Жуль ВЕРН ПЛАВУЧИЙ ОСТРІВ
Роман
ЧАСТИНА ПЕРША
1. КОНЦЕРТНИЙ КВАРТЕТ
Якщо подорож почалася погано, рідко буває, щоб вона добре скінчилася. В усякому разі, такої думки могли б з повною підставою дотримуватися четверо музикантів, чиї інструменти валяються зараз на землі. Справді, карета, в яку їм довелося пересісти на останній залізничній станції, раптово перекинулася на узгір’ї.
— Поранених немає ?.. — запитує перший з них, швидко схоплюючись на ноги.
— Я відбувся подряпиною, — відповідає другий, потираючи щоку, порізану осколком скла.
— А я — садном, — каже третій, у якого на нозі проступило кілька крапель крові.
Загалом, все це дрібниці.
— А моя віолончель ?.. — вигукує четвертий. — Тільки б з віолончеллю нічого не трапилося.
На щастя, футляри інструментів у повній цілості. Ні віолончель, ні обидві скрипки, ні альт не постраждали, хіба що доведеться їх заново налаштувати. Адже ці інструменти створені кращими майстрами!
— Проклята залізниця! Так підвела нас на півдорозі!.. — каже один.
— Проклята карета! Вивалила нас в такому пустельному місці!.. — відповідає інший.
— І як раз, коли насувається ніч, — додає третій.
— Добре, що наш концерт призначений тільки на післязавтра! — зауважує четвертий.
І потішаючись над власною невдачею, наші музиканти витончуються в найкумеднітттих жартах. Один з них, як звичайно використовує в своїх дотепах музичні вирази і прорікає:
— Не дурно було б транспонувати наш квартет в іншу... карету!
— Пеншіна, перестань! — перериває його один з товаришів.
— Починаємо в мінорі, — не вгамовується Пеншіна.
— Та замовкнеш ти нарешті?..
Але Пеншіна насмілюється додати:
-... І наскільки я розумію, в скрипучому ключі!
Подорож і справді йшла зі скрипом і ускладненнями, в чому читач скоро сам зможе переконатися.
Все це сказано було по-французьки, але могло бути вимовлене й англійською мовою, бо члени нашого квартету завдяки частим роз’їздам по англосаксонським країнам володіють мовою Вальтера Скотта і Купера, як своїм рідним. Ось чому до свого візника вони звертаються по-англійськи.
Бідолаха постраждав найбільше, тому що, коли зламалася передня вісь, він зірвався з козел. Втім, він відбувся ударами не дуже серйозними, але досить болючими. Однак через вивих ноги він не в змозі пересуватися. Значить, необхідно знайти якийсь спосіб доставити його до найближчого селища.
І справді, просто диво, як всі залишилися живі. Дорога звивається в гористій місцевості, то над глибокими проваллями, то вздовж галасливих потоків, які часом з великими труднощами доводиться переїжджати убрід. Якби передня вісь зламалася при спуску, можна не сумніватися в тому, що карета перекинулася б у прірву, прямо на скелі, що стирчать в її глибині, і тоді навряд чи кому —небудь з мандрівників вдалося б залишитися в живих.
Як би там не було, але карета прийшла в непридатність. З двох коней один, вдарившись головою об гострий камінь, хрипить на землі. Інший отримав досить важку рану в стегно. Отже, ні екіпажу, ні коней.
Загалом, не щастить чотирьом артистам на дорогах Нижньої Каліфорнії. Два події за одну добу... тут мимоволі станеш філософом...
Столиця штату, Сан-Франциско, вже тоді мала пряме залізничне сполучення з Сан-Дієго, який розташований майже на рубежі старої каліфорнійської провінції. В це досить велике місто і прямували четверо мандрівників, щоб через день дати там концерт, про який було заздалегідь оголошено. У місті з нетерпінням очікували знаменитих артистів. Їх потяг, який напередодні вирушив з Сан —Франциско, був уже за якихось п’ятдесят миль від Сан-Дієго, коли трапилася перша затримка, або, як висловився найвеселіший член квартету, "коли вони вперше збилися з такту" (можна пробачити такий вираз тому, хто свого часу отримував нагороди за успіхи в сольфеджіо).
Вимушена затримка на станції Паскаль сталася тому, що залізничне полотно на протязі трьох-чотирьох миль було розмито рікою, яка раптово вийшла з берегів. Продовжувати подорож залізницею виявилося неможливим, оскільки розлив стався лише кілька годин назад і переправа в цьому місці ще не була налагоджена.
Доводилося вибрати одне з двох: або чекати, поки відновлять залізничний шлях, або найняти в найближчому ж селищі який-небудь екіпаж до Сан-Дієго.
На цьому останньому рішенні квартет і зупинився. У сусідній селі вони виявили щось на зразок старого ландо, незручного, з поїденою міллю оббивкою і порядком-таки розбитого. Найняли його у власника за приступну ціну, спокусили кучера обіцянкою добре дати на чай і пустилися в дорогу, захопивши інструменти, але без багажу. Було близько другої години дня, і до сьомої вечора їхали не відчуваючи особливих труднощів і втоми. І тут-то музиканти збилися з такту вдруге: карета перекинулася, та так невдало, що їхати в ній далі виявилося неможливим.
А квартету залишається ще миль двадцять до Сан —Дієго!
Але питається: чому четверо музикантів, французи за національністю до того ж парижани, опинилися в немислимих каліфорнійських нетрях?
Чому?.. Зараз ми коротко розповімо про це, а заодно і змалюємо швидкими рисами наших чотирьох віртуозів, яких випадок, як навіжений режисер, вводить в число діючих осіб цієї надзвичайної історії.
Протягом даного року — важко з точністю вказати, якого саме з найближчих тридцяти років, — Сполучені Штати Америки подвоїли кількість зірок на своєму державному прапорі. Зараз вони досягли вершини господарського розвитку, поширивши свою владу на Канадський домініон до крайніх меж Льодовитого океану, на мексиканські, гватемальські території, землі Гондурасу, Нікарагуа, Коста-Ріки до самого Панамського каналу. У той же час загарбники —янкі стали виявляти пристрасть до мистецтва, і якщо їхня продукція в області витонченого залишається кількісно дуже скромною, якщо їх національний геній все ще не здатний проявити себе в живописі, скульптурі і музиці, то принаймні смак до творів мистецтва — явище у них широко поширене. На вагу золота скуповуються картини старовинних і сучасних майстрів для поповнення приватних або державних зібрань, і запрошуються за величезні гроші знамениті співаки, драматичні артисти і найталановитіші музиканти.