї повернутись? Краще ти-
Порадь мені, щоб став, я за раба,
За в'ючака у цього от лакузи!
(Дивиться на Освальда)
Гонерілья Як знаєте, панотче.
Лір Не доводь
Мене ти до шаленства, дочко! Більше
Не буду вже тебе я турбувати.
Дитя моє, навіки попрощаймось.
Але згадай: моя ти плоть і кров,
Мдаг дочка, тяжка моя недуга,
Сердечна рана —а проте, моя!
Пощо" корити? Хай несвітський сором
До тебе прийде сам,— його твій батько
Не кличе, ї в1 Зевеса-гроиовержця
На тебе грому карного не просить,
І вічному не скаржиться судді.
Подумай, на дозвіллі" схаменися,
Стань кращою. Терпіти. вмію я.
Яз рмщафіями житиму в Регани.
Регана Стривайте; я на вас не сподівалась
І ще те можу вас прийняти гідно.
Послухайтеся Гонерільї. Ви
Старі вдіє,, пане, й розум, ваш не завжди
У згоді з пристрастями. А до того ж...
Повірте, що сестра вам зла не зичить.
Лір Що ти сказала?
Регана Я. сказала правду:
Півсотні рицарів — хіба ж не досить?
Та й' то багато. Тільки— клопіт зг— ними
Та небезпека. Задумайте самі,-
Чиж то годиться мать в одному домі
Даа почти, різким двом панам підлеглі?
Чи ж. можна в. добрій згоді їх держати?
Гонерілья Хіба мшх не вистачить вам слуг
Чи слуг сестри?
Регана А й справді, чом не так?
Код№ б' воли у. чвмусь прогрішились —
Mm б покарали. Хочете у в*ене
В" постюаать, тог я проїду^ королю,
Задла безпеки рицарів аошіавить
Л"ш двадцять п'ять: на більше ані місця,
Ані уваги я не прадшо.
Лір Я все віддав вам...
Регана Віддали ви вчасно.
Лір Я вам велів опікуватись мною
І всім орудувать. Одно лише
Собі вбезпечив право я: держати
Сто рицарів. А ти про двадцять в'яла"
Мені говориш. Так я вчув, Регано?
Регана Так, я ладна вам це сказати знову.
Не більш, коли зібрались ви до мене.
Лір Лиха тварюка кращою здається,
Коли рівнять з лихішою; хвали
Той годен, хто не гірший лроти інших.
(До Гонерільї)
Піду до тебе. П'ятдесят удвоє
За двадцять п'ять складає, і мене
Удвоє більше любиш ти.
Гонерілья Владарю,
Навіщо двадцять п'ять, чи п'ять, чи десять
У домі тім, де челядь незліченна
Чинитиме, що ваша честь накаже?
Регана Навіщо хоч один там?
Лір AJ Навіщо!
Покинь про це. Адже злидар останній
І в злиднях має радощі якісь.
Не дай людині більше, ніж їй треба,-
І ти її з твариною зрівняєш.
Ти — пані. Ну хіба ж ти для тепла
Убери носиш таишні та розкішні?
Навіщо, кажеш? О, чого ж мені
Тепер просити в неба, крім покари?
Ви немощного бачите, боги,
Нещасного, окривдженого діда —
Що ж! Як озлили в дочок ви серця
Супроти батька — батькові не дайте
Безсилля нерозумного, вогнем
Пойміть йому його старечу душу!
О! Хай ці сльози, ця жіноча зброя
Обличчя чоловічого не роснта.!
Відьми! Відьми! Я так на вас помщусь,
Що цілий світ.., Так, світ я потрясу
Нечуваним, невиданим ще жахом!
Плачу ви ждете? Не заплачу я!
Є плакати причина, та це серце
На сто скалок розіб'ється раніше,
Ніж я заплачу... Блазню! Божевілля
Тут, над чолом!
Лір, Глостср, Кент і блазень виходять.
Корнуел Ходім, надходить буря.
Регана Цей дім малий: він короля не вмістить
Із челяддю.
Гонерілья Його безумство власне
Позбавило його притулку!
Регана Що ж,
Його б я радо прийняла у себе,
Якби не почет.
Гонерілья Так і я. Де Глостер?
Входить Глостер.
Корнуел Старого він провів — і повернувся.
Глостер Король в велике пересердя впав.
Корнуел Куди він їде?
Глостер Він велів зібратись
Всім у дорогу, а куди — не знаю.
Корнуел Хай чинить, що намислив.
Гонерілья Я прошу,
Щоб не вмовляли ви його зостатись.
Глостер Ох! Ніч надходить, вітер крижаний
Лютішає... Ні кущика кругом...
Регана О сер! Упертим людям придається
Тяжка наука. Браму зачиніть...
Свавільці, що його становлять почет,
На зле його підбити можуть легко,
І треба берегтися.
Корнуел Правда це.
Регана слушно радить. Зачиніть
Ворота, сер. Яка ж бо ніч іде!
Тікаймо швидше від грози страшної.
Виходять.