С. 230. Фердінанд, король Наварри.— Ім'я короля в тексті не згадується. Існує припущення, що мається на увазі популярний в епоху Шекспіра Генріх Наваррський, 1589 р. коронований тіід ім'ям Генріха IV. Бірон, Лонгвіль, Дюмен — імена прибічників короля Фердінанда належать реальним історичним особам. Маршал Бірон і герцог Лонгвіль разом з Генріхом Наваррським брали на боці протестантів участь у так званих "релігійних війнах", що спалахнули у Франції між католиками та протестантами у другій половині XVI ст. Герцог Дюмен (de Mayenne) належав до католицької ліги. Маршал Бірон разом з графом Ессексом навіть очолив англійські війська під час наступу на Руан у жовтні 1591 р.
С. 231. Нехай же слава, що в житті нас вабить...— В словах короля відчуваються відголоски дуже популярної в епоху Відродження концепції знання. Вчені заняття мають універсальну здатність надавати людському життю значення, звеличувати його. Знання веде до слави, тобто до земного безсмертя. ...в академію малу...— "Академії" або "придворні гуртки" набули надзвичайної популярності в епоху Відродження. Так, наприкінці XV ст. у Флоренції була заснована славнозвісна Платонівська академія, виникли придворні гуртки в Урбіно та інших містах Італії. На зборах члени академій обговорювали різноманітні проблеми, здебільшого морально-філософського плану, складали вірші. Уявлення про це дає, наприклад, книжка Бальдассаре Кастільоне "Придворний" (1528; англ. переклад 1561), яку було написано при дворі Єлизавети Гонзага в Урбіно. В Англії особливою популярністю користувались гуртки Уолтера Ролі, графа
Саутгемптона, графа Ессекса, на зборах яких нерідко обговорювались проблеми кохання. Є свідчення, що граф Нортемберленд створив навіть етюд про несумісність кохання і науки.
С. 233. Світ прагне світла й світло краде а світу,— Зразок евфуїстського стилю з його тяжінням, до жонглювання словами, гри співзвуччямн.
С. 235. Армадо на ім'я...— Прототипом образу дона Адріаио де Армадо є персонаж італійської комедії del arte — Капітан. Хоч дон Армадо — іспанець, Шекспір часто оздоблює його репліки італійськими словами, здебільшого батального змісту. Герой не позбавлений рис іншого персонажа італійської комедії — Доктора, уславленого своїм велемовним педантизмом. Ім'я героя набуває особливого значення в період суперництва Англії та Іспанії. "Непереможну Армаду" було розгромлено в 1588 році.
Довбешка — виступає як "клоун". Спершу слово "клоун" в англійській мові мало значення селюк, пізніше перейшло в сценічне амплуа. На сцені клоун з'являвся здебільшого в червонувато-брунатній куртці селянина. Селянський хлопець-простак, який збагачує комедію дотепним народним гумором.
Тупак — другий комедійний персонаж. Комізм цього персонажа виникає з обігрування професійних рис стражника. Власне ім'я замінено прізвиськом. Образи Довбешки й Тупака надають умовній атмосфері наваррського парку несподівано англійського колориту.
С. 236. "Великий покровителю, наміснику неба..." — Блискучий приклад пародійного використання преціозної манери висловлювання.
С. 239. Метелик — прототип цього образу зустрічається в комедії Джона Лілі "Ендеміон".
С. 240. ...коняка, що танцює на базарному майдані.— Натяк на яр" марковий атракціон, що його неодноразово пригадують Шекспірові сучасники: дресированого коня Марокко.
С. 241. Купідон — у римській міфології бог кохання.
Геркулес— герой античної міфології, син Зевса та Алкмени. Відомий своєю надзвичайною силою та мужністю.
Самсон — в біблійній міфології герой, якому приписували надприродну силу й відвагу. Здійснив численні подвиги в боротьбі з філістимлянами (винищив тисячу ворогів, викрав ворота міста Гази тощо). Попав до ворожих рук унаслідок підступності філістимлянки Даліли, яка зрізала Самсонові волосся, що нібито містило в собі чарівну силу.
Якого ж кольору?..— Всіх чотирьох...— Давні меднцинські теорії (напр. Гіппократа) стверджували наявність у людському організмі чотирьох відмінних соків тіла (червона кров, жовч, чорна жовч та флегма), які визначають чотири типи темпераменту: сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолійний.
С. 242. Балада про короля та жебрачку — народна балада про короля Кофетуа та жебрачку Зенелофон, що її неодноразово згадує Шекспір.
.. Жакнета — жіночий відповідник образові Довбешки. Один з найбільш національних за колоритом типів у комедії Шекспіра.
С. 244. Соломон (р. н. невід.— 928 до н. є.) — цар Ізраїльсько-іудейського царства. Згідно з біблійного традицією, Соломон уславився надзвичайною мудрістю. Традиція приписує Соломонові авторство 17-ї книги Біблії ("Пісні Пісень"), темою якої є палке чуттєве кохання.
Французька принцеса.— Прототипом французької принцеси є, очевидно, Маргарита Валуа, перша дружина Генріха Наваррського. Епізод у наваррському парку, нагадує приїзд 1578 р. Маргарити Валуа до містечка Нейрак, де на самоті лише = серед своїх прибічників перебуває Генріх Наваррський. Прибуття Маргарити Валуа було відзначене бучним святкуванням.
С. 254. Невже цей неук сприймає мазь за посилку?..— Цей обмін репліками побудовано на комедійному ефекті невідповідностей: кожна фраза суперечить попередній, породжуючи нову нісенітницю.
Обігруються три різні значення слова "посилка": 1) поштове відправлення; 2) вихідне судження в логіці і 3) остання строфа вірша, призначена для звеличення адресата.
С. 255. А ось тобі компенсація! — Зразок мовної гри персонажа буфона з незрозумілим для нього виразом "високого стилю".
С. 257. Аргус — у грецькій міфології стоокий велетень, якому ревнива Гера наказала вартувати Зевсову коханку Іо, що її вона обернула на корову. Переносно — пильний сторож.
С. 260. "Іменем неба свідчу..." — Поняття "нерозумне" і "смішне" майже синонімічні в епоху Ренесансу. Нерозумним і безглуздим є все те, що не вдовольняє вимог нового напрямку думок. Тому комічну ситуацію досить часто побудовано на перекручуванні логічної послідовності думок персонажів. Освідчення закоханого дона Армадо — яскравий взірець цього художнього засобу.
...ричить немейський лев? — Згадка про перший подвиг Геракла. Немейський лев — чудовисько, переможене Гераклом. Іронічне порівняння дона Армадо з немейським левом підкреслює комізм його любовного шалу.
Монарко брат — тобто шаленець. Натяк на одіозну постать італійця Монарко, який у стані божевілля проголосив себе "імператором світу". Про Монарко неодноразово згадують сучасники Шекспіра.
С. 261. Піпін Короткий (714-768) — перший король з династії Каролінгів.
Джіневра Британська — легендарна дружина короля бриттів Артура (пр. V-VI ст.). В тексті імена Піпіна Короткого та Джіневри Британської згадуються насамперед для означення давнини — тобто йдеться про незапам'ятні часи.
С. 262. Олоферн.— Ім'я педанта Олоферна несе подвійне комедійне навантаження. Воно походить від наймення вчителя-схоласта Тубала Олоферна з роману Ф. Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель", а через нього веде до біблійної легенди про Юдіф. Надаючи своєму персонажеві суто англійського колориту, Шекспір перетворює його в шкільного вчителя-педанта, що понад усе полюбляє просторікувати на теми граматики та філології.
Натанієль (священик), Олофернів шанувальник — ще один тип педанта. Ім'я Натанієль (Натанаїл) — одне з найпоширеніших серед пуритан біблійних імен.
С. 263. Діктіна — крітська богиня, заступниця мисливців, рибалок та мореплавців. Пізніше культ Діктіни було ототожнено з культом Артеміди — богині Місяця. Феба — титаніда, бабуся Аполлона та Артеміди. Селена — грецька богиня Місяця. Культ Селени також було об'єднано з культом Артеміди.
С. 265. "Fauste, precor gelida..." ("Фаусте, прошу тебе...") — так починається латинська еклога поета XV ст. Баптісти Спаньйоли, що народився у місті Мантуї.
"Venetia, Venetia, Chi non te vede, non te pretia..." ("Венеціє, Венеціє, хто тебе не бачить...") — двовірш, що його наведено в підручнику італійської мови, виданому 1591 р. в Лондоні. Автор підручника — Флоріо, якого деякі дослідники вважають прототипом образу педанта Олоферна.
С. 266. Канцонета — невелика канцона, пісня переважно на любовні теми, з вишуканою строфічною будовою. В даному разі Олоферн допускається помилки, називаючи канцонетою сонет (шекспірівський сонет має три катрени й двовірш). "Назон" — по-латині означає "великий ніс".
С. 267. ...любов безумна, як Аякс. Він убивав баранів...— Герой давньогрецької епічної поеми "Іліада", уславлений своєю силою та несамовитістю. Після загибелі Ахілла хоче заволодіти його зброєю, але зазнає поразки в суперечці з Одіссеєм. Нетямлячи себе від люті, кидається на отару баранів, яких вважає за воїнів правителя Ітаки.
С. 273. На скрипці дужий Геркулес триндикав, А джигу мудрий Соломон мурликав, А Нестор у ляльки з дітками грав, І наш Тімон сміявся з їх забав.— Нестор — мудрий і красномовний цар Пілосу, найстаріший з ахейських вождів під час облоги Трої. Тімон (V ст. до н. є.) — багатий та уславлений житель Афін. Обурений людською невдячністю, залишив місто й жив у самотності. Став уособленням людиноненависництва. Історію Тімона Шекспір використав пізніше в трагедії "Тімон Афінський".
Входять Жакнета і Довбешка.— З'являється Довбешка, і насмішкуватий Бірон сам стає об'єктом глузування. Типово для Відродження: дурість викриває розум.
С. 277. ...вогонь іскриться Прометеїв.— Титан Прометей, бажаючи допомогти людям, викрадає вогонь, що його охороняв Зевс. Сюжет цього грецького міфу набуває надзвичайної популярності в літературі. Вираз "Прометеїв огонь" починає означати "високе поривання".
:. Оцінка Біроном кохання як життєдайної сили, що мобілізує всі можливості лйдини,— типова для теоретичних розвідок— XVI— ст; Це твердження походить ще від концепції ідеального кохання трубадурів і набуває дальшого розвитку в неоплатонічній філософії пізнього Відродження.
Вакх — у римській міфології бог виноградарства й виноробства. Син Зевса й фіванської царівни Семели.
Геркулес — див. пр. до с. 241. Тут мається на увазі другий подвиг героя: викрадення за допомогою Атланта золотих яблук з саду Гесперід.
Сфінкс — крилате чудовисько з головою жінки й тулубом лева. Вбивав подорожніх, що не могли розгадати його загадки.
Аполлон — у грецькій міфології бог світла, покровитель мистецтва і муз. Найчастіше зображувався з лірою в руках.
С. 280. Прісціан (VI ст. н. є.) — римський граматик з Цезареї. Граматика латинської мови, написана Прісціаном, набула надзвичайної популярності в середні віки.
С. 281. Що це за фігура? — Рогата.— Натяк на так званий "рогатий силогізм", фігуру середньовічної формальної логіки.
"Рогаті силогізми" висміювалися ще Еразмом Роттердамським у "Похвалі глупоті".
С. 282. Ісус Навін — за біблійською легендою, один з іудейських пророків, сподвижник Мойсея.
Іуда Маккавейський (р. нар. невід.-161 до н. є.)— вождь народного повстання в Іудеї (поч. 167 р. до н. є.), спрямованого проти гніту сірійських правителів Селевкідів.
Помпей Гней, прозваний Великим (106-48 до н. є.)-римський полководець та політичний діяч. Брав участь у придушенні повстання Спартака, згодом боровся за владу з Цезарем.
С. 284. Красива, наче буква "•£* у зшитку! — тобто сутула. О, від цих "О" у вас лице рябіє! — натяк на ластовиння або цятки, що залишились від віспи.
С. 287. ...у масках і російських костюмах.— Аналогічною до "інтермедії з московитами" є п'єса "Діяння грейянців" (1594), у якій з'являється посол із Росії та декілька його співвітчизників у національному вбранні.
Є твердження, що сцена з московитами з'явилась лише в другому варіанті комедії.
С. 291. ...московити крижані! — Дивування суворим кліматом та нескінченними зимами зустрічається за часів Шекспіра майже в усіх творах на російську тему.
С. 293. А зуби ж білі, мов китові ікла...— порівняння, що виникає внаслідок помилкового ототожнення кита з моржем.
С. 295. Він із Московії до нас приплив.— Найчастіше звертається Шекспір до російських реалій саме в цій п'єсі. 1590-1592 pp. дипломатичні зв'язки між Англією та Росією набули досить регулярного характеру.
С. 298. Клянусь Юпітером...— У римській міфології верховний бог, —цар над богами й людьми, покровитель держави, творець і охоронець законів. Клятви іменами античних богів були досить поширені в епоху Відродження з його всебічним культом античності.
С. 299. Гектор Троянський — за Гомеровою "Іліадою" троянський герой, син Пріама і Гекуби. Загинув у двобої з Ахіллом.
Александр Македонський, Великий (356 до н. є.— 323 до н. є.) — цар Македонії з 336 до н. є., один з найвидатніших полководців і державних діячів стародавнього світу.
/з левом — на броні.— Зображення лева прикрашало Помпееву зброю.
С. 300. Ні, ви — не Александр, ваш ніс прямий сказав.— Жартівливий натяк на античну традицію створювати скульптурні зображення Александра Македонського з головою трохи нахиленою вбік. ...вашого лева, який... тримає але-берду...— Лев з алебардою — герб Александра Великого.
Від нього Цербер впав...— Дванадцятий подвиг Геракла. Герой переборює Цербера, страхітливого пса, що охороняв вихід з Аїду, царства мертзих.
С. 301. "Іуда я, що зветься Маккавеєм..."-Олоферн, боячись, що його глядачі можуть сприйняти за Іуду Іскаріота, який, за біблійською легендою, зрадив Ісуса Христа, підкреслює, що він виконує роль саме Іуди Маккавея.
С. 302. Ховайся, Ахілле: йде озброєний Гектор.— Ахілл (Ахіллес) у грецькій міфології найхоробріший герой Троянської війни, головний персонаж "Іліади". Проте в середньовіччя виникла традиція вважати саме Гектора, а не Ахілла, взірцем рицарських чеснот.
Марс — у римській міфології бог війни.
С. 303. А Гектор сам як хорт! — Під час двобою з Ахіллом, Гектор декілька разів оббіг навколо Трої.
С. 304. Ата — у грецькій міфології дочка Зевса, уособлення шаленства, що затьмарює розум.
С. 308. Про що ти думаєш? — Бірон вдруге звертається до Роза-ліни з тим самим запитанням і отримує схожу відповідь. Існує погляд, що це два варіанти одного й того ж тексту: у другому виданні наявна спроба відтворити раніш скорочений текст.
С. 310. Меркурій — у римській міфології бог торгівлі, покровитель купців і мандрівників. Тут виступає як уособлення поезії та реальності.
В Folio після цього йде ще кінцева репліка дона Армадо, якою завершувалась вистава в загальнодоступному театрі.
Олена АЛЕКСЄЄНКО