— Десять хвилин страждання можуть отруїти десять років щастя! — вигукнула герцогиня.
— Лист із Гавра, ласкава пані.
Елеонора прочитала витвір Каналіса, забувши про присутність Філоксени, яка ще дужче здивувалася, коли побачила, як прояснюється обличчя герцогині в міру читання листа. Як то кажуть, "хто топиться, той і за соломинку вхопиться". Отож і Елеонора неабияк зраділа, вона повірила в щирість Каналіса, читаючи ці чотири сторінки, де переплелися кохання і тверезий розрахунок, брехня і правда. Після того як пішов банкір, герцогиня вже хотіла була покликати чоловіка, вирішивши — якщо не пізно — перешкодити призначенню Мельхіора, й ось тепер вона піддалася пориву великодушності, що межував із самопожертвою.
"Бідолашний хопець! — подумала вона.— Він не мав ніякого поганого наміру. Він кохає мене, як і в перші дні, він нічого не приховує від мене!"
— Філоксено! — звернулася вона до своєї старшої покоївки, яка стояла поруч і вдавала, ніби прибирає на туалетному столику.
— Що накажете, пані7
— Дай дзеркало, люба.
Елеонора подивилась у дзеркало й побачила в себе на лобі тонесенькі наче проведені бритвою зморшки, здалеку непомітні. Вона зітхнула, переконана, що цим зітханням прощається з любов'ю, і прийняла мужнє, далеке від жіночої дріб'язковості рішення, піддавшись почуттю, яке п'янить, наче вино. Тільки цим сп'янінням можна пояснити милосердний вчинок Північної Семіраміди119, що видала заміж за Мамонова120 свою молоду і вродливу суперницю.
"За те, що він зберіг мені вірність, я допоможу йому здобути і мільйони, і наречену, — подумала вона.— Якщо тільки ця Модеста справді така негарна, як він пише".
Легкий триразовий стук у двері повідомив про появу герцога, й Елеонора сама відчинила йому двері.
— О, ви почуваєте себе краще, люба! — вигукнув він із награною радістю, яку так добре вміють удавати царедворці, а люди обмежені сприймають її за щиру правду.
— Любий Анрі,— сказала герцогиня,— далебі я не можу збагнути, як ви досі не зуміли домогтися призначення Мельхіора, ви, людина, яка принесла королю таку велику жертву: адже ви погодились увійти до уряду, чудово знаючи, що він не протримається навіть року.
Герцог глянув на Філоксену, і покоївка непомітним жестом показала на лист із Гавра, що лежав на туалетному столику.
— Ви скоро знудьгуєтесь у Німеччині й повернетеся звідти у сварці з Мельхіором,— простодушно сказав герцог.
— Чому?
— Ви ж там будете весь час разом, — відповів колишній посол з насмішкуватою добродушністю.
— О ні! — заперечила вона.— Я його одружу.
— Якщо вірити д'Ерувілеві, то наш дорогий поет не чекає вашої люб'язної допомоги, — зауважив герцог, усміхаючись.— Учора Гранльє зачитав мені уривки з листа, якого йому написав обер-шталмейстер, очевидно, не без участі своєї тітки... Стара панна д'Ерувіль, звичайно, продиктувала того листа для вас, адже ця невтомна шукачка багатих наречених знає, що я і Гранльє майже кожного вечора граємо у віст. Славний маленький д'Ерувіль просить князя Кадіньяна влаштувати в Нормандії королівські лови; Кадіньян навіть сподівається привезти туди короля, щоб у дівчини пішла обертом голова, коли вона побачить, що заради неї влаштували таку пишну кавалькаду. Справді, два слова Карла Десятого усе залагодили б. Д'Ерувіль пише, що дівчина невимовно гарна...
— Анрі, їдьмо до Гавра! — вигукнула герцогиня, уриваючи чоловіка.
— А під яким приводом? — запитав цей вельможа, що був довіреною особою Людовіка XVIII і чий предок став герцогом за Людовіка XV.
— Я ніколи не бачила королівських ловів.
— Це було б природно, якби туди збирався король. Але їхати на лови в таку далечінь надто стомливо, і він не поїде, я щойно з ним розмовляв.
— Її високість могла б поїхати...
— Це не виключено,— погодився герцог.— Може, герцогиня де Мофріньєз витягне вам її з Роні, й тоді король залюбки дозволить скористатися його мисливським виїздом. Але вам не слід їхати до Гавра, люба,— з батьківською турботливістю сказав герцог,— ви скомпрометуєте себе. Стривайте, я, здається, знайшов вихід. За Бротонським лісом у Гаспара є маєток Розамбре. Чому б не умовити його прийняти в себе усе товариство?
— А хто з ним говоритиме? — спитала Елеонора.
— Так його ж дружина, герцогиня де Верней, завжди ходить до причастя з панною д'Ерувіль. Якщо стара діва підкине їй цю думку, вона умовить Гаспара.
— Ви просто чудо,— сказала Елеонора.— Негайно ж напишу кілька слів старій панні д'Ерувіль та Діані, бо нам іще ж треба замовити мисливські костюми. Думаю, в маленькому мисливському капелюшку я виглядатиму значно молодшою. Як вам учора велося в англійського посла? Ви були у виграші?
— Атож,— сказав герцог.— Мені пощастило відігратися.
— А головне, Анрі, влаштуйте так, щоб рішення про призначення Мельхіора послом та нагородження його орденом поки що відклали.
Елеонора написала кілька рядків прекрасній Діані де Мофріньєз і записку старій панні д'Ерувіль. А тоді відповіла Каналісові, викривши його брехню. Її лист був як удар батога:
"Баронові де Каналісу
Дорогий поете, панна де Лабасті — красуня, а Монжено сказав мені, що в її батька вісім мільйонів. Я думала висватати її за вас і дуже сердита, що ви не довірилися мені. Якщо ви мали намір одружити Лабрієра, то не розумію, чому б не сказати мені цього перед від'їздом. І чому ви не писали цілих два тижні, адже я ваш друг, і ви знаєте, як легко мене схвилювати. Ваш лист надійшов пізно, бо я вже говорила з Монжено. Ви як дитина, Мельхіоре, ви з нами хитруєте, а це негарно. Навіть герцог ображений вашим вчинком. Він вважає, що ви мало схожі на дворянина, а це кидає тінь і на вашу шановну матусю.
Тепер я хочу побачити все це на власні очі. Здається, я матиму честь супроводжувати її високість на полювання, яке герцог д'Ерувіль влаштовує для панни де Лабасті; я домовлюся, щоб у маєток Розамбре запросили й вас, бо всі, хто візьме участь у ловах найімовірніше зустрінуться в герцога де Вернея.
Повірте, дорогий поете, що попри все, я залишаюся вашим другом на все життя
Елеонора де М".
— Глянь, Ернесте,— сказав Каналіс, кинувши Лабрієрові через стіл листа, якого йому принесли під час сніданку,— ось двотисячна любовна цидулка, яку я отримую від цієї жінки, і в ній жодного звертання на "ти". Знаменита Елеонора жодного разу не скомпрометувала себе більше, ніж у цьому листі. Послухай мене, одружуйся! Краще найневдаліший шлюб, ніж отаке ярмо, навіть якщо воно й здається зовсім легким. Я найбільший йолоп з усіх, які будь-коли падали з неба на землю. У Модести справді кілька мільйонів посагу, але для мене вона назавжди втрачена, бо годі повернутися з полюса, де ми нині перебуваємо, у тропіки, в яких ми розкошували три дні тому. Отож бажаю тобі здобути перемогу над обер-шталмейстером, тим більше, що я написав герцогині, ніби приїхав сюди тільки заради тебе; тому я стану допомагати тобі.