Радісно прилітає Королик до свого гнізда й говорить до дітей:
— Ну, діти, тепер можете їсти, бо ми одержали знамениту перемогу над звірами.
— Ні, — говорять Короленята, — не будемо їсти, поки Ведмідь не прийде сюди й не попрохає пробачення.
Що. було робити? Полетів Королик до Ведмедевої ями, сів на гілляці над його головою та й говорить:
— Ну, Бурмило, а будеш воюватися з Короликом, га?
А Ведмедя, що в війську йшов із самого заду, під час переполоху добре-таки Кабани, Сарни та Олені ратицями попід ребра потолочили, так що він лежав та тільки охав.
— Іди, дай мені спокій,— буркнув він.— І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався.
— Ні, друже, цього не досить,— мовив Королик.— Ти повинен піти до мойого дупла й попросити пробачення у моїх дітей, бо інакше тобі ще гірше лихо буде.
Мусив Ведмідь іти й просити в Короленят пробачення.
Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.