ЯВА ДРУГА
Вітальня Кастільйоне.
КАСТІЛЬЙОНЕ (напіводягнений) і САНОЦЦО.
САНОЦЦО
Чудесний жарт! Клянусь, чудесний жарт!
Ха-ха-ха-ха! Воістину розкішний!
Помру я, Кастільйоне, ой, помру!
Ха-ха-ха-ха! Помру-таки від сміху!
Помру, помру!
КАСТІЛЬЙОНЕ (похмуро)
Для мене це не жарт.
САНОЦЦО
Атож, атож! Для тебе це не жарт.
Ні-ні! Ха-ха-ха-ха! Помру! Помру!
Поважна вельми річ, я запевняю.
Напитися — поважна вельми річ!
Покаятися ти надумав — браво!
Так от що, Касе! Маю вдома чотки —
Пришлю тобі. А ще волосяницю,
Яку вдягав на маскарад, віддам.
Піду додому й притьмом перешлю
В барильці щонайкращий попіл! [343]
КАСТІЛЬЙОНЕ
Саноццо! Ти скінчиш... (Вагається).
САНОЦЦО
О! Я скінчусь...
Кінчаюся... от-от уже скінчусь!
Помру від сміху... так! Кінчаюсь я!
КАСТІЛЬЙОНЕ (гостро)
Саноццо!
САНОЦЦО
Га? Що?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Я не жартую.
САНОЦЦО
Я вірю вам.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Навіщо те блюзнірство?
Щось голова болить, зле почуваюсь
І тілом, і душею. Ти коли
Востаннє бачив леді... Лалагу?
САНОЦЦО
Та
Десь з одинадцять місяців тому.
Пощо здалась тобі ота особа?
КАСТІЛЬЙОНЕ (люто)
Саноццо!
САНОЦЦО (спокійно)
Слухаю.
КАСТІЛЬЙОНЕ (помовчавши)
Тож коли востаннє
Ти з леді Лалагою розмовляв?
САНОЦЦО
Я, графе, майже рік її не бачив.
Твій батько, герцог, як ти добре знаєш,
її на люди зовсім не пускає.
Повім тобі одверто — має слушність.
Ха-ха. Ти розумієш? [344]
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ні, Саноццо!
Не розумію.
САНОЦЦО
Ну от і добре, слухай. (Співає).
Отаких пташок завзятих,
Що очима виграють,-
Зирк сюди, зирк туди,-
Треба в кліточці тримати,
Бо втечуть!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Саноццо! Судиш ти несправедливо.
Не билося ще у жіночих грудях
Чистіше серце! Хоч і согрішила
Ця жінка, але гріх її прощенний.
Якщо колись обітниці священні,
Ганебно зраджені, своїм прокляттям
Когось затаврували,— то мене!
Закохана, палка, прекрасна, юна
І чиста, як і вся її краса,-
Хіба вона помислити могла
Про чорну зраду? Ох, якби я був
Не графом Кастільйоне, а простим,
Незнаним орачем на скромній ниві,
Та тільки чесним!
САНОЦЦО
Браво, молодця!
В житті не чув я кращої промови!
І справедлива — чесність над усе!
Правдива насолода — чесні злидні.
Нехай живуть утіхи незрівнянні —
Ячмінний корж, каштани і вода!
КАСТІЛЬЙОНЕ (намагаючися стримати усмішку)
Саноццо, ти дурний!
САНОЦЦО
Теж справедливо!
Синьйоре, йду додому, поки ще
Я мудрістю від вас не заразився.
Прощай! Шукатиму твоєї ласки,
Як станеш кардиналом. А тим часом [345]
Не знехтую нагоди переслати
Волосяницю й попіл. (Виходить).
КАСТІЛЬЙОНЕ
Забирайся,
Дотепнику! Ха-ха-ха-ха! Від нього,
Хоч і не хочеш,— мусиш реготатись.
Ну, як на нього гніватись! А втім,
Чого тужити через цю дрібничку?
З ким не траплялось? Одружитись — ні!
Розпусницю щоб Кастільйоне взяв?
Нізащо! Ні! Що скаже товариство?
А чи Саноццо? Я не маю права,
Хоч би й хотів, збезчестити ганебно
Свою сім'ю — ді Брольйо рід славетний,
Ді Брольйо старовинний гордий рід!
Не маю права. Поєднала честь
Зв'язком святим з кузиною мене,
Із Алессандрою. А честь — це все!
Я честі не зганьблю! Бо ж Лалага
Низького роду... Честі не зганьблю.
Моєї... честі. Пхе! То лиш туман
У голові з вчорашнього похмілля
Сумління розтривожив. Кастільйоне!
Дорослим час тобі нарешті стати!
Поп'ю вина — і буде все гаразд.
Де запропав ти, Уго? Гей, вина!
Входить УГО, несучи клунок і кошик, повний пляшок.
Це що таке?
УГО (нерішуче)
Синьйоре!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що це там,
Питаюся, у тебе? Де вино?
УГО
Синьйоре! Де вино? Ось тут є трохи —
Дванадцять пляшок.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ні! Дванадцять дурнів!
Налий мені вина! [346]
УГО
Оці пляшки
Добірного салернського напою
Прислав їх превелебність граф Саноццо
Для вас, синьйоре.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що ж, я щиро вдячний (усміхається)
їх превелебності — ти ж так назвав?
Ну, відкорковуй, Уго, покуштую,
Яке на смак.
УГО
Синьйоре, так не можна.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Не можна? Що це, в біса, означає?
УГО
Ані краплини, пане.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Чом же, дурню?
УГО
Синьйоре, посланець, ввійшовши в дім,
Сказав: вам спершу треба вибрати.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що-що сказав той бовдур?
УГО
Унизу
Дарунок інший вибору чекає:
Вино чи він.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Бамбуло, чом не тут
Той інший подарунок?
УГО
Га, синьйоре?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ти, телепню! Чого ти не приніс
Той інший подарунок? [347]
УГО
Бо не зміг.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Не зміг! Негідник! Миттю принесеш! (З люттю).
Падлюко, геть! Що на плечах у тебе?
УГО
Волосяниця, а внизу стоїть (кидає клунок додолу)
Важке барило попелу — не здужав
Його й підняти.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Попелу барило!
Барило попелу! Саноццо очманів!
Ха-ха-ха-ха! Оце так устругнув!
Барило попелу! Ну, хай там що,
А гніватись не можу я на вибір —
Вино чи попіл! Графу передай:
Моє вино — хай забирає попіл.
Стривай лишень! Перекажи йому,
Що я міркую над його словами.
Зустрінемося з ним на маскараді,
А потім пляшку вип'ємо вина —
Уго виходить.
Він, я та ще фігляр. Ха-ха-ха-ха!
Таке придумав: попелу барило!
Ха-ха-ха-ха! Ну, як на нього злитись?
Чудовий хлопець все-таки Саноццо. (Виходить).