Але ніч Яків перебув наче на голках, до кожного шерехту за вікнами прислухався, у думках тривожних увесь, як у павутинні липкім. Щойно розвидніло, ноги самі понесли його до зборні, що в колишній сільраді. У кабінеті Громницького тепер німецький комендант окублився, на декілька сусідніх сіл він був. А прислужував йому староста Канабас, на сільському сході обраний, хоч плакав і просився не обирать. Як виходив Яків із двору, Дуська біля хліва з дійницею у руках стояла і вслід йому дивилася, наче у спину підштовхувала. Обернувся Яків, сказав тихо: "А може, я луччей до Катерини у ліс братеника одтарабаню? Раптом і повернуться ще червоні, що тади?.." Але не обізвалася Дуська і словом. А в думках Якову знову плелося: "Братеник, енкаведист, — моя єдина козирна карта перед новою властю. Бо згадають, ой згадають вороже?шси мої списки, які я для більшовичків вимальовував. А ще як хто одтуль, з-за Уралу, повернеться…"
І далі ноги несли його, у бік зборні.
Дак се мені сам Канабас розказував, уже як не був старостою, а Тимоха Нужда його змінив, із Сибіру неждано повернувшись. А Канабасові розказувала перекладачка коменданта, вона мринська сама була, простачка, не горделива, матка — німкеня, а батько — наш, українець. Бо вона ж тольки при сій розмові коменданта з Яковом Дахновцем і була, болєй нікого. А комендант — підстаркуватий уже панок, тиловик, бауер австрійський, у чому у чому, а в сільському господарстві знався. Йому, правда, аби хлібець та м'ясо для німецької армії вчасно постачалося, болєй ні в що йон не вникав. Не вредний комендант був, нє, познєй партизани, серед ночі увірвавшись, його розстріляли біля хати Отанашки, в якої йон проживав, дак баби наші ще й жаліли за ним. Ну, а тут. як виклав перед ним Коршак про братеника свого, начальника особливого відділу дивізії, що до його порога прибився, тут уже комендантові не було куди діватися, мусив реагувать, як довжность його підказує. Бо й самого за штани візьмуть, у німців із сим строго було. Дак комендант розпорядився, щоб до хати Дахновця солдат негайно послали, по брата його, а тади й питає у Якова через перекладачку: "То він справді твій рідний брат?" — "По матці з батьком — рідний, — одказує Коршак, — а по духу — чужак чужаком, бо я і душею, і тілом — за сильну німецьку вдасть і великого фюрера Гітлера, і рідних німецьких визволителів стрекав я із хлібом-сіллю…"
Дак комендант щось довго став балакать, а перекладачка не перекладає. Коршак і запитує, коли комендант замовк: "Про що се пан комендант балакали?" — у перекладачки. "Та це він — із Біблії напам'ять шпарить, про братів Авеля і Каїна. "І сказав Господь: "Що ти зробив? Голос крові брата твого взиває до мене із землі. А тепер ти проклятий від землі, що розкрила вуста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки. Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі".
Опісля комендант покликав старосту Канабаса і запитує у нього: "Що це за чоловік, що за ним водиться?" А Канабас добре знав, що за Коршаком водилося, але старався нікому зла не чинити, покуль старостував, то й каже обережно: "Так наче нічого за ним супроти німецької влади не водиться. Хіба що молотарку колгоспну йон приховав було у ярку і вже став розбирать та у свій двір тяпи. Але пани поліцаї знайшли і все повернули у господарство…" — "То накажіть поліцаям, хай зараз же дадуть йому тридцять шомполів за псування майна, щоб нікому не було повадно підривати економічну міць німецького рейху!" Дак хлопці-поліцаї розіклали Коршака на лаві під колбудом і шомполюють старатливо, багато хто з них мав зуба на Коршака, активіста і сількора. А в цей час брата його Миколая солдати привели. Дак Коршак і голови од лави не підняв, щоб востаннє на братеника глянуть, і Миколай у його бік не дивився. А вже як підсадили Миколая на машину, щоб до Мрина, у теє їхнє гестапо везти, гукнув йон до братеника із кузова: "Будь ти проклятий, Каїне поганющий!.." Кажуть, велика шишка був Миколай у органах, і де йон подівся, ніхто і досюль не знає, мабуть, замордували його німці, яни сеє уміли, як і більшовички, комісари. А Коршак, своє одержавши в нагороду за брата, якось уже штани на сідницю натяг і потьопав додому, а за ним слід червоний стелився, по першому снігові…
А уже в церкві пакульській, заново освяченій, правилося, і піп радульський, де церква згоріла, коли фронт через село котився, переселивсь до Пакуля. Одного дня забрів Яків Дахновець до церкви, побачив-бо, що відчинена вона. Піп розвішував по стінах ікони, що їх люди у роки боротьби більшовиків із релігійними пережитками переховали та вберегли і тепер до храму приносили. А вже Якову сказали, що Тимоха Нужда із Сибіру повернувся, живий, дужий. І, німецькою владою обласкавлений як жертва більшовизму, сход на завтра скликає, щоб старостою у Пакулі стать. І не знав Коршак, як до попа належиться звертатися, бо ніколи він церкви особливо не празнував та уже й літ із п'ятнадцять не було священика в Пакулі. Нарешті мовив так: "Пане служителю культу, чи є у вас книга, що зветься Біблія?" — "Є. Святе Письмо є, — закивав сивою головою священик. — Як се, щоб у церкві християнській не було Біблії?" — "Дак начитайте для мене з Біблії, якщо вам не важко, про людяку на ім'я Каїн та про братеника його". І розгорнув священик грубу, у шкіряних палітурках Книгу, яка на високому столику лежала, і почав читати, а Коршак посеред церкви кривим стовпом стояв, після німецького пригощення шомполами йому поперека крутило і ногу тягло. "І говорив Каїн до Авеля, брата свого.
І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, — і вбив його. І сказав Господь Каїнові: "Де Авель. твій брат?" А той відказав: "Не знаю. Чи я сторож брата свого?" І сказав Господь: "Що ти зробив? Голос крові брата твого взиває до мене з землі. А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки. Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі". І сказав Каїн до Господа: "Більший мій гріх, аніж можна знести. Ось ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і кожен, хто стріне мене, той уб'є мене". І промовив до нього Господь: "Через те кожен, хто вб'є Каїна, семикратне буде пімщений…" А як прочитав священик слова ці, повернувся Коршак мовчки і поплівся з церкви пакульської. А як проминув церковну сторожку, обернувся, плюнув у бік храму: "А щоб ти, попите, здох був разом із своїми писаннями! Як переживу усе сеє і більшовиків дочекаюся, я ще й тобі постолики у далеку сибірську дорогу сплету!.." І стрепенувся увесь — від наглої думки, що більшовики, коли повернуться, першому йому постолики сплетуть, або й вужавку конопляну — за виданого німцям брата, заслуженого енкаведиста, начальника особвідділу дивізії…