— Якби я й справді вродився генієм мотовила, то голова колгоспу не забракував би цього шедевра. Хоч і як трудно було впоратися з копнувачем, проте я впорався. Погляньте, як вдало я відтворив бокові ферми, підкіс, передній пояс, куліси, хомут, задній клапан, катафот, днище, защіпку... Жоден спец не знайшов би недоліків, навіть якби під лупою чи мікроскопом узявся вивчати. Усе — за технічними рекламаціями, все відповідає стандарту. А от із мотовилом діла мої кепські. Голова колгоспу Дим сказав, що на такому комбайні не збереш ні грама зерна, що цей комбайн — ганьба мого рухомого живопису, і такі невдачі взагалі можуть поставити хрест на рухомому живописі.
— Але чому, чому? — запитував я розгублено, несподівано збиваючись на істеричний тон.— Таке досконале мотовило, яке відтворили ви, навряд чи могло зійти з заводського конвейєра.
— І ви знаєте, Дим, либонь, правий, він не перебільшує,— зізнався художник, і в очах його блиснули іскринки сліз, що кольором нагадали цвинтарний серебрин.— Бачте,
я не дотримався пропорцій. По-перше, моє мотовило взагалі вийшло трохи менше, ніж його випускають на комбайновому заводі. По-друге, відрегулювати моє мотовило неможливо, бо в моєму плаваючому транспортері — ось придивіться лишень, ледь-ледь видно! — центруюча втулка не відповідає ГОСТу. По-третє, ланцюжок транспортера закріплено так, що він не може рухатись. По-четверте, кронштейн також не досконалий у технічному відношенні... Правду сказав Дим, що комбайн із таким мотовилом — повнісінька моя творча невдача, що він може знаменувати початок занепаду такого творчого методу, як рухомий живопис.
— Абстрактне мистецтво, кубізм, поп-арт, конкретне мистецтво бліднуть перед жанром, який ви утверджуєте своїм генієм на терені Яблунівки. Але ж попереду вас чекають не тільки успіхи...
— Успіхи!—саркастично сказав бородань.— Мої успіхи — це високі економічні показники, так би мовити, господарська ефективність жанру. Скажу не криючись, що важко, бо це — неторована дорога. Але кому з великих було легко? Мікеланджело чи Леонардо да Вінчі, Родену чи Пікассо? Я не прихильник самобичувань, не любитель вівісекцій своєї власної душі, проте в труднощах — теж насолода. Оновлення — в свідомому самознищенні, коли ти дні й ночі б’єшся над образом не вибракуваної, а здорової корови. Утвердження — це коли ти приносиш на жертовний олтар свою душу, намагаючись, щоб у моделі комбайна не вкралось жодної похибки, щоб у комбайні все було прекрасне, й не тільки в мотовилі, а й, наприклад, у гідравлічній системі — і насос, і застережний клапан, і балансирна балка, і вирівнювальний циліндр, і поплавцевий датчик, і масляний резервуар, і все чистісінько!
Бородань, либонь, забув про свої невдачі, які в нього мали такий самий тимчасовий характер, як і успіхи. Очі вже не здавались осінніми бляклими реп’яшками, в їхній глибині знову появився мефістофельський сатанинський блиск, знову заіскрився зірковий пил крижаних космічних безмеж. Я бачив перед собою творця, здатного не тільки з ідеальною точністю відтворити пензлем і фарбами комбайн "Ниву" в оцьому фойє, а демонічну силу нової формації, спроможну засобами свого нового жанру мистецтва зодягнути й нагодувати людей, дати їм реальні надії на завтра.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ,
де розказано про те, як у голові автора звучить блюз американських негрів, потім бамкає могутній дзвін, де автор хоче заволати: "Дістаньте з моєї душі гавайську гітару й розтрощіть об яблунівські тини, дістаньте банджо — й порвіть струни!.."
Тут, можливо, починається найзагадковіше в нашій розповіді. Автор усвідомлює, що історія з четвериком позолочених італійських коней, велике мовчання Хоми, пояс цнотливості для Мартохи, поява робота Васі в колгоспі "Барвінок" і поїздка старшого куди пошлють до Америки — речі також загадкові як для вразливої, так і невразливої людської психіки. Проте немає межі загадковим явищам у нашому щоденному побуті, як немає краю й цікавості до цих явищ.
У той мент, коли художник вітійствував, говорячи про творче самознищення, яке може виявитись у роботі над образом здорової, а не вибракуваної корови, коли він говорив про те, що в комбайна все має бути прекрасне, й не тільки в мотовилі, а й у гідравлічній системі (і насос, і балансирна балка, і масляний резервуар),— отож у той момент в автора заболів крайній правий зуб нижньої щелепи. Нічогісінько таємничого чи загадкового, звісно, в зубному болю немає, й автор не береться тут розказувати про свої болячки — шлунка чи дванадцятипалої кишки, горла чи порожнини рота. А зубний біль згадується з тієї простої причини, що він і знаменував початок отого загадкового явища, про яке не можна не розповісти.
— Так! — натхненно вів далі бородань.— А й гідравлічна система! І вентиль, і золотник, і насос-дозатор, і всякі там клапани, і гідроциліндр, і вібратор, і гідропідсилю— вач, і...
Далі стало незмога слухати, що ж саме повинно бути прекрасне в гідравлічній системі комбайна, і, кривлячись від нападу гострого зубного болю, я потупцяв із Будинку культури на свіже повітря. Авжеж, добра голова поболить та й перестане, проте моя й надворі не перестала: гуло, як у млині, біль м’яв мене, мов гостець бабу, аж морозом по тілу сипало.
Довкола клумби, засадженої півоніями, я не йшов, а ніс у своєму тілі мегатонни зубного болю, який, звісно, дивиною не був для мене: якими тільки штучними зубами не світились мої нижня та верхня щелепи. Навіть позавчора я навідувався до районного стоматолога. Але щоб отак стріляло?! Важко, немов на ладан дишу, наче на тонку пряду, наче наставився вовку в зуби. Сів на лавчині коло півоній, підпираю щоку долонею і, здається, вмер би, що й ногою не дригнув би.
Ну, думаю, більше разу не вмирати, положать Савку на голую лавку, а в Яблунівці — то й у Яблунівці, бо тут також комар здатен з дуба впасти і спочинути. І вже з білим світом од того страшного болю попрощавшись — бо таки раз козі смерть! — я відчув, як біль наче хвилями спливає з мого тіла, й зуб поволеньки перестає стріляти й шпигати. А з хвиль страждання наче музика стала чутись, кволі й невиразні звуки долинали, проте долинали. Грав оркестр, легко вгадувались окремі інструменти — саксофон, тромбон, труба, гавайська гітара, банджо, а також скрипка, віолончель, контрабас. Вони творили повільну меланхолійну музику, що вражала якимось пронизливо прозорим ліричним почуттям. Часті синкопи надавали музиці неповторного, якогось мученицького темпу. Можливо, блюз американських негрів — спів їхній чується, горлові вигуки, наче співають і танцюють...