Можете й посміятись: подеколи здається, що Хома — то насправді сам автор, тільки в іншій іпостасі. В тій іпостасі, що багата Мартохою й спогадами про спекулянтку Одарку Дармограїху, що має десь у близьких чи далеких мандрах бойового побратима Дмитра Волосюка, а в Яблунівці названого синочка Хому Хомовича, котрий, щоправда, вже з деякої пори не Хомович... У тій іпостасі, що знається з дідами Гапличком та Бенерею, що любить смикнути чарчину в чайній у буфетниці Насті, що зберігає спогади про незабутнього яблунівського бухгалтера Петра Зосимовича Вараву, про котрого в цьому світі щодня нагадують очі породистої корови, на яку обернулась породиста телиця... Гай-гай, а що вже тоді казати про лексику, про думки, про манеру вислову, коли автор не годен втямити — де його добро, а де багатство Хоми, де своя приказка, а де позичена!
Цей відступ — щире зізнання, документ душі, і, маючи на руках такий документ, якийсь літературний сутяжник зчинив би галас про плагіат, про наслідування, про злодійство, написав би до редакцій багатьох газет, звернувся б до Всесоюзного агентства авторських прав. На щастя, Хома Прищепа не з таких сутяжників. Скільки обкрадай — однаково не обкрадеш, зостанеться. І не просто зостанеться, а й побагатшає яблунівський колгоспник, а й для інших нишпірок і підглядачів стачить його життя!..
Чи не помічали ви такої дивної дивини... Ось має з чоловіком, наприклад, статись пригода — одружиться він чи в лікарню ляже, одержить урядову нагороду чи полетить із високої посади. Так от, цей чоловік ще сам не знає про свою завтрашню долю, ще, можливо, тільки здогадується підсвідомістю, а довкола все вже відомо до найменших подробиць! Отож іще не встиг Хома Прищепа в своїй хаті розімкнути вуста після великого свого історичного мовчання й не встиг іще обізватись до Мартохи, як село вже знало, що він має їхати до Америки!
Поїхати до Америки, як відомо, не штука. А хто ж тебе, чоловіче, на роботі замінить, хто замість тебе на фермі коло худоби ходитиме — ось у чому штука! З тієї самої Америки, може, хтось прибіжить і вхопиться за твої вила — Джон чи Джозеф, Петерс чи Джордж?
А без Хоми яблунівській тваринницький фермі хоч живцем у домовину лізь. Але як зуміти долю свою загнати на слизьке, щоб перехитрувати її, щоб не було так: чи совою в пень, чи совою в дуба, а все сові буба! Як? І вже в тумані бачилось яблунівському правлінню, як біда на біді їде, бідою поганяє, тобто: завалений план по тваринництву їде на такому самому заваленому плану по кормах та комбікормах.
І прошелестіло по Яблунівці, як шелестить вітер за пазухою в української тополі: ш-ш-ш-ш...
І вдруге прошелестіло по селу, як шелестить вітер побіля розквітлої калини: ш-ш-ш-ш...
І втретє прошелестіло скрізь, як шелестить вітер-пройди— світ побіля скирти соломи: ш-ш-ш-ш...
А шелест цей на мову людську слід перекласти так: на яблунівській фермі замість старшого куди пошлють Хоми Прищепи працюватиме робот. І не робот учорашнього дня. І не робот нинішнього дня. А робот майбутнього.
Звісно, увагу авторську прикуто до Хоми й до його майбутньої поїздки до Америки, але було б несправедливо, якщо забути про робота. Скажемо, що з району він прибув рейсовим пошарпаним автобусом — тим самим, у якому не так давно сільська самогонниця Вівдя Оберемок із італійської "Мессаджеро" чи то з французької "Оррор" вичитала про викрадення Хоми. З певних міркувань робот був замаскований під звичайного подільського дядька, а тому нічим і не відрізнявся від дядьків, що їхали в автобусі. Зійшовши на зупинці в Яблунівці, робот зупинився, розглядаючись довкола. На круглій, мов закіптюжений казанець, голові робот мав кепку-восьмиклинку з пиптиком у центрі. Зодягнений у рубчиковий піджак, штани мав коричневого вельвету. Штани бульбашились на колінах, скидаючись на два гігантські парашути космічного призначення. Черевики мав збиті на передках і зчесані на каблуках. Очі схожі на два живі уламки небесної голубизни.
Першими кроками робота на яблунівській землі були кроки до чайної. Тут він не справив ніякого враження ні на завсідників, ні на буфетницю Настю. Либонь, тому не справив, що не став пити горілку, промочуючи горлянку пивом, а відразу видудлив кухоль пива, а вже тоді смикнув сто грамів. Витерши мокрі губи рукавом, робот розплатився з буфетницею і, не хитаючись, подався до виходу. В порозі він затримався, вхопившись рукою за одвірок,— либонь, якась надскладна деталь у його надскладному нутрі забарахлила. Проте забарахлила тільки на коротку мить, бо вже за хвилю робот відірвався від одвірка, відважно переступив поріг яблунівської чайної — й рівною ходою подався геть.
Парадоксальність ситуації з роботом полягає, зокрема, ось у чому. Яблунівці, звісно, не такі здібні, як віл до корита, щоб оминути своєю увагою появу робота в селі. Вони стежили за кожним кроком цього чуда техніки, цього досягнення людського генія, проте стежили непомітно, з уродженим тактом. А про їхню поінформованість і говорити зайве. Бо навіть немовлятам, що не відірвались іще від материнських грудей, у підсвідомості було закладено, що ото по вулиці йде робот, званий робот Вася.
Треба сказати, що робот Вася працювати взявся не згірше від Хоми. Низько насунувши на твердий лоб кепку-восьмиклинку, робот із вилами-згрелями в руках кидався до гною, як вогонь до сухої соломи. А що був залізний, а що був із чутливих і надчутливих деталей, то не тільки не стомлювався, а й не пітнів, а й не відпочивав. Либонь, перехопив од когось із яблунівців приказку, бо вуста весь час шепотіли: "Хоч вогню до мене прикладай!.. Хоч вогню до мене прикладай!" І, милуючись заповзят— ливцем, зоотехнік Трохим Трохимович Невечеря бубонів захоплено: "О, він не чвала, як неживий, о, він не лежить, як пес на стерві, о, він не спить, а спочити й ніколи!" І Хома Прищепа, гордий за свого напарника, якому не гріх доручити на час поїздки до Америки свою трудову ділянку, згоджувався із зоотехніком: "Еге, він не такий, що повечеряє — і не прокинеться!"
Голова колгоспу Дим теж навідався на ферму. І не тому, що, може, засумнівався, чи правильно вчинив, прийнявши робота тимчасово в члени колгоспу. Авжеж, правильно!.. А цікавило Михайла Григоровича інше: чи не можна в майбутньому працю колгоспників замінити працею роботів? І так приглядався до робота Васі, й сяк принюхувався до нього — не робот, а невтомний трудяга. Звісно, шкода, що зловживає оковитою... Та коли з толком і з розумом, міркував голова колгоспу Дим, то робота можна використати й з агітаційною метою. А саме з такою: щоб дехто вчився в робота не відлежуватись у холодку, щоб не були отакими — як спить, то не їсть, а як їсть, то не дрімає! З інших колгоспів навідувалися б у "Барвінок" по передовий досвід...