З самісінького дня заснування театру.
В. С. Яременко — один з основоположників заньківчан.
Скільки попоїжджено й попоходжено, скільки переграно ролей (і яких!) за мало не сорокалітню роботу в театрі.
Городничий, Голота, Пархоменко, Шельменко, Гонта, Богдан, Стрижень, Михайло Гурман, Камо, Самрось, Петрушенко, Халява, Тарас Бульба, Овлур, ще, ще й ще! Хіба всіх ізгадаєш?
А робота в кінофільмах?!
І ніколи нічим не скомпрометовано порад славетних учителів своїх!
А які були вчителі!
Г. П. Затиркевич-Карпинська, М. К. Заньковецька, П. К. Саксаганський, М. К. Садовський!
І ніколи, за мало не сорок років, ні разу не спізнювалося не те що на виставу, а й на репетицію!
Завжди — вчасно, завжди — приклад!
І хоч які б бурі, хоч які б шторми та грози не налітали на театр, — Романицький, Яременко, Дударєв, Любарт, біля них молодші,— розбиваються об це кріпке ядро бурі, шторми, грози, і театр ім. Заньковецької пливе по мистецькому морю певний, спокійний, серйозний, завжди на доброму мистецькому рівні, оточений любов'ю й повагою радянського глядача.
Звання: і заслуженого, і народного республіки, і народного Радянського Союзу.
Все у свій час. За видатні заслуги в галузі театрального мистецтва.
І завжди відповідальна партійна й громадська робота.
Ну, розуміється, чуб уже не русявий, голова вже біла, та ще як гукне прив'язаний до стовпа Тарас Бульба у Львові: "Хлопці!" — то чути Тарасів голос не тільки у Львові, аж на Дніпрі понад Хортицею луна йде!
Є ще порох у порохівницях!
Тьху, тьху! Щоб не наврочити!
…Довгого віку та журавлиного крику вам, дорогий Василю Сергійовичу!
МОЇ "ДРУЗІ", БУДЬ ВОНИ ТРИЖДИ ПРОКЛЯТІ!
Бюрократи
Вельможі
Перестраховщики
Окозамилювачі
Хапуги
Зажимщики критики
Підлабузники
Хабарники
Спекулянти
Круглодобові патякали
Дрімучі дурні
Чваньки
Замасковані паразити
Одверті мерзотники
Сутяги й склочники
Халтурщики
Пошляки
Хами
Здирщики
Ханжі
Браконьєри
Грубіяни
Задаваки
Аліментщикилітуни
та інші сукини сини й прохвости ПРО ЩО Я, НЕЩАСНИЙ, МУШУ ДУМАТИ Й ПИСАТИ:
Про хуліганство, грубість і невихованість
Про виховання лоботрясів і шалопаїв
Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім'ї
Про широкі натури за державний кошт Про начотчиків і талмудистів у науці Про консерваторів у сільському господарстві й промисловості
Про винищувачів природи Про всяке, одне слово, дермо! Господи, боже мій! Поможи мені!
ГАННА ПЕТРІВНА ЗАТИРКЕВИЧ-КАРПИНСЬКА
(Сто літ з дня народження)
Тисяча дев'ятсоті роки…
Перше десятиліття двадцятого століття…
Спогади… Он воно як!
А колись, — я вам говорю це цілком серйозно, — і ми були молоді!
І було це саме тоді, як минало перше десятиліття двадцятого століття.
Я придивляюсь пильніше тепер до нашої радянської молоді та й іноді думаю собі:
— Що наша молодь робить, як їй їсти хочеться?
— Як що? — говорять мені.— Візьме та й попоїсть! І все!
— А ми, як були молоді, що робили, як нам їсти хотілося? — сам себе запитую.
І відповідаю:
— Ішли до театру!
— Голодні?
— Голодні!
— Ну, це вже ви, пробачте… — говорять мені. А я їм на це кажу:
— Повірте мені, що у нас, у мене і в моїх тодішніх товаришів, частенько траплялося так, що нам увечері не було чого їсти. І от коли нам потрапляло до рук двадцять копійок, одразу дилема: чи ковбаси купити, чи квиток у театр Садовського? Перевагу завжди мав театр. У театрі завжди голод ущухав, так зате після театру, ідучи Хрещатиком, дивився на лихачі під сіткою і думав: "Із'їв би?" — "Із'їв!" — "З сіткою?" — "Так би з сіткою й ковтнув!"
Що ж ми робили, прийшовши голодні додому? Нас п'ятеро двадцятилітніх жило в одній великій кімнаті, і ми, прийшовши додому з театру, декламували вірші, грали сцени, а то й цілі п'єси ті, що того вечора бачили в театрі. Коли ми приходили з цирку, ми до ранку боролися (у цирку, значить, був чемпіон французької боротьби). Так і жили. А головне, вижили!
Боролися ми не дуже класно, а репертуар театрів Садовського і Саксаганського ми знали, мабуть, чи не напам'ять увесь! І чоловічі й жіночі ролі! Ми бували і в російському театрі, але не так часто, бо там квитки були дорожчі. Ми навіть квіти артистам носили: Заньковецькій, ЗатиркевичКарпинській, Борисоглєбській, Діброві, ЛитвиненкоВольгемут, Юреневій, Пасхаловій, Яновій, Полевицькій, Токаревій…
Прибіжиш до куліс, ткнеш букета і тікать.
Де ми квіти брали?
Ви хочете точну адресу? Будь ласка: у квітникарстві Мейєра! Як? Своїм онукам я тепер не рекомендую так діставати квіти!
Але все це було від чистого юнацького серця!
Ми собі одбивали долоні, зривали голоси, стоячи біля рампи. І, заплющивши очі, надривалися:
— Зааанькооовецька!
— ЗатиркееевичКаарпинська!
— Саадовський! Сааксаганський! Мар'яааненкооо!
Ми любили всіх артистів, але серед них були найбільші наші улюбленці. І коли хтось, не дай бог, не так щось скаже про твого кумира, — ми билися! Посправжньому!
Ми колись з вірним другом три дні билися, доводячи, хто краще грає Мартина Борулю — Садовський чи Саксаганський!
Отакенні синяки позакривали нам очі, у мене з носа цебеніла кров, дружок сидів на мені верхи й давив мене за горло, а я хрипів:
— Саксаганський! Саксаганський! Саксаганський!
— Садовський! — хряснув мене кулаком по тім'ю приятель, і я знепритомнів.
Але коли я отямився, першим моїм словом було:
— Саксаганський! Дайте води!
…Ми любили театр посправжньому! Ми любили, ні, ми боготворили його акторів!
* * *
У ті часи я вперше побачив на сцені літнього театру Купецького зібрання в Києві Ганну Петрівну ЗатиркевичКарпинську.
Грала тоді в тому театрі українська трупа Панаса Карповича Саксаганського.
Ішло "По ревізії" Кропивницького.
Описати, як грала Г. П. ЗатиркевичКарпинська роль Риндички, не можна. Не можна, мабуть, знайти такі слова, щоб визначити ними ті найтонші фарби, — та де фарби? — невеличкі риски, рухи, натяки й напівнатяки, тони й напівтони, барви і барвенята, якими пронизувала, якими мережила й вишивала Затиркевичка (так ми її, люблячи, прозивали) роль баби Риндички.
Вона, кажуть, для Риндички не гримувалася, вона тільки одягала сіру свитину, очіпка, пов'язувала хусткою підборіддя, зав'язувала ту хустку великим хвостатим вузлом на голові й примружувала ліве око. І все!