Маруся Богуславка

Сторінка 5 з 12

Нечуй-Левицький Іван

Дівчата.

Всюди гори, всюди гори, Нігде води пити;

Підуть хлопці на войну, Нікого любити.

Сидить лебідь над водою, днює і ночує; Не будемо ми у парі, душа наша чує! Два лебеді над водою, обидва біленькі, Не будемо ми у парі через воріженьки.

Молодиці.

Темна нічка осінняя,

Та не будем спати;

Ой, тяжко нам, ой, важко нам,

Ні з ким розмовляти!

Темна нічка та невидна,

А сон нас не морить;

Постіль біла, стіна німа,

Стоїть, не говорить.

Молодиці й дівчата (разом).

По садочку ходитимем, Рученьки ломитимем, Будем ходити, ходя тужити. Будем гуляти, гірко плакати. Ой, коли ж вас, козаченьки, В гості дожидати?

Козаки.

Ой, тоді нас, козаків,

Дожидайте в гості,

Як виросте у світлиці

Трава на помості.

Ой, пливуть лебеді та проти води,

Пливуть й за водою; Привикайте, зостаючись дома,

Жити із бідою. А ми підем, ми попливем

Дніпром за водою.

Молодиці й дівчата (жалібно).

Як будете, козаченьки, Бистру річку брести, Присилайте на Вкраїну Та частенько листи; Або листи присилайте, Або й самі прибувайте.

Козаки (весело).

Як не будем на різдво, То ждіть на Великдень, Як не будем на Великдень, То ждіть на Миколи; Як не будем на Миколи, То не ждіть ніколи! Грай, море, добре буде! То не ждіть ніколи!

Старі козаки (з гнівом до жінок та дівчат).

Хто кохання знає,

Не вірує в бога;

Раз серденьку радість,

А десять— тривога.

Перестаньте ж ви, баби,

Вити та тужити,

Бо молодцям-козакам

З бабами не жити!

Козаки й діди (весело).

Перестаньте тужити, Завдавати жалю! Бо нам, козакам, І так жалко краю; Бо нам, козакам, Із вами не жити; Бо нам, козакам, Не жінок любити, Мед-горілку пити, Воріженьків бити!

Молодиці й дівчата (разом з козаками).

Ой, покиньте золоті удила,

Щоб ми ваші коні до води водили.

Ой, покиньте золоті сідельця,

Щоб була неділя для нашого серця;

Ой, покиньте коней вороненьких,

Щоб ми не забули вас, молоденьких.

Ой, дамо вам хустки шовкові,

Накривайте ними сідла золоті.

Ой, будете хусточки виймати,

Ой, будете тоді нас споминати.

ВИХІД з

Ті самі й Настя Богуславиха.

Настя, в чорній одежі з золотим хрестом на шиї, вибігає на майдан,

ламаючи руки.

Настя. Ой, хто знає, хто відає моє велике горе! Ой, хто постереже велику тугу матері, що втеряла одну дочку на самому весіллі! Хто збагне глибиню мого горя, глибокого, як морська безодня! Люде добрі! Мир хрещений! Лицарі-козаки! Рятуйте мою дочку, мою дорогу Марусю! (Плаче. До Тетері). Василю! нащо ти взяв мою Марусю, мою єдину дитину? Чи ти в такий час засватався, чи в такий час почав весілля? Верни моє дитя! Прошу тебе, благаю тебе, оддай мою дитину! (Падає перед ним на коліна).

Молодиці кидаються до Насті і беруть її під руки. Тетеря. Мамо, мамо! що ви говорите? Що з вами? Хіба в мене не болить серце, як і в вас? Хіба ж нещастя не розбило мого серця? Ви втеряли дочку, а я молоду жінку. Мамо! Покладіться на одного бога. Другої надії нема.

Настя. Нема надії... нема надії... Ой, яке ж ти гірке слово промовив! Як ти знов уразив моє серце, неначе врізав його гострим ножем. Нехай же я оживу, нехай я буду сподіватись, буду виглядати мою дочку щодня, щогодини. Боже мій милий! Втратити й надію, не жити сподіванням! Василю! Дай мені хоч надію, бо я ляжу в домовину! (Плаче).

Панас. Мамо! Не мучте себе, не побивайтесь! Ви бачите, що рада постановила воювати з турками й татарами. Маруся не вмерла. Ми зараз виступаємо в степ, доженемо татар, вернемо бранців, зруйнуємо татарські городи, заберемо бранок з татарських базарів.

Настя. Сину мій, дитино моя! Говори, говори, не переставай! Дай мені надію, дай мені жизнь!

Панас. Ми визволимо бранців або покладемо в степу свої голови. Ви бачите, що козаки вже збираються на воину. І І

Настя (до козаків). Чи ви знаєте горе матері, що поховала своє дитя в сиру землю? Якби я поховала Марусю своїми руками, я була б щаслива, я б співала, я б раділа... Я б знала, що її прийняв до себе бог; я б знала, що над нею не знущатиметься поганий бусурман. А тепер її продадуть в неволю, продадуть на базарі мою Марусю.

мою красу, моє щастя, одіймуть од неї віру! (Ламає руки). Козаки, голубчики! зруйнуйте ж ви саме погане гніздо бусурманське, щоб його й слід пропав! Оддайте мені мою Марусю! (Ридає).

Байда. Не плач, Насте! Не плачте, українські матері! Ми доженемо татар, візьмемо бранців і зруйнуємо все погане царство, що так нашкодило нашій Україні.

Настя. То й перестану плакати... Оселя моя згоріла; все моє добро рознесли татари; дочка моя в татарських руках. Покину я Україну вслід за козаками. Піду я тими ярами, тими степами, кудою погнали мою Марусю! Поколю я свої ноги тим терном, що вона свої поколола; попечу я свої ноги тим гарячим піском, що вона свої попекла. Піду я в Цареград, в Єрусалим... Боже мій милий! Даю тобі зарік йти в Єрусалим, тільки наведи мене на ту дорогу, котрою я дійду до моєї дочки і пригорну її до серця. (Витягає ніж з-за пояса). Пошли мені, боже, силу цим ножем покарати моїх проклятих ворогів. Я помщусь над ними! Я прикинусь туркенею, прикинусь бусурманкою, а таки знайду свою дочку і покараю своїх ворогів. Буду йти шляхами, буду всіх козаків намовляти, доступлю в палац поганого бусурманського хана, задушу його оцими своїми руками! (Махає ножем, підіймаючи руки вгору).

Настя, Тетеря, Панас, потім і Байда.

Проклятий той час, та година, * Що Україна дітей своїх породила! Зажурилась Україна, що нігде прожити; Витоптала орда кіньми маленькії діти. Ой, маленьких витоптала, великих забрала; Назад руки постягала, аж у Крим погнала.

Ой, у степу огні горять,

Там татари полон ділять.

Села наші запалили,

Наше добро собі взяли;

Старих людей порубали,

А молодих в полон взяли.

Козаки й народ.

Змилуйсь, боже, ти над нами з високого неба! Возьми собі життя наше,

Бо нам жить не треба! На майдан виходить кобзар і співає, приграваючи на кобзі.

ВИХІД 4 Ті самі й кобзар.

Кобзар.

Струни мої, струни золотії! заграйте мені

стиха!

Нехай козак-нетяжище позабуде лиха. Ой, обізветься пан Підкова, Отаман батько запорозький:

Гей, друзі-молодці,

Браття козаки-запорожці! Добре дбайте, добре гадайте, З татарами пиво варити зачинайте. Татарський солод, козацька вода; Татарські дрова, козацькі труда.