Від помилки цієї зла,
Не став би усміху її я домагатись.
Ось лист від баронеси — в нім
Вона призналась вам в усім.
Як прочитаєте — я жду... жду вас тоді я.
(Арбенін придивляється до листа і читає)
Невідомий (звівши очі до неба, лицемірно)
Карає доля лиходія!
Загинула невинна — жаль!
Та тут судилась їй печаль
І муки безнадії.
О, бачив я — в очах її сльоза
Всю чистоту душі відображала ясно,
Хто міг би здумати, що цвіт такий прекрасний
Зімне негадана гроза
І прийме смерть дочасно.
Чого ж мовчиш?.. Кричи... Злочинець ти,
Терзайся ж, о, нещасний!
Арбенін (кидається на них)
Я повбиваю вас, кати!
(Раптом знесилюється й падає в крісло)
Князь (штовхаючи, грубо)
Розкаянням вам не відбути
Відплати... ні, ждуть пістолети нас.
Мовчить... не слухає... чи, може, враз
Він збожеволів?
Невідомий
Може бути.
Князь
Ви перешкодили мені.
Невідомий
Мета в нас різна.
Я вже помстився — вам, гадаю, пізно.
Арбенін (встаючи з диким поглядом)
О, що сказали ви?.. Я уявив...
Я був ображений... Я такії* любив...
, Прости!.. О, боже мій!.. Мені, мені простити!..
(Безумно сміючись)
А ти, безсердний, ти, неситий, —
Ти їй простив?
(Стає на коліна)
Ну, от — до ваших ніг і я схилився радо:
Скажіть мені, молю: лукавство й зрада
її доведені... Скажіть, я хочу, я велю
Вам зараз ствердити її провину...
Вона невинна? О, хоч мить єдину
Дивились в душу ви мою?
Як я тепер прошу, так і вона благала...
Я помилився... Що ж, мені
Те саме і вона казала, —
Я ж відповів: неправда, ні.
(Підводиться)
Я відповів це їй...
(Мовчання)
Я вам відкрию таємницю:
Не я убив її.
(Пильний погляд на Невідомого)
Ти, ти певніш)
Признайся ж, говори скоріш,
Одвертай будь, скажи мені це...
Навіщо ж був жорстокий ти? О, я
Любив її, любив... я б небесам і раю
її єдиної сльози/поки життя,
Не відступив... Та я тобі прощаю.
(Падає йому на груди й плаче)
Невідомий (відштовхуючи його грубо)
Опам'ятайся — годі!
(До князя)
Заберім
Його звідціль... Він на повітрі, може,
Отямиться...
(Бере його за руку)
Арбенін!
Арбенін
Боже!
Ми не побачимось... Прощай... Ходім, ходім —
Сюди.
(Виривається, кидається в двері, де труна її).
Князь
Спиніть його, тримайте!
Невідомий
Цей гордий розум теж сьогодні вкрай знеміг.
Арбенін (повертаючись з диким стогоном)
Тут подивіться, тут. Стривайте!
(Вибігаючи на середину сцени)
Який ти був жорстокий, як ти міг!
(Падає на землю й сидить напівлежачи з нерухомими очима.
Князь та Невідомий стоять над ним).
Невідомий
Жадав я помсти довгі роки,
І помста справдилась моя.
Князь
Стерявся він... щасливий... я ж... на все життя
Я втратив честь і спокій.