Аптека "Блакитне світло" знаходиться у центрі міста, між вулицями Бауері та Першою авеню, там, де відстань між цими вулицями найкоротша. У "Блакитному світлої вважають, що в аптеці мають не тільки старий мотлох, парфуми та морозиво. Тут вам не продадуть цукерки замість ліків від болю.
В "Блакитному світлі" зневажають усі новинки сучасної фармацевтики, що мають на меті полегшити працю. Тут аптекарі рамі вимочують опіум, самі фільтрують з нього настойку. І в наші дні пілюлі тут роблять за високим рецептурним прилавком — їх розкачують на спеціальній плитці, розрізають шпателем, потім качають між вказівним та великим пальцями, кульки обсипають магнезією і вручають покупцеві у маленьких круглих картонних коробочках.
Аптека міститься на розі, поблизу граються ватаги, патлатих метушливих дітей, які й стають претендентами на краплі від кашлю та заспокійливі мікстури, що чекають на них у "Блакитному світлі".
Айкі Шоенштайн був у "Блакитному світлі" нічним черговим і другом своїх клієнтів. Так воно ведеться на Іст Сайді, де морозиво ще не стало основою фармацевтики. Там, як це й повинно бути, аптекар є оборонцем, сповідником, порадником, вправним проповідником та наставником, він завжди готовий подати допомогу, його вченість шанують, перед його таємничою мудрістю благоговіють, і його ліки, часто навіть не розгорнувши їх, викидають на смітник. Тому Айкі з кривим носом, увінчаним окулярами, з худою, зігнутою під вагою знань постаттю добре знали поблизу "Блакитного світла", а його порада чи зауваження завжди бували дуже бажані.
Айкі жив у пансіоні місіс Рідл, за два квартали від аптеки. У місіс Рідл була дочка — Розі. Не витрачатимем зайвих слів — ви й самі можете здогадатися: Айкі був закоханий у Розі. На ній були настояні всі його мрії, вона була у нього основою всіх хімічно чистих та цілющих речовин, фармакопея не знала нічого такого, що могло б зрівнятися з нею. Але Айкі був несміливий, і його надії лишалися, мов порошок у розчиннику, що складався з його соромливості і страхів.
За прилавком він був вищою істотою, сповненою почуття власної гідності і спокійного розуміння своїх особливих знань, а на вулиці — лише непоказним, підсліпуватим перехожим, якого проклинали водії трамваїв, у бахматому, вкритому плямами хімікатів костюмі, від якого тхнуло проносним і валеріанкою.
Ложкою дьогтю в бочці меду надій Айкі був Чанк Мак-Гоуен.
Містер Мак-Гоуен теж намагався, ловити світлі усмішки, що їх кидала Розі. Але в цій грі він не пас задніх, як Айкі, а щоразу спритно підхоплював ті усмішки. В той же час він був другом і клієнтом Айкі й частенько після приємно проведеного на Бауері вечора забігав до аптеки "Блакитне світло", щоб йому змазали йодом садна або заліпили пластиром порізи.
Якось пополудні Мак-Гоуен, миловидний, поголений, сильний, впертий і добродушний, неквапливо зайшов мовчки до аптеки й умостився на стільці.
— Айкі, приготуйся слухати,— промовив він, коли його друг приніс ступку і сів напроти нього, перетираючи бензойну смолу на порошок.— Мені потрібні ліки, якщо тільки вони є у вас.
Айкі уважно оглянув фізіономію містера Мак-Гоуена, шукаючи звичайних слідів сутички, але нічого не знайшов.
— Знімай піджак,— велів він.— Тебе, видно, штрикнули ножем під ребра. Скільки разів я тобі казав, що ці італійчики прикінчать тебе.
Мак-Гоуен усміхнувся.
— Ні, не вони, не італійчики,— сказав він.— Але діагноз ти встановив досить правильно — де справді під піджаком і під ребрами. Слухай, Айкі! Ми — Розі і я — надумали сьогодні ввечері втекти і одружитись.
Айкі тер у своїй ступці, притримуючи її за край вказівним пальцем лівої руки. Він сильно вдарив по пальцю товкачиком, але навіть не відчув болю. Тим часом усмішка на обличчі містера Мак-Гоуена змінилася виразом розгубленості й смутку.
— Це в тому разі,— мовив він далі,— якщо вона в останню хвилину не передумає. Ось уже два тижні, як ми готуємось утекти. Вдень вона каже, що згодна, а ввечері — ні. Тепер домовились на сьогоднішній вечір, і Розі вже два дні не змінює свого рішення. Але до умовленого часу ще цілих п'ять годин, боюся, що, коли дійде до діла, вона підведе мене.
— Ти казав, що тобі потрібні якісь ліки,— зауважив Айкі.
По обличчю Мак-Гоуена було видно, що він почував себе ніяково та неспокійно — такий стан був зовсім незвичний для нього. Він згорнув у трубку каталог патентованих ліків і з незрозумілою старанністю намагався насунути його на палець.
— Навіть за мільйон я б тепер не погодився, щоб сьогодні зірвалися ці скачки з перешкодами,— промовив він.— Я вже приготував маленьку квартирку в Гарлемі: на столі там стоять хризантеми, є чайник, який треба тільки закип'ятити. Я домовився з священиком, щоб він ждав нас дома о пів на десяту. Все повинно бути гаразд. Аби тільки Розі знову не передумала! — тут містер Мак-Гоуен замовк, остаточно поринувши у вир своїх сумнівів.
— І все-таки не розумію,— сказав Айкі,— про які ліки ти кажеш і що я можу тут зробити?
Старий Рідл трохи мене недолюблює,— мовив повний сумнівів закоханий, розвиваючи далі свої міркування.— Вже тиждень він не дозволяє Розі навіть вийти за двері зі мною. Вони б уже давно вигнали мене, тільки не хочуть втрачати пожильця. Я заробляю двадцять доларів на тиждень, і Розі ніколи не шкодуватиме, що вийшла за Чанка Мак-Гоуена.
— Перепрошую, Чанк,— сказав Айкі.— Мені треба приготувати ліки, по які незабаром прийдуть.
— Слухай,— раптом підвів очі Мак-Гоуен,— слухай, Айкі! Чи нема яких-небудь таких ліків, якихось порошків, щоб дати їх дівчині і вона від того дужче покохала б тебе?
Айкі презирливо скривив верхню губу, але ще не встиг відповісти, як Мак-Гоуен заговорив знову:
— Тім Лейсі казав мені колись, що він роздобув такі порошки у одного чаклуна, розчинив їх у газованій воді і дав своїй дівчині. Після першої ж дози він став для неї найбільшим козирем, усі інші були проти нього ніщо. Не минуло й двох тижнів, вони одружились.
У Чанка Мак-Гоуена була сильна і проста душа. Той, хто знав людей краще, ніж Айкі, зрозумів би, що ця сильна людина впевнено, йде вперед. Мов добрий генерал, який от-от увірветься на територію ворога, він намагався зробити все, щоб уникнути можливої невдачі.