Роботи в статбюро було небагато, і працювали не поспішаючи. Винятком був відділ сільськогосподарської поточної статистики, де робота завжди кипіла, особливо перед земськими зібраннями і виданнями с/г. статистичних збірників, які виходили, якщо не помиляюсь, три-чотири рази на рік. Завідував цим відділом М. М. Коцюбинський. Штат у нього був невеликий — на початку 2, а потім 4 чоловіки. Через те Михайло Михайлович часто мобілізовував співробітників інших відділів, серед них у перші два роки і мене.
Статбюро містилося на Петербурзькій вулиці (тепер Чер-воноармійська). Це був край міста, що весь потопав у садках. Одноповерховий будинок з 6 кімнат був збудований в глибині двору. З обох боків до будинку прилягав невеличкий парк з чудовою тінистою алеєю з кленів, куди навіть у най-сонячніший літній день не проникало сонячне проміння.
Я сиділа в кімнаті, через яку Коцюбинський проходив щодня до телефону, що висів у передпокої побіч. Проходячи через нашу кімнату, Коцюбинський завжди затримувався на хвилину, щоб привітатися з співробітниками. Він кожному привітно стискав руку.
Пам'ятаю, в перший день моєї роботи в бюро Михайло Михайлович, вітаючись зі мною, назвав своє прізвище. Не знаю чому, але мені було неприємно, що він забув про нашу зустріч у Солонин кілька днів тому.
Поводився Михайло Михайлович з співробітниками просто, по-товариському, проте тримався відокремлено і дуже стримано. Близьких, приятельських взаємовідносин у бюро у нього не було ні з ким. Але, якщо треба було когось визволити з біди, чимнебудь допомогти, Коцюбинський виявляв незвичайну чутливість.
Приміром, у нас в бюро працювала Ганна Трохимівна Белкінд, сестрі якої, після відбуття політичного ув'язнення, треба було виїхати закордон. Коцюбинський не тільки дав їй листи до своїх знайомих, а й особисто писав закордон, прохаючи допомогти їй влаштуватися. Були й інші аналогічні випадки.
На роботі Михайло Михайлович був з усіма надзвичайно ввічливий, чемний. Його витримка завжди вражала мене.
Уже в той час, коли я була добре знайома з ним, я якось запитала у нього:
— Як це ти можеш бути з усіма однаковий? Я не можу затаїти від людини, якщо вона мені неприємна. Та й не вважаю за потрібне таїтися. А ти з усіма чемний і ласкавий.
Він відказав:
— А на що ж ображати людей? Я не люблю бути грубим з людьми, але й не дозволю підійти до мене близько людині, мені неприємній.
Подумавши, додав:
— Маленька пташка може відпочити навіть у кущі шипшини, а корова близько до нього не підійде.
Проте, стриманість Михайла Михайловича аж ніяк не пояснювалася флегматичністю. У нього була жвава, вразлива і навіть запальна вдача. Але він, за рідкими випадками, прекрасно володів собою.
Пригадую такий випадок... Якось під час нашої прогулянки за містом на нас напав хуліган (чи божевільний). Він так же раптово зник, як і з'явився.
Я страшенно злякалась. Михайло Михайлович мабудь теж
був схвильований, але й далі розмовляв зі мною так, ніби нічого не
сталося. Я позаздрила його спокоєві, про що й сказала вголос. Він відповів задумливо:
— А, знаєш, зі мною був такий випадок: я кинувся з ножем на батька!
І Михайло Михайлович розповів мені, як це сталося. Його мати вийшла заміж проти волі батьків, з пристрасного кохання. Перші роки вони з батьком жили добре, але згодом він почав пити, кілька разів кидав матір. Якось під час сварки батько боляче образив матір. В нестямі Михайло Михайлович схопив з стола ніж і кинувся до батька. З того як розповідав Михайло Михайлович видно було, що й тепер без болю він не може згадувати про це.
У бюро мені не раз доводилося чути, що Коцюбинський — людина, що дуже захоплюється. Не знаю, наскільки це було вірно; я не мала нагоди перевірити ці чутки.
Правда, незабаром після мого вступу в бюро я звернула увагу, що Михайло Михайлович виявляє помітний інтерес до Віри Гаврилівни Божко-Бажимської, яка сиділа в одній кімнаті зі мною. Під час перерви він з склянкою чаю виходив з своєї кімнати, і сідав поруч з нею. Після служби проводжав її додому. Через те, що ми жили з нею на одній вулиці, звичайно і я йшла разом з нею— Проте, інтерес до Бажим-ської якось швидко погас у Коцюбинського. У моїй пам'яті це єдиний факт, який нібито підтверджував репутацію Коцюбинського, як людини, що захоплюється.
Однак, я пояснюю його інакше: Михайло Михайлович завжди жваво цікавився людьми, був дуже чутливим до всього, що хоч трохи виділялося з рамок звичайної повсякденності.
А Віра Гаврилівна мимоволі звертала на себе увагу. Це була жвава блондинка, з поривчастими рухами і чудовими сірими променистими очима, в яких було щось шукаюче і неспокійне. До того ж, вона була дуже своєрідною людиною. Я спочатку теж відчула до неї потяг і симпатію, і ми потоваришували з нею.
Проте, її нервозність якось втомлювала, а неспокійна експансивність швидко набридала, і я поступово відійшла від неї. Спершу це її ображало, але потім вона примирилась з цим, і ми, кінець-кінцем, залишилися з нею не в поганих відносинах.
^ * ♦
Коли я довідалась, що Коцюбинський — письменник, я дуже зацікавилась цим. Мені хотілося прочитати щось з його творів. Соромливість заважала мені попрохати особисто в Михайла Михайловича, а дістати його книжку на стороні було важко.
Все ж хтось приніс мені "Цвіт яблуні". Українську мову я знала дуже погано, вірніше зовсім не знала. Проте, живучи з семи років на Україні, мені доводилося чути українську мову і читати Шевченка. Через те я не тільки зрозуміла фабулу, а й відчула і красу стилю і глибину психологічного аналізу.
Я вже згадувала, що мені іноді доводилося працювати у відділі Коцюбинського, коли там було багато спішної роботи. Михайло Михайлович не раз відзначав, що я працюю добре й швидко,
У перший же рік моєї роботи в бюро (1902 р) Коцюбинський якось, вітаючись зі мною, сказав:
— Знаєте, яка досада: я давно хочу, щоб ви працювали у мене. Учора на засіданні розподіляли штати, про що мене не попередили. Я не міг прийти на це засідання, а сьогодні довідався, що вас призначили не до мене.
Під час земських зібрань в управі була сила роботи. Іноді когонебудь із співробітників бюро відкомандировували тижнів на два-три в управу. Під час другого року моєї служби в бюро (1903 р.) вибір припав на мене. Роботу мені доручили там найнуднішу — переписування якихось канцелярських папірців.