Подорож на Місяць

Сторінка 76 з 82

Жуль Верн

— Саме так має бути, саме так! — вигукнув молодий мічман, захоплений втішними словами свого начальника.

— Хочу так думати, — відповів лейтенант Бронсфілд. — На жаль, безпосередні новини з місячного світу не доходять до нас.

— Вибачайте, лейтенанте, — сказав мічман, — але хіба президент Барбікен не може написати?

Вибух реготу зустрів цю відповідь.

— Ні, не лист, — жваво продовжував юнак. — Пошта тут нічого не зробить.

— Мабуть, тоді телеграф буде до речі? — іронічно спитав один з офіцерів.

— Ні, він так само ні до чого, — відповів мічман, ніяк не збентежений. — Але дуже легко встановити графічне сполучення з Землею.

— Як саме?

— За допомогою телескопа на Лонгз-Пік. Він наближає Місяць на віддаль восьми кілометрів до Скелястих гір і дає змогу бачити на його поверхні предмети, що мають три метри в діаметрі. То нехай наші кмітливі друзі побудують гігантську абетку. Нехай вони накреслять слова завдовжки до двохсот метрів і речення в п'ять кілометрів, і таким способом зможуть послати нам свої новини.

У відповідь залунали бурхливі оплески. Навіть лейтенант Бронсфілд погодився, що це здійсненна ідея. Він додав, що, зосереджуючи світлові промені за допомогою параболічних дзеркал і скеровуючи їх у простір, можна встановити безпосередні зносини. Щоправда, ці промені будуть так само видні на поверхні Венери або Марса, як планету Нептун видно з Землі. Бронсфілд сказав, нарешті, що блискучі точки, помічені на близьких планетах, могли бути сигналами для Землі від жителів інших планет. Але він звернув увагу на те, що цим способом можна сповіщати новини з місячного світу, проте, не можна посилати їх з Землі, якщо селеніти не мають необхідних інструментів, щоб робити далекі спостереження.

— Очевидно, — відповів один з офіцерів. — Але нас особливо має цікавити, що сталося з мандрівниками, що вони зробили, що бачили. Крім того, коли спроба мала успіх, — а я не маю сумніву, що це так, — її почнуть знову. Колумбіада, як і раніш, закопана в грунті Флоріди. Отже, це вже тільки справа ядра й пороху; отже щоразу, як Місяць проходитиме в зеніті, можна буде послати йому "заряд" мандрівників.

— Ясно, — відповів лейтенант Бронсфілд, — що Дж. Т. Мастон невдовзі поїде, щоб приєднатися до своїх товаришів.

— Якщо моя кандидатура бажана, — вигукнув мічман, — я готовий супроводити його.

— О! Охочих знайдеться чимало, — зауважив Бронсфілд, — і якщо їм дозволять робити те, чого вони хочуть, то незабаром половина жителів Землі емігрує на Місяць.

Ця розмова офіцерів "Сасквеганни" тривала аж до першої години. Лот ще не закінчили витягати. 4 500 метрів тросу залишалися ще в воді, отже, робота мала тривати ще кілька годин. З наказу командира, пара була вже розведена, і "Сасквеганна" могла першої-ліпшої хвилини вирушити.

Розмови тривали і далі. Важко уявити собі, чого досягла палка фантазія американців. Після спроби президента Гарматного клубу все їм здавалося здійсненним. Вони вже планували послати на Місяць не лише комісію вчених, але навіть цілу армію з піхотою, артилерією і кавалерією для завоювання місячного світу.

У цей момент, — була перша година сімнадцять хвилин дня, — лейтенант Бронсфілд мав намір залишити палубу й піти в свою каюту, коли його увагу привернув якийсь далекий, зовсім несподіваний свист.

Спершу він і його товариші гадали, що це свист випущеної пари. Але за хвилину вони збагнули, що цей свист іде зверху, з найдальших шарів повітря.

Вони не мали часу обміркувати, що це таке, як свист набрав жахливої сили, і раптом перед їх засліпленими очима з'явився колосальний болід, запалений швидкістю свого польоту, тертям об шари атмосфери.

Ця вогняна маса збільшувалась перед їх очима, з громовим гуркотом звалилася на бушприт[93] корвета, геть відтяла його і пірнула у воду з оглушливим шумом.

Якби одним метром ближче, — "Саксвеганна" пішла б на дно за розпеченою масою.

Цієї хвилини капітан Бломзберрі з'явився напіводягнений і кинувся на шканці, куди вже вибігли його офіцери.

— Панове, що тут скоїлось? — спитав він. І мічман вигукнув думку всіх присутніх:

— Капітане, це "вони" повернулись!

Розділ XXI

ВИКЛИКАНО ДЖ. Т. МАСТОНА

Велике було хвилювання на борту "Сасквеганни". Офіцер" й матроси забули про жахливу небезпеку, якої вони щойно зазнали. Вони думали тільки про катастрофу, якою закінчилася подорож на Місяць. Отже, найвидатніша спроба давніх і теперішніх часів коштувала життя цим хоробрим.

— Це "вони" повернулись, — сказав молодий мічман, — і всі його зрозуміли. Ніхто не мав ніякого сумніву, що цей болід був снарядом Гарматного клубу. Думки про долю мандрівників, замкнених у ньому, були різні:

— Вони мертві, — сказав один.

— Вони живі, — відповів інший. — Шар води глибокий, і їх падіння було пом'якшене.

— Але повітря їм невистачило, — продовжував перший, — і вони мали задихнутися.

— Згоріти! — заперечив інший. — Їх снаряд був розпеченою масою, коли пролітав атмосферу.

— Все одно! — відповіли на це одностайно. — Живі чи мертві, треба їх витягти звідти.

Тимчасом капітан Бломзберрі зібрав своїх офіцерів і відкрив нараду. Треба було негайно ухвалити якесь рішення. Найважливіше було витягати снаряд. Важка процедура, але все-таки можлива. Однак на корветі не було необхідних машин — потужних і точних. Отже, вирішили зайти до найближчого порту і сповістити Гарматний клуб про падіння ядра.

Це ухвалили одноголосно. Треба було обговорити, який обрати порт. Сусідній берег не мав ніяких пристаней на двадцять сьомому градусі широти. Вище, за півостровом Монтерей, було важливе місто, яке йому дало назву. Але місто було на краю справжньої пустелі, не сполучалося з серединою країни телеграфною сіттю, а тільки електрика могла досить швидко поширити цю важливу новину.

Далі, на кілька градусів вище, відкривалася бухта Сан-Франціско. Менш як за два дні "Сасквеганна", ідучи повним ходом, могла прибути до порту Сан-Франціско. Отже, корвет повинен вирушити, не гаючи часу. Пара була розведена. Можна негайно підняти якір. 4 кілометри троса ще залишалося витягти з дна. Щоб не гаяти дорогоцінного часу на витягання троса, капітан Бломзберрі вирішив перерізати його.