— Розумно, — відповів Олекса, але до столика не йде.
Пан впав у гнів... На щастя, щось заскрибало до дверей, і він пішов відчинити. У зал вбіг пес, як ялівка, і, не-надумуючись, сів біля столу. Великий був, білий, з розумними очима. Дивився просто на Олексу.
Олексі здавалося, що він теж вчений, що він теж знає право і хоче, щоби він, Олекса Самців, підписався, але: нема дурних!
— Чоловіче добрий, — почав судця наново, — таж кажеш, що заплатиш, правда?
— Правда.
— Воно ж тут і написане, чому ж ти не хочеш підписатися? Га?
— Заплатити то заплачу, так мені Боже, що заплачу, але підписатися, то ні. Ріжте мене, рубайте мене, а не підпишусь. Мої татуньо, прости їм Боже, як підписалися, як була та "гандамнізація" то, — махнув рукою. — А як вмирали, то кажуть до мене: "Тобі заказую і твоїм дітям заказую, і твоїм внукам заказую — не важте підписуватись, бо буде біда!"
— Але ж тут не про індемнізацію ходить, — перебив суддя, — лишень про вашу власну угоду, ніхто вам лиха не хоче, ніхто вас не шахрує.
— Та я того не кажу, — виправдувався мужик, — я панові вірю і заплатити заплачу все дочиста, хоч би останній хвіст на ярмарок вивів, але підписатися таки не підпишусь.
Урядник не знав, що казати. Чи гніватися, чи сміятися, чи плакати над темнотою бідного Олекси. А тут тільки часу стратив, і вже здавалося, от-от і справу покінчив якнайлучше. Що тут почати?
В тій хвилині його зір впав на любиму собаку. Він так мудро дивився то на свого пана, то на мужиків. Здавалося, все розуміє і гнівається, чому ті недобрі люди не пускають його пана додому на обід. Таж то вже перша година.
По голові заклопотаного урядника майнула нова гадка.
— Са-ту! — крикнув до собаки, показуючи йому крісло.
Собака скочив. Крісло було мале, так сш лишень на задніх ногах, а передні підняв угору і держав при собі.
Тоді суддя взяв перо і на превелике диво обох газдів встромив його собаці в лапу — і то в праву.
— Ну, — погада собі Олекса, — нема добра на світі, коли і пси писати знають.
А собака тим часом сидів і гордо держав перо у правій лабі, як який пан.
— Видиш, сказав судця. — Підпишишся, а ні, то пес тебе підпише.
Олекса зітхнув.
— Га, має мене пес підписувати, то лучше сам себе підпишу, — і взяв за перо.