Був душний липневий полудень. Поміркувавши кілька місяців над осторогою свого приятеля і політичного однодумця, осторогою, що нічим за цей час не підтвердилася, Грегорі збирався поїхати до приморського готелю "Тритон"; досягнувши певного достатку, він міг собі це. дозволяти. То був розкішний готель, всього за годину їзди від його контори, розташований над морем, серед сосон та пісків Айленду. Дружина Грегорі, "дівчинка", як звичайно він називав її, мусила заради їхньої слабовитої дитини поїхати, незважаючи на те, що проти чоловіка, очевидно, готувалася змова, в гори до своєї матері, щоб порадитися з нею і відпочити.
Однак він не міг зовсім покинути місто, бо наближалась осіння передвиборна кампанія. В будень і в свято, до пізньої ночі, він вишукував та обґрунтовував факти, що викривали злочинність міського управління, — їх він мав використати як бойове спорядження трохи згодом. За всяку ціну треба було скинути мера і всю його кліку. Грегорі був упевнений, що, коли це станеться, він нічого не програє. Разом з тим він був щиро переконаний у необхідності того, що робив. Містом керували злочинці. Розшукати заховані в воду кінці і виставити їх на огляд зневажених і обурених громадян — що могло бути важливішим за це!
Але й ворог не був безпорадним. Джентльмен, який орудував у видавничій справі, — Грегорі про нього навіть ніколи й не чув, — подзвонив йому і запропонував роботу на Середньому Заході, яка повинна була давати йому шість чи навіть сім тисяч щорічно і тримати його вдалині від рідного міста принаймні чотири-п'ять років. Оскільки він не оцінив цієї пропозиції, частина його пошти почала пропадати, і йому стало здаватися, що якісь чудні суб'єкти виявляють особливий інтерес ДО кожного його кроку. Нарешті один з місцевих політичних діячів тієї ж партії, що й Грегорі, зайшов до нього в контору.
— Бачите, Грегорі, річ ось у чім, — сказав він після короткого вступу.— У вас в руках нитка, і веде вона до земельних махінацій у Південному Пеньянку. До них причетний мер, і він, і його партнер Тілні твердо вирішили, що народ нічого не повинен про це знати, принаймні поки не закінчаться вибори. Вони ладні на все, так що будьте обережні. Ви ж любите свою дружину? Моя порада — не відпускайте від себе ні її, ні дитину. Не дозволяйте їм розлучити вас навіть на секунду, де б ви не були. Ви ж знаєте, що трапилось із Крозерсом кілька років тому? Він уже збирався викрити махінацію в Йел-лоу-Пойнт-Феррі, і, певна річ, ніхто нічого не знав про це, коли раптом — бах! — його несподівано було заарештовано за старим обвинуваченням у тому, що він покинув сім'ю; було витягнуто на світло давній борг, усі його меблі забрали, а дружину примусили порвати з ним. Не давайте їм приводу піймати вас таким же способом. Коли у вас є борги, скажіть нам, і ми подивимося, що тут можна зробити. А якщо ви захоплюєтесь якою іншою жінкою, порвіть з нею, відішліть її якнайдалі, відкарас-кайтесь від неї.
Грегорі подивився на співрозмовника з сердитою і одночасно жалісливою усмішкою.
— Ніякої іншої жінки в мене нема,—просто сказав він.
Тільки подумати — щоб він був невірний "дівчинці"
й малюкові — голубоокому, з рожевими ніжками!
— Не думайте, що я хочу тикати носа у ваші справи,— говорив далі політичний діяч. — Я просто роз'яснюю становище— Якщо вам треба буде поради чи допомоги, зверніться до мене. Але — що б ви не робили — будьте обережні, — кажучи це, він надів свій чорний блискучий циліндр і пішов.
Грегорі стояв посеред кімнати й уважно розглядав підлогу. З того, що вже стало йому відомим, він міг легко зробити висновок: мер діятиме саме так, як сказав його друг. Що ж до мерового приятеля, хижого спекулянта нерухомим майном, то, судячи з того, що пошепки розповідали про нього, було ясно — нема в світі такої підлої хитрості й жорстокості, на які він не пішов би. Один політичний діяч, характеризуючи його, якось сказав, що він не зупиниться перед убивством, але на місці злочину його ніхто не застукає, і, безперечно, це було схоже на правду. Він розбагатів і мав тепер більшу владу, ніж будь-коли раніш, незрівнянно більшу, ніж мер.
Відтоді як Грегорі разом з дружиною прибув-у цей приморський готель, сталося кілька подій, після яких він став побоюватись неприємностей, хоч досі ніщо не підтверджувало його підозрінь. В готелі з'явилася медоточива, виряджена, вся в коштовностях, грайлива сорокалітня удовичка. Вона називала себе діловою жінкою, орудувала вельми прибутковим театральним агентством у місті і тому, як звичайно в таких випадках казав один з друзів Грегорі, купалась у грошах. Вона носила шовки коричневих і винних тонів, у неї були коричневі пантофлі та коричневі панчохи і підозріло блискуча, каштанового кольору, копиця волосся. її машина — її власна машина — була найкращої марки, а те, що вона, граючи у віст, залюбки рискувала, давало їй добру славу. Службовці готелю і завсідники веранди "Тритона" називали її веселою і щедрою марнотраткою. Місіс Скелтон прибула, коли місіс Грегорі ще жила в "Тритоні". Вдовичка затишно влаштувалася в двох кімнатах з ванною, що виходили вікнами на море, і швидко здружилася з господарем готелю та двома завсідниками веранди, як видно, маклерами й торговцями нерухомим майном, які найбільше цікавилися гольфом, тенісом та рестораном "Тритона". Вона була приємна, енергійна, весела, і Грегорі та його дружина мимохіть відчули до неї деяку симпатію. Але перед від'їздом дружина Грегорі інколи питала себе; чи не належить місіс Скелтон до числа змовників. її приязнь можна було тлумачити по-різному, проте ця приязнь здавалася надто звичайною, щоб викликати підозру. І все ж таки, можливо, вона вичікує саме, такого моменту, коли Грегорі залишиться сам.
— Будь обережним, любий, — остерігала його дружина. — Якщо в тебе виникне серйозна підозра, негайно виїжджай звідси в якесь інше місце. Тоді принаймні їм доведеться змінити партнерів для гри.
І вона поїхала, цілком певна, що чоловік зуміє владнати цю неприємну справу.
Таким чином спочатку, навіть проти власного бажання, Грегорі опинився на самоті. Він став міркувати, що йому робити — виїхати чи почекати, поки проясниться погода, як він казав. Власне, з якої речі він має кидати комфортабельний, найближчий від міста приморський готель, де йому так зручно, де він раз у раз, особливо в суботу та неділю, зустрічає більшість своїх політичних друзів, де, нарешті, так багато переваг: прекрасний майданчик для гольфа, кілька тенісних кортів, стіл і житло, на які зовсім не можна поскаржитись, а чарівний морський краєвид, що відкривається зразу за широким лужком, так освіжає. До того ж, щодня більшу частину робочого часу йому конче треба було проводити в місті. Цього вимагало особливе, невідкладне розслідування, яке він провадив, і разом з тим він відчував потребу в тихому куточку, де можна було б перепочити і за ніч набратися нових сил.