Маргеріт(Ноксові). Тепер ви підете й виголосите свою промову.
Нокс(ховаючи документи до внутрішньої кишені). Так, тепер я виголошу свою промову.
Маргеріт. Нехай ваші слова наблизять майбутнє! Щоб голос мільйонів звучав у них. (Чалмерс сміється глузливо). Ви знаєте, кому належить моє серце. Я вірю — настане день, і, ні в кого нічого не крадучи, нікого не кривдячи, гордо й гідно ми прийдемо одне до одного — і зостанемось разом… навік!
Нокс(журливо). А тим часом?
Маргеріт. Ми мусимо чекати.
Нокс(рішуче). Ми будемо чекати.
Чалмерс(випростуючись). Поки я помру? Еге ж?
Протягом подальшої мови Нокса Лінда входить у двері праворуч, несучи шклянку віскі з содовою, і подає її Чалмерсові, який пожадливо вихиляє половину. Маргеріт знаком відпускає Лінду, і та виходить праворуч у двері на другому плані.
Нокс. Я не мав такого на думці, але ви, до речі, про це нагадали. Серце ваше довго не протягне. Ви рано розмантачили і свою силу, і все інше. Ви наче той візник, що крав сіно в своєї власної коняки, поки вона не здохла. Отак ви обкрадали своє власне серце. Той день уже недалеко, коли вашому серцю прийде капець, як і тій коняці. Ми можемо почекати. Гадаю, що ви не забаритесь.
Чалмерс(посміхаючись скептично, попиває своє віскі). Що ж, Ноксе, жаден з нас не виграв. Ви не здобули цієї жінки. Я теж. Вона залишається тут і житиме під моїм дахом, та й годі. Розлучення я їй не дам. Я її добре зв'язав пашим Томмі. Вам її не здобути.
Нокс, не звертаючи на нього уваги, йде праворуч до дверей на другому плані й зупиняється на порозі.
Маргеріт. Працюйте. Мужньо працюйте. Ви — мій лицар. Ідіть.
Нокс виходить. Маргеріт стоїть нерухомо, спиною до глядачів і дивиться услід Ноксові.
Чалмерс. Медж.
Маргеріт не рухається й не відповідає.
Слухай-но, Медж.
Підводиться і йде до неї, тримаючи в руці шклянку.
Його промова зчинить неабиякий рейвах. Одначе я не думаю, щоб наслідки були такі загрозливі, як здається твоєму батькові. Зараз — становище непевне, але такі речі минаються. Все-бо минає. Так само і в нас із тобою. Може, й ми забудемо всі оці прикрощі і якось дамо собі раду…
Вона й знаку не подає, що помічає його присутність.
Чому ти мовчиш?
Пауза. Він торгає її за руку.
Медж…
Маргеріт (повертається до нього, очі їй палають гнівом, голос бринить невимовною огидою). Не доторкайтеся до мене!
Чалмерса аж відхитнуло назад.
Завіса