У 1821 році Сібіле майже примусив генерала приїхати раніше травня, йшлося про дуже важливу справу. Строк дев’ятирічного договору на тридцять тисяч франків, укладеного Гобертеном в 1812 році з якимсь лісопромисловцем, кінчався 15 травня і цього року.
Отож, перш за все, Сібіле, оберігаючи свою репутацію чесної людини, не хотів втручатися у відновлення договору. "Ви знаєте, пане граф, – писав він, – що я цього вина не п’ю". Далі лісопромисловець претендував на певне відшкодування збитків, яким раніше він ділився з Гобертеном, бо мадмуазель Лагер йшла на це, ненавидівши судові процеси. Ця претензія мала своєю підставою спустошення лісів місцевими селянами, які поводилися з егськими лісами так, ніби мали в них узаконене право рубання. Брати Гравло, лісопромисловці з Парижа, відмовлялися зробити свій останній внесок, пропонуючи довести експертизою, що цінність лісу зменшилася на одну п’яту; вони посилалися на прецедент, що утвердився за часів мадмуазель Лагер.
"Я вже розпочав з цими панами, – писав Сібіле у своєму листі,– позов у віль-о-фейському суді, бо вони, у зв’язку з цим договором, обрали місцем свого проживання будинок мого колишнього патрона нотаріуса Корбіне. Я побоююсь рішення на їх користь".
– Справа йде про наші прибутки, моя люба, – сказав генерал, показуючи листа дружині.– Чи хочете ви поїхати в цьому році в Еги раніше, ніж торік?
– Їдьте; я приїду до вас у перші ж теплі дні,– сказала графиня, зрадівши перспективі лишитися на самоті в Парижі.
Отже, генерал, знаючи смертельну хворобу, яка жерла цвіт його прибутків, поїхав сам з наміром вжити рішучих заходів. Але він розраховував, як побачимо далі, без Гобертена.
VIII. Великі революції в маленькій долині
– Ну, метр[76] Сібіле, – говорив генерал на другий день після приїзду своєму управителеві, даючи йому цю дружню назву, щоб довести, як високо він цінує юридичні знання колишнього конторника, – отже, ми, висловлюючись міністерським стилем, на порозі великих подій?
– Так, пане граф, – відповів Сібіле, йдучи за генералом.
Щасливий власник Егів прогулювався перед конторою управителя, вздовж ділянки, на якій пані Сібіле розвела квіти і за якою лежала широка галявина, зрошувана розкішним каналом, описаним Блонде. Звідси виднівся вдалині Егський замок так само, як із замку було видно з одного боку павільйон контори управителя.
– Але, – продовжував генерал, – в чому ж труднощі? Я буду судитися з братами Гравло, грошові рани не смертельні,– я так широко оголошу про здачу лісу в оренду, що, завдяки конкуренції, зможу взяти за нього справжню ціну.
– Справи так не робляться, пане граф, – заперечив Сібіле. – Коли у вас орендарів не буде, що ви зробите?
– Сам рубатиму свої лісові ділянки і продаватиму свій ліс.
– Ви станете лісоторговцем? – спитав Сібіле, помітивши, що генерал знизує плечима. – Хай буде так. Облишмо осторонь ваші тутешні справи. Подивімося на Париж. Вам доведеться найняти там лісовий двір, оплатити патент і податки, оплатити право сплаву, ввізне мито, взяти на себе витрати по вивезенню дров з лісу, по їх укладанню; нарешті, найняти постійного агента…
– Це нездійсненне, – жваво перебив зляканий генерал. – Але чому ж у мене не буде орендарів?
– У пана графа тут є вороги!..
– Хто ж?
– Насамперед пан Гобертен…
– Чи це не той пройдисвіт, на місце якого пішли ви?
– Не так голосно, пане граф! – розгублено сказав Сібіле, – ради бога, не так голосно. Моя куховарка може вас почути…
– Як! Я не можу в себе дома говорити про мерзотника, що мене обкрадав? – відповів генерал.
– В ім’я вашого спокою, пане граф, ходімо далі!.. Пан Гобертен – мер Віль-о-Фе.
– Ах, так! З тим і поздоровляю Віль-о-Фе! От, хай йому чорт, непогано кероване місто!..
– Зробіть мені честь послухати мене, пане граф, і повірте мені, що справа йде про найсерйозніші речі, про все ваше майбутнє тут.
– Я слухаю. Сядьмо на цю лаву.
– Пане граф, коли ви звільнили пана Гобертена, він мусив шукати собі яку-небудь роботу, бо він був небагатий…
– Він не був багатий! Він же крав тут по двадцять тисяч франків на рік!
– Пане граф, я не маю наміру його виправдовувати, – заперечив Сібіле. – Я бажаю розквіту Егам, хоч би тільки на те, щоб наочно довести безчесність Гобертена: але, не будемо себе обдурювати, в його особі ми маємо найнебезпечнішого пройдисвіта в усій Бургундії, і він тепер у такому становищі, що може вам робити шкоду.
– Як? – сказав генерал, збентежившись.
– Зараз, бачите, Гобертен стоїть на чолі мало не третини всього постачання Парижа. Ставши головним агентом по всіх лісових операціях, він керує розробками в лісі, рубанням, охороною, сплавом, вийманням з води і дальшим рухом лісових матеріалів. Завдяки своїм постійним зносинам з робітниками, він хазяїн цін. Він три роки витратив на те, щоб домогтися такого становища, але він тепер наче у фортеці. Ставши довіреною особою всіх лісопромисловців, він нікому з них не виявляє більшої переваги, ніж іншим; він налагодив усі роботи на їх вигоду, і тепер їхні оправи робляться далеко легше й набагато дешевше, ніж якби кожний лісоторговець, як колись, мав свого довіреного. Цим він, наприклад, так спритно зумів усунути всяку конкуренцію, що тепер повновладно хазяйнує на торгах; корона й держава – його данники. Лісові ділянки корони й держави, продавані на зруб з аукціону, потрапляють до рук клієнтів Гобертена; тепер нікому не по силах тягатися з ним. Торік пан Маріот з Оссера, спонукуваний головним управителем королівських маєтків, спробував був конкурувати з Гобертеном; для початку Гобертен примусив його сплатити повну ціну ділянок; потім, коли він взявся за розробку, авонські робітники запросили таку ціну, що пан Маріот мусив виписати людей з Оссера, а віль-о-фейці побили їх. Почався в виправному суді процес над верховодом зговору й верховодом бійки. Цей процес недешево коштував панові Маріоту, який, не рахуючи вже огидного усвідомлення, що він примусив засудити бідарів, мав ще сплатити всі судові витрати, бо в засуджених не було й мідного ліарда. Процес проти бідних не приносить нічого, крім ненависті, тому, хто живе серед них. Дозвольте, між іншим, висловити вам цю істину, бо вам доведеться вести боротьбу з усією біднотою тутешнього кантону. Це ще не все. Підвівши всі підсумки, бідний дядько Маріот, людина добра, має збитки на всій операції. Вимушений робити всі розрахунки готівкою, він запродає на строк; Гобертен відпускає лісовий матеріал з нечуваною розстрочкою, щоб розорити конкурента; він продає ліс на п’ять процентів нижче за собівартість; в результаті кредит бідолахи Маріота зазнав сильного вдару. Нарешті, Гобертен і досі так переслідує й терзає бідного пана Маріота, що той, кажуть, збирається кинути не тільки Оссер, а й департамент, і добре зробить! Після цього випадку лісовласники надовго потрапили в пазури торговців, які тепер встановлюють ціни, наче паризькі скупники меблів на аукційних продажах. Але разом з тим Гобертен визволяє лісовласників від стількох клопотів, що вони зрештою виграють.