— Намучились ми з нею,— промовив старий, зупиняючись біля воза.— Просто під кулі йде, хотіла, щоб убило.
— Оце ж джигітовка їхня все,— додав інший селянин.— "Умкнули" для розваги іноземців Погрались та й кинули в кучугурах...
Очі в неї — повні страждання. Губи обкусані, в запеченій крові... Доки жінки перев'язували Наталку, Данько дивився їй в очі, де, крім горя, не було зараз нічого, дивився, і отака змучена, нещасна, вона ніби ще дорожчою ставала йому! Коли перев'язали, сам допоміг вмостити її на возі, сам уклав на снопах і, ставши в передку, взяв віжки до рук.
Коли в Каховці здавав її в лазарет, його запитали — хто вона.
Відповів незвично для самого себе:
— Дружина моя.
Меншали дні, холоднішали ночі. Все частіше осінніми хмарами стало заволікатися таврійське небо. Сиві заморозки на світанні, подуви північних вітрів нагадували обом воюючим таборам про невідворотне наближення зими. Ще одна воєнна зима? З голодом, холодом, тифами? Ні, це було понад силу розтерзаній, розруйнованій громадянською війною країні. Народ, Ленін вимагали від своєї армії покінчити з воєнними фронтами ще до зими.
Південний фронт весь час одержував нові поповнення. На Каховському плацдармі було вже тісно від військ. Масами прибували червоні добровольці, прибула на плацдарм сформована в Казані Ударна вогнева бригада, добре споряджена, добре оснащена, з мінометами, вогнеметами, яких досі тут не було. Восени червоні війська Південного фронту вже мали значну перевагу проти врангелівців у піхоті. Одначе, як і раніш, Врангель ще зберігав перевагу в кавалерії, в бро-невійськах, зокрема в танках, цій новітній і грізній зброї, якою він сподівався, зрештою, зламати каховські укріплення. Щоб ліквідувати перевагу врангелівців у кінноті, в кінці вересня було прийнято рішення перекинути з Польського фронту на Південний Першу Кінну армію, оскільки в цей час з Польщею вже .велися мирні переговори.
Тринадцятого вересня Перша Кінна вирушила походом на південь. їй належало подолати відстань майже в сімсот кілометрів, пройти цю відстань по розбитих осінніх дорогах, з розруйнованими мостами,, на втомлених від безперервних переходів конях, до того ж пройти якнайшвидше. Сам Ленін у ці дні стежив за переходом Першої Кінної і закликав для прискорення переходу вжити всіх заходів, "не зупиняючись перед героїчними".
З того дня, як Перша Кінна вирушила Правобережною Україною на південь, тривога не покидала білі штаби. Врангель і його генерали добре розуміли, хто йде проти них: ішла краща кіннота світу. Не важко було розгадати, чим стане для Першої Кінної Каховський плацдарм, якщо до її приходу він не буде ліквідований. Врангель не гаяв часу. Користуючись тим, що держави Антанти знов посилили йому в цей час підтримку поставками, новітньої бойової техніки, а також поповнивши свої корпуси переправленими з Франції військовополоненими, Врангель сподівався одним блискавичним ударом покінчити з червоними на Півдні, розгромити їх раніш, ніж тут з'являться передові ескадрони Будьонного та Ворошилова.
Оскільки неодноразові спроби взяти Каховку в лоб не увінчалися успіхом. Врангель вирішив знищити Каховський плацдарм іншим способом. Задум його полягав у тому, щоб повторити маневр червоних і створити в їхнім тилу по тбй бік Дніпра свій плацдарм. У гарячковій йапрузі розроблявся білою ставкою план задніпровської операції, що був визнаний справжнім стратегічним шедевром Врангеля. План удару, розроблений в усіх подробицях, не залишав місця для сумнівів в його успішному здійсненні: першим ударом відрізають Каховський плацдарм від його тилів, а потім подвійним натиском — з тилу і фронту — роблять з нього суцільне кладовище. Оточивши і знищивши червоних біля Дніпра, врангелівські корпуси з'єднуються в районі станції Апостолово і розвивають звідти удар на захід, в глибину Правобережної України, назустріч західним* союзникам — Пілсудському, Петлюрі чи кому б там не було.
Осінь тим часом брала своє. Зблякли степи. Пожовкли плавні Дніпровські. Дніпровські плавні — це цілий край з низовими лісами, з намулистими лугами, з тихими озерами, заводями та протоками, де ще запорожці тягали волоками рибу, і від самих назв яких — Скарбне, Підпільна, Базавлук — віє таємничістю давніх запорозьких легенд...
Широкий та чистий тут Дніпро, справді, як небо, розлите по землі. Море близько, і він тече повільно, величаво, розливаючись безліччю рукавів, застоюючись у лиманах, затоках, омиваючи плавні, піщані обмілини та в кучерявих столітніх вербах острови. Піски улітку тут такі білі, що колись і весь цей край мав назву Білобережжя. Повно тут риби, повно дикого птаства. До півліта стоїть у .плавнях дніпрова вода, а коли спаде, родючий плавневий мул селяни обробляють під городи, і ростуть тоді тут картоплі по відру під кущем, наливаються гарбузи, що людина не обійме. Осінь у плавнях тиха, спокійна. Прозорість повітря. Задума озер. З безмовною музикою облітає листя, лягаючи на чисті застиглі плеса води. Густо синіє небо вгорі і внизу. Не чути ні голосів людських, ні пташиного співу в гущавині урочищ, хоча птахи, обважнілі за літо, спускаються тут цілими табунами, щоб перед відльотом у вирій перепочити на плавневих, далеких від гулу війни озерах.
Та ось і сюди вдерлася війна, на десятки верст затріщали понад Дніпром плавні, серед ночі піднялося птаство, сполохане гомоном людей, кінським іржанням... В ніч на 9 жовтня в районі Ушкалка і Бабине через Дніпро несподівано переправились два вранге-лівських ударних корпуси — кінний і армійський — і одразу ж повели наступ у напрямі на станцію Апосто-лово. Днем раніше в районі острова Хортиці на правий берег переправились три білих дивізії і, відкинувши виставлену для перекриття червону стрілецьку дивізію, стали розвивати наступ, згідно з поставленими їм завданнями. Незабаром на правому березі Дніпра, в тилу червоних військ, врангелівці вже мали плацдарм глибиною понад двадцять верст.
Два плацдарми створились тепер: один — на лівому березі Дніпра — червоний, другий на правому березі — білий. Приблизно рівними були по значенню, бо кожен з них загрожував усьому тилу свого противника. Чий вистоїть, чий довше втримається? Це вже залежало тепер від того, чиї нерви виявляться міцніші... Кровопролитні, жорстокі зав'язались бої. Над плавнями, по всьому Задніпров'ю від Хортиці до Нікополя й нижче не змовкав гул канонади.