Пертська красуня

Сторінка 80 з 154

Вальтер Скотт

— Твій батько, як послухати його, такий мудрагель! Та ось побачиш, зараз він устромить голову в якусь бійку, а тоді канючитиме: * Дороті, подай корпії! Поклади компрес!.." А поки що Дороті, мовляв, забалакується, брехні розносить. Аякже, хіба ж Дороті годна сказати правду!.. "Нічого такого не скоїлось!" Чи не думає часом старий Саймон, що в Гаррі Сміта голова, як ковадло, й не лусне, коли по ній лупитиме цілий горянський клан?..

Раптом стара затнулася: повз неї прослизнула, наче без тями, схожа на ангела дівоча постать,— очі непритомні, лице мертвотно-бліде, коси розпущені. Нажахана стара вмить забула про свою образу.

— Матір божа, заступися за моє дитя! — прошепотіла вона.— Чого ти дивишся, мов причинна?

— Ти наче сказала, що хтось загинув? — ледве вимовила перелякана Катаріна, так ніби їй враз відібрало й мову, й слух.

— Загинув, голубко! Атож, лежить геть мертвий. Тепер уже ніколи на нього не гніватимешся!..

— Мертвий...— проказала Катаріна так само неприкаяно, розгублено.— Мертвий... загинув.;. Горяни, кажеш?

— А хто ж, як нз горяни!.. Немає на них, волоцюг, закону! Хто ж тут іще вбиватиме? У нас, буває, погарячкують коли-не-коли городяни та поб'ються або рицарям чи вельможам заманеться пролити кров... Ні, я тобі правду кажу: це діло рук горян. У Перті немає жодного чоловіка, ні багатого, ні бідного, який би зважився вийти сам на сам проти Генрі Сміта. Видко, накинулися на нього цілим гуртом. Сама побачиш, коли розберуться!

— Горяни!..— знов проказала Катаріна, мовби їй не давала спокою якась невідчепна думка.— Горяни!.. Ох, Конахаре, Ко-нахаре!

— Атож! Я теж іак думаю, Катаріно, ти не помиляєшся — то Конахар! Вони ж бо,— ти сама бачила,— перед Валентиновим днем посварилися, дійшло навіть до бійки. А горянин такого не забуде. Дай йому ляпаса на Мартинів день, то в нього щока горі-

2ЗД

тиме ще й на зелені свята К І хто тільки навів до міста отих довгоногих волоцюг робити їхнє криваве діло?

— Ох, лихо мені, лихо! Це я винна! — простогнала Катаріна.— То я покликала сюди горян, я послала по Конахара... Так, вони чигали на свою здобич... Я привела їх у місто, і вони пристерегли його. Але я повинна на власні очі побачити... і тоді... ми щось зробимо. Скажи батькові, я скоро вернуся.

— Чи ти розуму стерялася, .дівчино?! — скрикнула Дороті, коли Катаріна кинулася повз неї до дверей.— Як ти вийдеш ота-ка-от на вулицю? Розпатлана, очей не видно, а ще перша красуня в Перті!.. Господи! Вискочила на вулицю, робить що хоче, а старий Главер тепер сказиться, ніби я могла її втримати. Летить — світу божого перед собою не бачить!.. Славно ж почалася попільна середа!.. Що ж його діяти? Як піду шукати в тому юрмищі господаря, то мене ще зіб'ють з ніг і затопчуть, і за старою ніхто й не заплаче... А дк побіжу за Катаріною... Де вже мені з моїми ногами за нею бігати, он її вже й слід вичах... Краще сходжу до Школа, голяра. Постукаю і все йому розкажу!

Поки вірна Дороті робила так, як мудро й вирішила, Катаріна бігла вулицями Перга в такому вигляді, що іншим разом привернула б до себе увагу всіх перехожих. Вона безтямно мчала наосліп, зовсім не схожа на ту скромну і стриману дівчину, якою її звикли бачити городяни; та ще й до всього простоволоса, без шарфа чи накидки, що їх "доброзвичайна дівчина", тобто дівчина з порядної родини і пристойних статків, завжди напинала на себе, коли виходила з дому. Проте всі в місті були такі збуджені,— одні розпитували, інші пояснювали причину гармидеру, і кожне тлумачило чутку по-своєму,— що ні її розхристана одежа, ні стривожений вигляд нікого не дивували. Катаріна могла йти куди завгодно, і ніхто не зважав на неї більше, ніж на решту жінок, які Ъ цікавості чи зі страху висипали на вулиці,— одні дізнатися причину переполоху в місті, другі — переконатись, чи не загрожує небезпека їхнім друзям.

Пробираючись між людей, Катаріна переймалася загальним нестямним настроєм юрби і ледве стримувалася, щоб не підхопити криків жалю й тривоги, які розлягалися довкола. Тим часом дівчина все бігла й бігла, немов у кошмарному сні, пригнічена відчуттям страшної біди, справжню суть якої вона б не могла пояснити. Але досить було жахливого здогаду, що чоловік, який так віддано її кохав, чесноти якого вона так високо ставила і який,— тепер Катаріна це зрозуміла,— був їй дорожчий, ніж досі вона признавалася навіть сама собі,— цей чоловік загинув і, дуже ймовірно, через неї. Смерть Генрі пов'язана з появою

Мартинів день у католиків — 11 листопада, зелені свята — в травні.

в місті Конахара та його людей! Хоч ця думка зринула у свідомості Катаріни в хвилину надзвичайного напруження нервів, однак видалася б досить вірогідною і за інших обставин, коли дівчина могла б спокійно її обміркувати. Не тямлячи, чого шукає, прагнучи тільки довідатися, чи правдива ця жахлива чутка, Катаріна поспішала вперед — до того місця, від якого ображені почуття ще вчора утримували б її якнайдалі.

Хто б останнього вечора масниці повірив, що горда, стримана, сором'язлива й завжди добропристойна Катаріна Главер у попільну середу ще до утрені вибіжить на вулиці Перта нерозчесана, незаплетена, розхристана?! Пробираючись крізь натовп і штовханину, вона поспішатиме до будинку того самого залицяльника, котрий, як вона мала підстави гадати, так грубо й безсоромно її знехтував і зганьбив, погнавшись за втіхами негідного, розпусного кохання! Але так воно було. Майже несвідомо Катаріна бігла вуличками менш людними, і нарешті вона, обминувши Верхню вулицю, де стовпище було найбільше, дісталася до Вінда вузенькими завулками північної околиці міста, якими Генрі Сміт недавно вів Луїзу, Та навіть ці порівняно малолюдні провулки тепер були заповнені городянами,— таке розтривожене було все місто. Про ге Катаріна ні на кого не зважала, і ті, хто бачив дівчину, перезиралися й хитали головою, співчуваючи її лиху. Нарешті, майже не усвідомлюючи, що робить, Катаріна зупинилася перед дверима свого жениха й постукала.

Тиша, що була відповіддю на цей поквапний стук, тільки додала їй розпачу, який і штовхнув дівчину на такий відчайдушний крок.

— Відчини... Відчини, Генрі! — закричала вона.— Відчини, якщо ти живий!.. Відчини ж, якщо не хочеш знайти Катаріну в себе на порозі мертвою!