— Я охороняю порядок, роблю порядок, хочу порядку, борюсь за порядок,— пробубонів я, але чув, що сили мої щезають, немов хто половину серця вирвав мені з груді, половину життя виссав із тіла.
— Нужденний привиде! — загуло громове слово мого страшного судді. — I ти говориш, що ти Мирон?Отже, знай, що Мирон той твій порядок уважає пануванням підлоти над чеснотою, а твої діла — служінням тиранії, а твою боротьбу — кровавим злочином! Щезай геть! Ти не Мирон!
— Але чим же ти докажеш, що ти Мирон? — прошептав я.
— Коли докажу, що ти мара, привид, ніщо.
Я зложив уста до насмішки.
— Не віриш іще! Переконайся. Ану, поборімося! Коли ти дійсний Мирон, а я привид, то я щезну від твого вистрілу,—а коли я дійсний Мирон, то ти щезнеш! Адже ж привид чень не переможе дійсності. Стріляй!..
Я прицілився, гуркнув вистріл, і зареготався мій страшний противник.
— Маро нужденна!— сказав він. — Щезай же від моєї кулі!
Блиснув його карабін,— і мов громом уражений я покотився між трупи.
____________________
* Дві душі живе в моїх грудях. Й.-В. Гете (нім.).— Ред.