Враження і картини, що мають на меті бога, створюються через церковні обряди, дзвони, органи, співи, а особливо через казання наших навчителів. Я невимовно прагнула до цього. Жодна негода чи нездужання не могли втримати мене, щоб я не пішла до церкви, і коли я лежала хвора, то тільки недільний дзвін викликав у мені нетерпіння. Нашого придворного казнодія — чудову людину — я слухала вельми радо. Його колеги були також гідні уваги, і я вміла вибирати золоті яблука божественних слів з-поміж звичайного овочу навіть і з глиняного посуду.
Крім публічних набоженств, додати треба ще й приватні напучення, як їх називають, що також живили мою фантазію і тендітну чутливість. Я так звикла до цього життя, так його полюбила, що й тепер нічого вищого не можу собі уявити. Бо душа моя мала тільки мацаки, а не очі, вона відчувала дотиком, а не бачила. Ах! Якби вона мала очі і могла дивитись!
Я й тепер вельми радо ходила на проповіді, але — ах! — що сталося мені! Я вже не знаходила того, що передше. Ці казнодії ламали зуби на лушпинні, тоді як я споживала зерно. Вони втомлювали мене, я була надто розпещена, щоб задовольнитись лише тим, що могла знайти в собі. Мені потрібні були образи, зовнішні враження, а здавалося, що я відчувала тільки духовну потребу.
Філонові батьки були зв'язані з громадою гернгутерів. У його книгозбірні було чимало графових писань. Він кілька разів вельми ясно і розумно говорив про це і хотів, щоб деякі з тих писань я проглянула хоч би для того, щоб познайомитися з цікавим психологічним феноменом. Але я вважала графа за запеклого єретика; також не заглядала я і в "Книгу Еберсдорфських псалмоспівів", яку мій друг накинув мені з такими само намірами.
Не маючи жодних зовнішніх засобів підбадьорення, я ніби ненароком взялась за згадану книжку псалмоспівів і, па мій великий подив, знайшла там пісні, що були ніби співзвучні моїм переживанням, правда, в вельми дивній формі. Оригінальність і наївність викладу захопила мепе. Здавалось, я читала свої власні почуття, висловлені в якійсь особливій формі. Тут не було жодної повчальної термінології, яка нагадувала б про щось зашкарубле або простацьке. Я впевнилася, що інші люди відчувають те ж саме, що відчуваю і я, і бувала дуже щаслива, коли вивчала напам'ять якогось віршика, з котрим носилася кілька день.
З тої хвилини, як мені була дарована істина, уплинуло таким робом місяців зо три, і я, нарешті, вирішила відкрити все моєму другові Філону та попрохати в нього творів, якими я надзвичайно зацікавилась. Я так і справді зробила, хоча в моєму серці щось серйозно повстало проти цього.
Я докладно розповіла Філонові всю історію, а що він сам був у ній головною особою і моя розповідь була най-суворішою сповіддю, то це до краю вразило і зворушило його. Він залився слізьми. Я раділа, гадаючи, що викликала в ньому повну душевну зміну.
Він давав мені всі бажані твори, і тепер я мала аж надто поживи для своєї фантазії. Я зробила великі успіхи в цінцендорфській манері мислення і мовлення. Хай не думають, що я вже не шаную графових творів. Я віддаю пому певну справедливість. Він не химерний фантаст, він говорить про великі істини сміливим летом уяви, і ті, хто ганьбить його, не вміють ні оцінити, ні збагнути його властивостей.
Я дуже полюбила його. Коли б я була сама собі пан, то напевне покинула б і батьківщину, і друзів і поїхала б до нього. Ми безперечно порозумілися б, але навряд чи довго витримали б одне одного.
Дяка моєму доброму генію, що тоді втримав мене в межах домашнього побуту! Бо вийти в садок і то вже була для мене велика мандрівка. Я мала досить роботи, доглядаючи старого і немічного батька, і лише в години відпочинку віддавалась шляхетним мріям. Єдиний чоловік, з яким мені доводилось бачитись, був Філон. Мій батько дуже його любив, але щирість відносин між нами через останню розмову трохи постраждала. Його розчуленість була не глибока, а що йому не вдалася спроба заговорити моєю мовою, то він уникав цієї матерії. Зробити це було йому не важко, бо завдяки своїм широким знанням він легко міг знайти нові теми для розмови.
Отже, я стала сестрою гернгутерів, хоч і на свій лад, і цей новий поворот моєї душі і моїх нахилів я мусила ретельно таїти, особливо від придворного казнодія, котрого повинна була шанувати, як свого сповідника, з багатьох причин, бо хоч він і вкрай негативно ставився до громади гернгутерів, а проте це й тепер не знижує його великих заслуг у моїх очах. На жаль, цей поштивий чоловік мусив витерпіти чимало неприємностей за мене та інших.
Кілька років тому він познайомився за кордоном з одним чесним, побожним кавалером, з яким увесь час листувався як з людиною, що серйозно шукала бога. І як же прикро було його духовному керівникові, коли цей кавалер згодом перекинувся до громади гернгутерів і довго перебував серед їхньої братії; та було йому і велико приємно, коли його друг знову відійшов од цих братів, опоселив-ся по сусідству з ним і віддався уповні під його провід.
Так ось новий прибувець був з тріумфом дредставлений усім особливо любленим овечкам нашого головного пастиря. Тільки до нас у дім він не був введений, бо мій батько нікого більше не хотів бачити. Кавалер зажив великого успіху. В ньому була і придворна ґречність, і герн-гутерська привабливість, ще й до того багато прекрасних природних властивостей, і тому він скоро став улюблепцем усіх, хто лише його знав. Це дуже потішило духовного провідника. На жаль, він посварився з громадою гернгутерів лише з незначних зовнішніх причин, хоч у серці залишався гернгутером. Він справді був прихильником самої суті справи. Однак і йому вельми припала до вподоби вся ця тандита, якою граф супроводив свої казання. Він звик уже до тих форм думки і мовлення, і коли мусив добре таїтися перед своїм старим другом, то, опинившись у гуртку довірених осіб, відчув непереможну потребу виступити перед ними зі своїми віршами, літаніями, малюночками і мав при тому, як можна собі уявити, великий успіх.
Я нічого про все це не знала і тішилася собі й далі по своїй уподобі. Довго ми були не знайомі.
Одного разу я відвідала на дозвіллі хвору приятельку і зустріла тут кілька знайомих, але скоро помітила, що стала на заваді їхній розмові. Я на це не звернула була уваги, та, на превелике моє здивовання, побачила на стінах кілька гернгутерських картин у гарних рямцях. Я швидко втямила, що могло статися в домі за час моєї відсутності, і привітала цю нову переміну кількома відповідними віршами.