Темні гори північні
за містом стоять, мов стіна.
Світлі води за муром міським
пропливать зі сходу.
Попрощаємось тут:
жде тебе неблизька далина,
Піднімають вітрила,
і човен виходить на воду.
Хмари плинуть, і думи
мені повідають твої,
Будить сум у душі
це повільне прозоре смеркання
Ти рукою махнеш —
і, схиляючись до течії,
Кінь мій журно в цю мить
заірже в тишині на прощання.