Ніхто не помічав розпачливого стану його душі. Здалося, що ота дівчина-журналістка була перша. А може, тільки здалося? Може, нагадувала образ Айгюль: висока шия, дивна хода; витка постать. Могла б привабити його втомлені очі, можна б навіть закохатися (коли дозволено вживати це високе слово до чоловіка його віку і його втрат), але нестерпний біль пам'яті вже ніколи не зникне, так само, як не дано вдруге народитися.
Найліпше було б заховати його в такий собі новітній монастир. Одрізати від світу, припинити всі контакти, поставити біля нього отих параметрів, щоб вони брали все цінне, що може давати його мозок, і пересилали за призначенням. Бо хіба кібернетик насправді не перебуває, сказати б, у духовному відокремленні від реального світу з його страхітливою хаотичністю, і хіба не змушений щоразу повертатися в його невпорядкованість, яка не має нічого спільного з діяльністю кібернетика, з його мріями й амбіціями? Це наче поразки після перемог. Не встигаєш насолоджуватися перемогами свого розуму, і знов поразки щоденного життя відкидають тебе на вихідні позиції, радієш і пишаєшся своїми машинами, які керують цілими заводами, надають руху складним механізмам, літають у космосі, досягають Місяця, дають життя "Луноходові", наповнюють світлий простір обчислювальних центрів живим шелестом, схожим на шелест весняного дощу в молодому листі, але світ безмежний, і життя жадібне й невситиме, і все волає: "Мало! Мало!" — і сам Карналь бачив, як мало зроблено, і знав, що треба жити далі... "Усе міняється, оновлюється, рветься... а потім знов зеленим з-під землі встає".
На жовтому, як пустеля, камені зелена бронзова троянда...
І розпука вставала, як цілий світ. Здолати її, тільки здолавши світі
Книга друга
В НАПРЯМКУ ПРОТОКИ
1
Літо! Золота пора, тіло дзвенить від радості, як зелене дерево, повне розспіваних птахів. Юрій був п'яний від самого повітря, від сліпучого сонця, від синьої води, від сміху, криків, радісного вітру, що повівав од Русанівської протоки. З балкона було видно майже всю протоку, білі піски на тім боці, зелені вали верб, а ще далі — київські пагорби, увінчані золотими шпилями Лаври, вид такий, що міськрада мала б із жителів Русанівки брати додаткову квартирну плату. Хоча з Березняків вид ще розкішніший, там Лавра зсунута на периферію погляду, а навпроти масиву, на тім боці Дніпра, в зеленій пазусі берега, зачаївся Видубецький монастир, ніби вродлива дівчина, яка сяє тобі з тисячолітньої пазелені над водою і прикладає до уст пальчика: "Тс-с-с!"
Юрій потягнувся, аж затріщали суглоби, зробив кілька присідань, ліниво примружився. В такий час треба бути на протоці, ганяти на човні, хлюпатись у воді, галасувати, реготати, божеволіти, казитися або стовбичити під мостом з вудочкою. А його чорти принесли додому! Знайомий інженер підкинув з роботи просто до під'їзду — виходь, сідай у ліфт, возносся на свій третій поверх, лови витрішки з балкона. Людмила сьогодні взяла машину, мала б приїхати перша, але затримується. Знав би, то вискочив на Гідропарку, спустився б під міст, пройшовся вузенькою гарною алеєю до ресторану "Млин", подивився б на дівчаток, яких там купається тисяч сто, погрався б в імена. Скажімо, ти вигукуєш одне з найпоширеніших у Києві дівочих імен, і відразу десять або двадцять голівок піднімаються над піском, над водою, втуплюються в тебе, ждуть від тебе чогось епохального, і ти з царським жестом, з невичерпною великодушністю дозволяєш їм:
— Купайтесь! Загорайте!
Приємно подарувати людям радість! Він міг би запропонувати якій-небудь невеличкій країні свої послуги на посаду диктатора. Маленького, доброго, усміхненого так званого диктатора! На дозвіллі лагодив би їхні електроннообчислювальні машини, а робочий час витрачав би на благодіяння.
Ну, так. З диктаторськими повноваженнями він би впорався, а от як убити сьогодні вечір? Планів не було, плановий сектор був у цілковитому розпорядженні Людмили, а Людмила десь затримувалася. Спуститися й рвонути до протоки? Хоча б ополоснутися в воді? Але роздягання-одягання, так званий туалет і перетуалет. За день втомлюєшся на заводі, як бог при створенні світу, то маєш право на так званий відпочинок?
Юрій позіхнув і посунув з балкона до кімнати. У кімнаті йому все подобалося. Зручні фінські меблі (диван, крісла обхоплюють тебе, мов кохана жінка, лежи, спи, сиди, дрімай, слухай музику), кольоровий телевізор "Електрон", касетний магнітофон марки "Акаї" (останній крик — довелося переплатити в комісійному), стереопрогравач "Філіпс" — надавати перевагу зарубіжному навчила Юрія мати, але в побутовій електроніці він і сам знався, та й хто стане заперечувати переваги "Філіпса" або "Акаї"? Світовий рівень!
Квартиру вони з Людмилою обладнали так, що не збагнеш, хто тут живе: простий роботяга, чи доктор наук? Ну, скажімо, Люка справді там якийсь науковий працівник, відає чимось у секторі лінгвістичних проблем в Інституті кібернетики, а він хоч і роботяга, технар-наладчик, але теж не без значення: бригадир, а бути бригадиром у наладчиків однаково, що бути президентом Академії наук, бо там самі індивідуальності, унікуми!
Юрій крутнувся перед дзеркалом, сам собі сподобався, як подобався завжди: високий, білявий, чубатий, вродливий, спортивний, бездоганно напрасовані штани, свіжа біла сорочка, модний галстук, начищені до блиску черевики. Хто ти: молодий учений, популярний футболіст, робітник-передовик? Оголошуємо так звану телевізійну вікторину. Перед вами, вважайте, простий радянський юнак. Пропонуємо відгадати...
Юрій знайшов учорашню газетку, підклав під черевики (бо роззуватися ліньки, а ляжеш без газетки — Люка заїсть!), ліг горілиць на диван, напівзаплющив очі, щоб пустити собі в очі трохи світла, тоді схопився, кинув у магнітофон касету, знову впав на диван і віддався блаженству музики. Якраз натрапив на музику з "Лав сторі", Людмила завжди чомусь плаче, слухаючи цей запис, а йому просто приємно, бо закручено тут справді здорово, так і підбирається до самих нутрощів.
Він не чув дзвінка, не чув, як відчинилися двері, як Людмила пройшла на кухню, тоді зазирнула до кімнати, довго дивилася на нього, і з виразу її обличчя важко було вгадати, що вона в цю хвилину думає.