1972
ЕРНЕСТО ЧЕ ГЕВАРА
1
Як дим, на землю падає Гевара,
Кущами болю вибухло плече…
Так тихо поміж пальці кров тече,
Як поміж скелі золотава хмара.
Стає над ним убивця, як примара,
Впритул стріляє ще, і ще, і ще…
— Хіба не годі вже? — питає Че.
І сміхом зблискує зіниця кара.
Прибитий до камінної плити,
Як до хреста, він мусить помирати,
Щоб завтра встати для святої мсти…
І ось беруть його в сувій церати,
В тюрму несуть таємно, мов кроти,
І неживого кидають за ґрати.
2
Спалити, чи віддати для мурах,
Чи в мурах затопити, чи в бетоні,
Чи поховати в атомному схроні
Цей, наче порох, небезпечний прах?
Так біситься і шаленіє страх.
І, щоб не брався мертвий Че до броні,
Вони йому відрубують долоні,
Обпечені на вогняних вітрах!
Ті руки, мов облиті кров'ю птиці,
На волю вириваються, летять,
І дивляться на землю, як зірниці.
А на землі, там, де хрести стоять,
Зготовані вже для нових розп'ять,
Вниз опускають очі люди ниці.
1972-2003
ЮРІЙ ГАГАРІН
Упав літак, на нашій тверді тлінній
Розпався умлівіч, як всохла віть.
Вогонь шарпнувся в синю небозвідь
Над божевіллям металічних ліній.
Трава почервоніла, наче мідь,
Струхлявіла й збіліла сталь, як іній,
Згорів, немов газета, алюміній —
Такий, що не повинен був згоріть.
До вогнища прибігли з поля діти,
І їм вдалось у попелі знайти
Дзвінкий обруч космічної орбіти.
О Юрію! Носив на серці ти
Швидкий політ і вже не міг стерпіти
Повільних крил, як руху без мети.
1972