— Це жорстоко, брате,— мовив король.— Ти штовхаєш мене на тернистий шлях і не пропонуєш мені своєї підтримки на ньому.
— Ваша величнісгь може завжди розраховувати на мою підтримку,— заперечив Олбані.— Та хіба не мені найменше в цілому світі годилося б схиляти вашу величність до таких суворих кроків щодо вашого сина й наступника! Хіба не до мене перейде ця фатальна корона, якщо — не приведи господи! — урветься ваш королівський рід? Чи тоді не подумають і не скажуть бунтівливий Марч та бундючний Дуглас, нібито Олбані посіяв чвару між своїм братом-королем і спадкоємцем шотландського трону, щоб прокласти дорогу до престолонаслідування власній сім'ї?! Ні, владарю мій, задля вас я ладен пожертвувати життям, але важити честю я не маю права!
— Ти кажеш слушно, Робіне... Дуже слушно,— погодився король, кваплячись витлумачити братові слова по-своєму.— Ми не повинні допускати, щоб ті могутні й грізні лорди навіть здогадалися про незгоди в королівській сім'ї. Цьому треба запобігти будь-що, а тому спробуймо й далі бути терплячими — може, нерозважливий Ротсей усе ж таки візьметься за розум. Іноді я помічаю в ньому, Робіне, проблиски, які варто плекати. Він молодий... Дуже молодий.,. Він принц і в тому віці, коли кров у жилах нуртує. Ми будемо з ним терплячі, як ото досвідчений вершник з гарячим конем. Зачекаймо, поки в нього вивітряться в голови пусті забавки, і побачиш: ніхто не буде ним такий задоволений, як ти. У своїй доброзичливості ти засуджував мене за надмірну поступливість ї замкнутість... Ротсей цієї вади не має.
— О, ручуся життям, таки не має! — сухо відповів Олбані.
— Гріх сказати й те, що в Ротсея мало здорового глузду чи рішучості,— провадив нещасний монарх, захищаючи сина перед братом.— Я послав по нього, нехай приїде сьогодні на королівську раду. Побачимо, як він складе звіт про свої обов'язки. Адже ти й сам визнаєш, Робіне, що принцові, коли на нього находить бажання взятися за діло, не бракує ні проникливості, ні хисту.
— Немає сумніву, мій владарю, ні того, ні того йому не бракує,— відповів Олбані й додав:—Коли на нього находить таке бажання!
— Атож! — підхопив король.— І я, Робіне, радий, що ми з те-бою одностайні в намірі ще раз дати цьому бідолашному юнакові змогу виправитись. Тепер у нього немає матері, яка б захищала його перед розгніваним батьком. Цього не треба забувати, Олбані,
— Сподіваюся, величносте,— промовив Олбані,— що цей шлях не тільки найлюбіший вашому серцю, а й виявиться наймудрі-шим, найкращим.
Герцог розгадав наївні хитрощі короля: не дослухавши до кінця братових міркувань, Роберт удав, ніби зрозумів їх як схвалення власних дій, а тоді заявив про свій план, зовсім відмінний від того, який Олбані хотів йому підказати. Та, побачивши, що зараз годі схилити брата на своє, герцог не став випускати віжок з рук, а вирішив діждатися сприятливішого випадку й таки домогтися тієї чорної вигоди, яку невдовзі, він сподівався, дадуть нові незгоди між королем та спадкоємцем трону.
А тим часом король Роберт, потерпаючи, що брат знов повернеться до неприємної розмови, якої йому щойно вдалося уникнути, гучно звернувся до пріора домініканців:
— Я чую стукіт копит! Вам звідти видно все подвір'я, велеб-ний отче. Вигляньте у вікно й скажіть нам, хто там прибув... Часом, не Ротсей?
— То благородний граф Марч зі своїми людьми,— відповів пріор.
— їх багато? — спитав король.— Вони що — вже на подвір'ї? В цю мить Олбані прошепотів королеві:
— Нічого не бійтеся, величносте... Ваші двірські брандани 1 при зброї.
Король подякував братові, кивнувши головою, а пріор, дивлячись у вікно, проказав:
— Граф привіз із собою двох пажів, двох дворян і чотирьох грумів 2. Один паж підіймається вслід за графом головними сходами — несе меч його вельможності. Решта лишились у дворі і... Владико небесний, що там таке?.. Під королівськими вікнами ладнається грати на лютні й співати дівчина-менестрель! І це в домініканському монастирі — наче в якомусь заїзді! Зараз я накажу прогнати її геть!
— Не треба, отче,— мовив король.— Дозвольте мені заступитися за ту нещасну блукалицю. "Потішна наука", як називають їхнє ремесло, на жаль, часто ходить у парі з гірким безталанням, на яке нужда й відчай прирікають той бездомний люд. І в цьому його доля нагадує долю короля, якому всі гукають: "Слава! Слава!" А йому так бракує тої пошани й щирої любові, якими в своїй сім'ї оточений найубогіший йомен. Не проганяйте блукалиці, отче. Нехай, коли хоче, поспіває у дворі йоменам та воякам — це стримає їх від неминучої сварки, бо ж вони служать таким лютим і непримиренним ворогам!
Так промовляв добросердий і легкодухий монарх, і пріор неохоче схилив голову на знак згоди. А тим часом до приймальної зали ступив граф Марч, одягнений так, як тоді рицарі звичайно вбиралися для верхової їзди, і з коротким кинджалом на поясі. Пажа зі своїм мечем він залишив у передпокої. Граф був чоловік
1 Брандани — чоловіки з острова Б'ют. Звідки пішла їхня назва, достоту не з'ясовано, хоча дуже ймовірно, що мав рацію д-р Лейден, коли виводить її від імені святого Брандіна, патрона Б'юту й інших островів у гирлі Клайду. Б'ют був спадковим володінням монарха, а жителі острова — королівськими слугами. Знатний рід Б'ютів, який володів островом нині,— давня, позашлюбна парость королівського двору (прим. автХ
2 Грум — слуга, що супроводить господаря у поїздці.
ставний, вродливий, мав світлу шкіру, пишну русяву чуприну та бороду і великі блакитні очі, що зблискували, мов у сокола. Його обличчя, хоч і досигь приємне на вигляд, виказувало запальну й дратівливу вдачу, якій цей феодал, усвідомлюючи свою силу і владу, надто часто давав волю.
— Радий вас бачити, мілорде Марч,— сказав король, ласкаво вклонившись.— Давненько вас не було на нашій раді.
— Ваша величносте,— відповів Марч, низько вклонившись монархові й холодно, спогорда кивнувши головою герцогові Олбані,— коли мене й не було на вашій королівській раді, то це тому, що моє місце там посіли миліші вам особи і, я не маю сумніву, мудріші радники. Та сьогодні я прибув повідомити вашу величність, що звістки з англійського кордону кваплять мене негайно повернутися до своїх володінь. А при вашій величності залишається мудрий політик — ваш брат, мілорд Олбані, з яким ви можете радитись, а також могутній і войовничий граф Дуглас, що провадитиме ваші ухвали в життя. А з мене буде більше користі на моїх власних землях; тому, з дозволу вашої величності, я маю намір негайно туди від'їхати і виконувати свої обов'язки охоронця східних кордонів.