Народилося море, безкрає, з неосяжним морським обрієм.
Геологічне диво!.. Враження вічності, як від землі і неба. Але воно з'явилося нове, і його натхненна, горда новизна хвилює, вимагає й кличе, як революція.
З колгоспів степових за сотні кілометрів з'їжджаються люди. Схвильовані і вражені, веселі й замислені, щасливі й до краю зворушені на новому березі, дивляться вони на перетворені свої простори.
Вже віють вітри низовії, і морські хвилі б'ють вже в береги, і пароплави на хвилях, і чайки морські.
Настає час розставання. Гості знову зібрались у Зарудно-го. Я бачу їх всіх.
Полковники і генерали, учителі і агрономи, заступники і замзаступники, поми, вриди, райзаготи і капітан далекого плавання підходять до нього з прощальним привітом. Сава Андрійович стоїть засмучений.
Він знає, що всі вони повинні роз'їхатись, але йому сумне це прощання. Він навіть випив надміру, у нього червоне обличчя. Він залишається, від'їжджають вони. І вже багатьох, звичайно, йому не побачити. Всі тиснуть його широку грубу руку. Він помічає, що вони всі вже наполовину відсутні, і говорить неуважно кожному.
— Бажаю вам добра... Бажаю вам добра... Бажаю здрав-ствувать і возвишатися.
Вони прощаються один з одним, обіймаючись і задумливо дивлячись на море, на дні якого затонуло навіки їх дитинство. Чується гармонійний гудок морського пароплава і пісня. По радіо повідомляють про готування польоту на Місяць ра-кети-автомата і про польоти на інші планети.
СавгАндрійовичу здається, що він забув щось сказати.
— Чекайте! Я не сказав ще вам самого головного! Всі обернулись до нього.
— Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті.
Попрощався і я з Савою Андрійовичем. Його ледве вже видно на березі.
Ми на палубі корабля в новому морі. Поруч мене будівельники — Аристархов, Широков, Булатников та інші — пливуть вверх тіо Дніпру на нову будову.
На кораблі і генерал Федорченко.
— Ну от... ми знову в дорозі,— усміхаючись, говорить Аристархов.— Будь щасливе, прощай, місто!
Будівники бачать, як віддаляється їх велична споруда. Аристархов щасливий, і йому трохи сумно. Ми всі у владі найдорожчого в світі.
Я дивлюсь на морські береги, які відпливають в глибоку далечінь, і, схиливши голову, думаю про всіх трудівників нового моря: "Пошли вам, доле, сили, і прагнень високих, і довгих літ щастя. Спасибі за скарби, що ви мені подарували, за натхнення, за радість життя серед вас Прийми мою любов, народе рідний, річко велика, і місяцю ясний, і берег мій чистий".
На палубі всі мої друзі і Кравчина з сім'єю. На їх обличчях я читаю радість.
Перетворюючи природу, зони самі вже змінились, облагородились, виросли духовно.
Тільки Голик стоїть коло борту один, відокремлений. Так в зелених гаях стоять одинокі, обпалені блискавкою темні дерева.
А на березі Катерина дивиться вдалину, на морський горизонт.
Біля ніг її плещеться море і, мов питаючи в тривозі.одна одну про щось найголовніше в світі, хвиля хвилю доганяє.
1956