Моїй матері і цій жадобі знань я завдячую також, що при великому захопленні книжками я ще навчилась і куховарити. Але тут було на що дивитися. Зарізати півня або порося — це було для мене свято. Нутрощі я приносила батькові. Він пояснював мені все, наче молодому студентові, і, щиро радіючи, називав мене своїм невдалим сином.
Аж ось минуло мені й дванадцять років. Вчили мене французької мови, танців, малювання, ну і, як заведено, закону божого. Цей останній збуджував у мені багато переживань і думок, які, щоправда, не мали стосунку до мого сучасного стану. Я любила слухати розмови про бога і була думна з того, що можу краще говорити про нього, ніж мої подруги. Я ретельно читала різні книжки, які давали можливість міркувати про релігію, але мені й на думку ніколи не спадало, що ж то таке я сама, чи моя душа така, як і в інших, чи вона схожа на свічадо, яке може відбити вічне сонце. Все це я вже раз і назавжди визначила наперед.
Французьку мову я вчила запопадливо. Мій учитель був тямуща людина, не легковажний емпірик, не сухий граматист. Він мав і знання, він і світу побачив, і разом з навчанням мови всіляко задовольняв мою жадобу знань. Я так його любила, що, чекаючи його приходу, аж тремтіла серцем. Малювання давалось мені не важко, і я багато б досягнула, якби учитель малювання мав знання в голові. Але він мав лише руки і вправність.
Танці спочатку найменше мене тішили. Я була кволенька і вчилася танцювати лише з сестрою. Але нашому танцмейстерові спало якось на думку влаштувати для своїх учнів бал, і відтоді у мене прокинулась охота до цих вправ.
З-поміж багатьох хлопчаків і дівчаток вирізнялись двоє маршалкових синків: молодший мого віку, а другий на два роки старший, діти такої краси, що, на загальну думку, їм ніхто не міг дорівнятися. Отож і я, тільки-но їх побачила, то вже не дивилася ні на кого в цьому натовпі. Відтоді я почала танцювати уважно і забагла танцювати гарно. Як сталося, що ті хлопчаки з-поміж усіх інших вирізнили тільки мене? Одне слово, ми вже на першій годині стали найкращими друзями, і ще наша невеличка забава не дійшла кінця, а ми вже домовились, де побачитися знову. Велика радість для мене! Але я була вкрай захоплена, коли вранці другого дня вони обидва прислали люб'язні записки з букетами, де питалися, як я себе почуваю. Почувала я себе так, як ніколи більше! На привіт я відповіла привітом, на листа — листом. Церква і прогулянки були відтепер місцем наших зустрічей. Наші юні знайомі щоразу запрошували усіх нас, але ми були досить хитрі, щоб одразу відкритися, і батьки знали про це стільки, скільки ми вважали за потрібне.
Таким чином я придбала собі одразу двох милоданів. На жодному з них я не могла зупинитися, обидва подобались мені, і ми були в найкращих стосунках. Але раптом старший захворів. Я сама бувала часто хвора і знала, як полегшуються страждання хворого, коли виявити до нього увагу або послати дозволені лагоминки, що я і робила. Батьки його були дуже вдячні за увагу, і коли він видужав, послухались прохання улюбленого сина, запросили мене з сестрами до себе. Ніжність, з якою він мене зустрів, була не дитячою, і з того часу я й прихилилась до нього. Він одразу попередив мене, щоб я таїлася від брата, але вогню вже не можна було приховати, і ревнощі молодшого доповнили роман. Він всіляко інтригував проти нас, радо псував наші втіхи і через те ще збільшував нашу пристрасть, яку хотів згасити.
Тепер я справді-таки знайшла упрагнене ягнятко, і ця пристрасть, як передше хворість, так сильно вплинула на мене, що я стала тиха і почала уникати галасливих розваг. Я була самотня, зворушена, і бог знову прийшов у мою душу. Він став моїм повірником, і лише я знаю, скільки сліз я пролила в молитвах за хлопця, який всо ще хворів.
Хоч у наших стосунках було багато дитячого, проте це сприяло розвиткові мого серця. Нашому французові ми повинні були щодня замість звичайних перекладів писати листи про свої переживання. Я описала історію свого кохання під іменами Філіди і Дамона. Старий скоро догадався, про що йдеться, і, щоб викликати мене на щиру розмову, вельми почав вихваляти мою роботу. Я ставала все сміливіша, аж поки щиросердо не визнала всю правду у всіх деталях. Я вже не знаю, коли саме він мені сказав: "Як це гарно, як природно! Але добра Філіда мусить бути обачна, бо скоро може дійти й до серйозного".
Мені стало прикро, що він моє почуття вважає за несерйозне, і я ображено запитала його, що він розуміє під серйозним. Він не примусив себе двічі питати і розтлумачив це так ясно, що я ледве могла стримати свій ляк. Одначе мене знову взяла досада. Я ображено запитала, як він може таке думати, і, підбадьорившись, поклала захищати свою красуню і сказала, спалахнувши на обличчі: "Але ж, добродію, моя Філіда — цнотлива дівчина".
А він без жалю викпив мене з моєю цнотливою героїнею та, перейшовши на французьку мову, почав грати словом honnête, щоб провести Філідину чесність крізь усі значення. Я відчувала щось смішне в своєму становищі і була до краю збентежена. Він, щоб не залякати мене, обірвав розмову, але при іншій нагоді завів знову про це саме. П'єси і невеличкі оповідання, які я при ньому читала і перекладала, давали часто йому привід зауважити, який неміцний захист є для нас так звана чеснота проти вимог пристрасті. Я більше не перечила йому, але потихеньку сердилась на нього, і його зауваження стали для мене обтяжливі.
Наша дружба з добрим Дамоном поволі розладналась. Інтриги молодшого брата розірвали наш зв'язок. А незабаром обидва юнаки повмирали в розповні молодих літ. Це завдало мені жалю, а проте я скоро їх забула.
Філіда швидко росла, тішилася добрим здоров'ям і нарешті побачила світ. Наслідний принц одружився і скоро після батькової смерті успадкував трон. Заворушились і двір, і місто. Тепер моя цікавість дістала розмаїтий споживок. Пішли вистави, бали і всілякі розваги, і хоч батьки якнайдовше хотіли втримати нас, проте мусили з'явитися при дворі, куди була введена і я. Іноземці лавою сунули звідусіль, по всіх домах — тиск вельможного панства, отож і в нас було кілька кавалерів, а в дядьковім домі можна було здибати представників усіх націй.