— Людина з вашим ім'ям і багатством не може поділяти поглядів нинішньої опозиції, — сказав князь де Кадіньян, усміхаючись.
Це добірне товариство подобалося Модесті. Потрапивши в нього і бачачи, як поводять себе світські жінки, вона швидко засвоїла вишуканість аристократичних манер, чого інакше їй бракувало б усе життя. Покажіть годинника хлопцеві, що вродився годинникарем, і він одразу збагне весь устрій механізму, бо в нього негайно прокинуться закладені в нього природою здібності. Так само й Модеста легко зрозуміла, чим відрізняються від інших жінок герцогині де Мофріньєз і де Шольє. Все було для неї відкриттям у цьому світі, де дівчина з буржуазної родини навчилася б тільки кумедно мавпувати великосвітські манери. Завдяки своєму походженню, освіті та вихованню Модеста легко зуміла взяти потрібний тон і відчути різницю між світом аристократії та буржуазним середовищем, між провінцією і Сен-Жерменським передмістям Парижа. Вона розрізнила майже невловні відтінки, збагнула, в чому секрет чарів світської дами і дійшла висновку, що ця наука їй цілком до снаги. Вона також побачила, що на цьому Олімпі її батько та Лабрієр неабияк виграють у порівнянні з Каналісом. Зрікшися своєї істинної і незаперечної переваги — переваги розуму, великий поет перетворився усього-на-всього на чиновника, що домагається посади посла, орденської стрічки і тому мусить догоджати всім вельможам вищого світу. Не маючи таких амбіцій, Ернест де Лабрієр залишався самим собою, тоді як Мельхіор став нагадувати, як то кажуть, хлопчика на побігеньках: він підлещувався до князя де Лудона, до герцога де Реторе, до віконта де Серізі, до Жоржа де Мофріньєза, він тримався як людина, що не сміє висловити власну думку, й дуже відрізнявся цим від полковника Міньйона, графа де Лабасті, гордого своїми заслугами і повагою імператора Наполеона. Модеста помітила, що з поетового обличчя не сходив стурбований вираз. Цей розумний чоловік намагався усім догодити: то розсмішити когось словом, то здивувати несподіваною думкою, то полестити компліментом котромусь із можновладців, у чиєму середовищі Каналіс так прагнув утриматись. Одне слово, павич розгубив тут усі пера із свого пишного хвоста.
Надвечір Модеста відвела обер-шталмейстера у куток вітальні, де вони сіли на канапу. Вона хотіла покласти край його домаганням, яких не могла більше заохочувати, не втративши поваги до самої себе.
— Якби ви знали мене краще, пане герцог,— сказала вона йому,— ви зрозуміли б, наскільки я зворушена вашою увагою. Але саме тому, що я глибоко шаную ваш характер і ціную ваше добре серце, я не хотіла б завдати бодай найменшої рани вашому самолюбству. Ще перед тим як ви приїхали до Гавра, я щиро всім серцем і назавжди покохала чоловіка, гідного любові, хоча для нього моє почуття поки що таємниця. Але знайте — і тут я говоритиму з вами відвертіше, ніж звичайно говорять дівчата,— що якби я не була зв'язана цими добровільними узами, мій вибір зупинився б тільки на вас, так багато знайшла я у вашій душі шляхетних чеснот і чудових якостей. Кілька слів, що вихопилися у вашої сестри й тітки, змусили мене зважитися на цю розмову. Якщо ви вважатимете за потрібне, то завтра ж таки, ще до від'їзду на лови, мати викличе мене додому, пославшись на своє нездужання. Без вашої згоди я не хочу брати участь у святі, яке влаштували ви, тим більше, що я можу виказати свою таємницю й завдати вам прикрості, образивши вашу гордість. Ви спитаєте, чому ж тоді я сюди приїхала? Я не могла не прийняти запрошення. Будьте великодушні й не ставте мені за провину мою цілком природну цікавість. Вичерпавши цю делікатну тему, я хотіла б сказати вам і дещо інше. В моїй особі й у особі мого батька ви придбали надійніших друзів, аніж гадаєте. А що багатство було найпершою спонукою, яка привела вас до мене, то я хочу сказати вам — аж ніяк не прагнучи втішити вас цією звісткою за сподіяну прикрість, яку ви з чемності назвете, звичайно, невтішною,— що мій батько зацікавився болотами в Ерувілі. Його друг Дюме вважає цю справу цілком здійсненною і вже зробив перші кроки для утворення комерційного товариства, що займеться осушуванням ваших земель. Гобенгейм, Дюме і мій батько готові вкласти у це підприємство півтора мільйона, а решту необхідної суми обіцяють зібрати; завдяки своєму високому авторитету в діловому світі, вони легко переконають інших комерсантів у доцільності такого вкладення капіталу. Хоч я і не матиму честі стати герцогинею д'Ерувіль, зате майже певна, що надам вам змогу одного дня обрати її у тих вищих сферах, до яких вона повинна належати. О, дозвольте мені закінчити,— сказала вона у відповідь на заперечний жест герцога.
— Судячи з хвилювання, яке написане на обличчі твого брата,— говорила в цю мить стара панна д'Ерувіль племінниці,— неважко здогадатися, що у тебе вже є сестра...
— Усе це я вирішила, пане герцог, ще в день нашої першої верхової прогулянки, коли почула ваші нарікання на стан своїх справ. Того ж таки дня я визначила і свою долю. Ось що я хотіла вам сказати. Хоч ви й не знайшли дружини в Інгувілі, ви знайшли там друзів, якщо тільки захочете вважати нас своїми друзями...
Цю маленьку промову Модеста обміркувала заздалегідь і виголосила її з такою чарівною щирістю, що сльози набігли на очі обер-шталмейстерові; він схопив Модестину руку й поцілував її.
— Залиштеся тут, поки триватимуть лови,— сказав він.— Мої аж надто скромні якості привчили мене до таких відмов. Я приймаю вашу дружбу і дружбу полковника, але перш ніж відповісти на великодушну пропозицію вашого батька, дозвольте мені звернутися до людей обізнаних і з'ясувати, чи осушування Ерувільських боліт не надто ризиковане діло, чи воно принесе прибуток тій компанії, про яку ви говорите. Ви шляхетна дівчина, і хоч мені й прикро бути для вас лише другом, але я пишатимуся вашою дружбою і завжди у разі потреби доведу вам свою відданість.
— В будь-якому випадку, пане герцог, нехай ця розмова залишиться між нами. Якщо я не помилилася у своєму виборі, я оголошу його тільки після одужання матері — я хочу, щоб її перший погляд благословив мого судженого і мене.