— Авжеж, авжеж! — бубонів до себе нічний сторож. — Не дуже-то воно весело працювати в твоєму віці, правда?
— Я не нарікаю, — відповідав Франческо. — Можна сказати, я навіть цілком задоволений. Адже я працюю, як дорослий. Щоправда, погратися зовсім нема коли та й нічим: адже іграшок у мене ніяких нема і не було їх ніколи.
— Певно, що так, — погоджувався нічний сторож. — Воно таки й правда…
Отак Франческо було розповідав, а сторож слухав. Цьому чоловікові сподобався хлопчина: він працював, як дорослий, а вночі пішки йшов через місто один-однісінький, стискаючи рукою в кишені свій злиденний заробіток.
Трапилося так, що нічний сторож чув тривогу і бачив, як заарештували обох злодіїв. На свій превеликий подив, серед них він побачив і Франческо, якому також, мов злочинцю, одягли наручники, а потім під конвоєм повезли в поліцію.
"Ніколи не повірю, — подумав нічний сторож, — щоб цей хлопчина міг стати злодієм. Я його знаю, як свого сина".
І він негайно побіг у поліцію, але його звідти вигнали.
— Дбай краще про свою роботу, — сказали йому в поліції,— а про злодіїв уже ми потурбуємося. Іди краще вартувати, а то поки ти розводитимеш тут теревені, злодії пообкрадають усі крамниці в місті. Ти часом не родич цьому хлопцю?
— Ні, я йому не родич, але…
— Тоді нема чого встрявати не в свої справи. Ми знаємо цих злодюжок краще за тебе!
Сумний вийшов з поліції сторож. Та коли він прийшов на роботу, йому раптом спало на думку звернутися до Феї. Може, старенька заступиться за хлопця?
"Синьйоро, — скаже він їй, — у поліції мене й слухати не хочуть. Саме в новорічну ніч, Ніч Феї, бідний Франческо страждає в тюрмі, як злодій. Чому б вам не піти зі мною в поліцію і не визволити його звідти? Вам тільки варто сказати, що в крамниці нічого не вкрали і що ви знаєте його як чесного хлопця. Треба ж якось допомогти бідоласі. Може, вам поліція повірить".
Заглибившись у свої думки, сторож і не помітив, як Фея та її служниця влетіли на мітлі в під'їзд і шмигнули у вікно крамниці. Незабаром з-під залізної штори блимнув промінь світла. Сторож зрозумів, що в крамниці хтось є.
Він підійшов і обережно постукав.
— Хто там? — озвалася служниця. — Кого це там носить у такий пізній час?
— Я нічний сторож і маю невідкладну справу до вас.
— Ми вже лягаємо спати. Приходьте вранці.
— Але ж зрозумійте, у мене до вас дуже невідкладна справа.
— Ми лягли спати і зараз найневідкладніша справа для нас — це сон.
Потім озвався інший голос. Це була Фея. Вона щось питала у Терези.
— Та нічого, синьйоро баронесо. Там чогось хоче нічний сторож.
"Мабуть, прийшла сама хазяйка", — подумав собі чоловік і гукнув:
— Синьйоро баронесо! Ви не спите? Синьйоро баронеса!
Почувши, що її кличуть "баронесою", Фея вмить подобрішала.
— Почекайте хвилинку, будь ласка, — озвалася вона. — Зараз накажу відчинити двері. Ну от… Заходьте. Чим можу бути корисна?
В двох-трьох словах нічний сторож розповів їй, що трапилося. Фея без труднощів пригадала Франческо.
— Я пам'ятаю цього хлопчину, — сказала вона. — Він з бідної родини і, на жаль, не в списках моїх клієнтів. Ви розумієте, що я хочу сказати? Я ніколи не могла подарувати йому що-небудь. Ви не знаєте, як мені завжди було жаль цього хлопця. І взагалі хочеться, щоб усі діти були щасливі. Та, повірте, це не так уже й легко зробити за обставин, що склалися. Але я можу піти з вами в поліцію. То як, тепер ви щасливі?
За десять хвилин Фея та нічний сторож стояли вже перед черговим поліцейським.
— Нам треба поговорити з начальником поліції,— заявила Фея.
— В таку пізню годину? Ви, мабуть, спросоння. Начальник поліції буде тут лише о дев'ятій годині ранку.
— Зараз же покличте його!..
— Покликати зараз? Та ви з глузду з'їхали!.. Розгніваній Феї увірвався терпець.
— Що?! Я з глузду з'їхала? Та чи ти тямиш, що верзеш? Та щоб ти знав, я майже баронеса. І запам'ятай, якщо ти не викличеш мені негайно начальника поліції, каятимешся все своє життя!
Пихатість чергового поліцейського як у воду впала. Бідолаха мусив скоритися. Викликаючи по телефону начальника поліції, він люто поглядав на сторожа, який не приховував своєї великої втіхи і відверто потирав руки з радощів.
Начальник поліції з'явився заспаний. Фея напустилася й на нього. Що за темперамент, друзі мої! Ця сердита старенька вміла тримати в руках людей!
— Гарний начальник, що й казати! Як це ви дозволяєте держати цілісіньку ніч під арештом сердешну дитину?
— Та що ви, я нікого не тримаю під арештом! Хлопець сам залишився тут. Він хоче, щоб його допитали.
— Ага, он воно як? Що ж, зробіть йому допит. Але мерщій, бо я поставила варити каву.
Поліцейський пішов будити Франческо. У бідного хлопця всі кістки боліли від утоми. Та коли Франческо побачив Фею, у нього мороз пішов поза шкірою.
"Звичайно, вона прийшла звинуватити мене, — вирішив Франческо. — Адже Фея стільки разів бачила, як я стояв перед вітриною її крамниці! Вона, певне, вважає, що це я привів злодіїв…"
— Синьйоро, я нічого не брав! — вихопилося мимоволі у Франческо. — Повірте, то я зняв тривогу, щоб усі почули…
— Вірю тобі: це ти врятував мене від пограбування! — промовила Фея тоном, що не припускав ніяких заперечень. — Тепер я все розумію. Ходімо додому!..
— Хвилиночку! — втрутився начальник поліції. — А звідки ви знаєте, що це було саме так, як каже хлопець? Адже він міг і збрехати. Вам відомо, що ми його зловили вкупі з двома найнебезпечнішими в нашому місті грабіжниками?
— Ну й що з того? Невже ви думаєте, що я вже така стара, що навіть не тямлю, коли дитина говорить правду, а коли бреше? Цей хлопчина врятував мою крамницю від пограбування, а ви, замість того, щоб нагородити його за цей вчинок, посадили в тюрму! Гарна мені справедливість, що й казати! Але про це вже я сама потурбуюся і віддячу дитині, як належить… Ходімо, хлопче!
Начальник поліції тільки розвів руками. Бо що, справді, вдієш з цією грізною бабусею? А Фея схопила Франческо за руку, суворо й грізно глянула на поліцейських, які аж очі позаплющували, щоб не осліпнути від того погляду, і повагом рушила до дверей. Вартові відсалютували їй, наче справжньому генералові. І запевняю вас, що Фея в цю мить була величніша за найвідоміших генералів в історії, так урочисто вона йшла.