Новий комісар дав Кризі вистріляти всі набої і потім вийшов, лагідний і спокійний, на вулицю, що затихла. Він нагадував холодного філософа на цій провінціальній вулиці. Його остроги задумливо дзенькали, й ліве око примружувалось, як на полюванні.
— Кінчив? — запитав комісар Кригу.
Крига шпурнув у пил свій коханий парабелум і не хотів розмовляти.
— Ходім зо мною в штаб,— поклав на плече руку йому новий комісар. І пішли вдвох мовчки й гордо.
— Будеш мені помічником, товариш Крига,— почули службовці штабу на порозі кабінету.
Дивна річ: стали рідними, як вода з водою. Вони ніколи не розмовляли. Розуміли один одного з погляду. І жили в кімнаті разом, і билися на конях поруч, і револьверами помінялись, як брати.
Обидва почували себе добре лише один коло одного. На людях — вони не знімали пальців із гашеток револьверів, сам на сам — сиділи тихо й казали одне слово на добу. Кригу іноді охоплювали зимні сни, і тоді новий комісар слухав його хлипання хлоп'яче і виряджав свого друга в ніч на боротьбу з вітряками фантазії. Вертався Крига ранком, знесилений фізично, з порожніми очима й порожнім револьвером. А десь після ранку бачили сліди його куль.
Новий комісар і Крига жили так недовго.
Коли вища військова влада вирішила перевести Кригу на іншу працю й це своє рішення виконала,— новий комісар скрипів зубами.
— Я не служитиму в тій армії,— сказав Крига й засунув глибше в кишеню парабелум,— я втечу в Київ, товаришок!
— Валяй,— сказав йому комісар і вийшов до свого кабінету, щоб не бачити.
Через тиждень лише притих новий комісар. Тільки не балакав ні з ким.. Раз проходив канцелярією й бачив, що дехто з людей грав у карти.
— Перестріляю всіх,— запевнив і велів карти викинути.
Пара днів пройшла, мовчав комісар, а хлопці потроху знову взялися за карти.
Що ж: двоє було забито, дехто ранений, а решта дякувала фортуні за відсутність куль у револьверові комісара. Партизанські частини ще й не це могли приймати!
Як бачите — цей увесь розділ має освітлити постать мого героя до його зустрічі з Ма. Коли б я й кінчив тим, що він мав "обличчя зі слідами усмішок, що пішли безповоротно",— цього було б не досить. Я трохи більше зупинив вас на моментах життя нового комісара.
Тепер ви бачите товариша Рубана таким, яким він був перед зустріччю з Ма й перед подальшими подіями.
3. КИЇВ
Я співаю гімна тобі, моє велике місто!
Я побачив інші будинки в інших містах. Я чув інші протяги на інших, не твоїх вулицях. Я дивився в інші очі інших ліхтарів, не твоїх ліхтарів; але такого, як ти — немає.
І я літав туманами на херсонських степах, я курів пилом на безмежних дорогах. Я чув, як дихали осінні полині на фронтах і як низько літали чайки-небоги над іншими, не твоїми дніпровими водами.
І я співаю гімна тобі, моє велике місто!
Коли край неба загориться, як каска пожежника, і сторожі на скверах поставлять коло себе пилу стовпи, працюючи довгими мітлами,— місто прокидається. А що несе кожен ранок,— хто зна.
Коли чоловік живе в степах,— його думки залежать лише від процесів у власному мізкові. У великім місті — думки чужі. Візьміть ви пройдіть вулицею півгодини — мало ви зустрінете людей? І кожна нешаблонова думка по якомусь принципові відіб'ється у вашому мізкові. У спілці з іншими це надасть другого кольору процесові мислення.
Сонце співало на небі, як канарейка, вітер дмухав, як вентилятор, і земля тримала на собі Київ — велике місто.
Комісар Рубан ішов по Підвальній4, маючи револьвер напоготові. Власне, тут це було зайве — степи зосталися далеко позаду за Дніпром, лісова небезпека не могла притулитись на Підвальній.
Рубан ішов до Криги. Він зарані уявляв собі радість останнього й свою власну.
На Бульварній 5 за Сінним базаром 6 їхав тихо візник. Сиділо на нім двоє. Власне, сидів один, а другий бовтався, як мішок. Очі в останнього були зачинені, й коли Рубан підійшов ближче —— він пізнав свого приятеля, свого товариша.
— Що з ним? — тихо сказав Рубан.
— Мертвий. Задушили на власній кватирі.
— Хто? — побілів Рубан.
— Невідомо. Там зараз слідчий допитує хазяйок.
— Куди? — махнув Рубан головою на Кригу.
— До себе, в Чека 7. Чекіста по-чекістськи ховатимемо. Рубан одвернувся, для чогось подивився на сонце й помацав долонею голову Криги.
— Холодний.
А на кватирі він застав схвильовану Ма, заплакану Анну Симонівну й слідчого.
Від цієї хвилини, власне, й починається оповідання про любов. Не знаючи, від чого це взагалі залежить, що відразу щось заворушиться всередині — там, де працює приладдя, що гонить кров. Мені самому смішно з цього, але, вірите, і я б закохався в Ма, коли б не знав її майбутнього. Ма була унікум, а Рубай був трижди унікум у своїй ненормальності. Так почалася любов.
— Чого вам? — запитав слідчий.
Рубан мовчки подивився на Ма, витяг слідчому свій документ і сказав:
— Я його товариш. А з тобою ми наступали вмісті на Київ.
Слідчий придивився до Рубана, пізнав, і слідчого це задовольнило. Він продовжував роботу, "...зазначена товаришка показала:
Вищеназваний товариш Крига живе в неї на кватирі приблизно з червня місяця цього року й постановлений на ордер жилкому. Вищеназваний товариш Крига жив тихо й смирно, і пияцтвом не займався, і жінок на кватирю не водив.
Відносно того, що він служив в Чека, знала дуже добре, бо вищеназваний товариш Крига про це оповідав кожний божий день. Відносно того, що він був хворий,— то я думаю, що він був не зовсім нормальний і хворий. Часто не давав спати ночами та розказував жахи.
Відносно того, що вищеназваний товариш Крига питав до мене симпатії,— я знала, але ніякого поощренія йому не робила. Він мені не подобався, як мужчина і як ненормальний. В останній час до нього перейшов жити якийсь товариш. Ім'я його було Коля, а прізвища я не чула й не знаю. Жили вони добре. Часто ми чули лише, що товариш Крига не міг спати ночами і будив тому й товариша Колю. Цілу ніч чути було, як він оповідав про розстріли. Він казав Колі: "Я й тебе коли-небудь розстріляю. Ось сюди дам кулю, й мізок вискочить".
Останню ніч нічого не чула, Крига не вертався, а ранком товариша Кригу знайшли на дворі задушеного за горло. Відносно того, що, чи було в мене що-небудь з товаришем Колею,— можу відповісти, що — ні, нічого не було. Він мені був зовсім чужий. Більше показати нічого не маю".