* По-польськи я ні бс, ні мс! (Нім.)
— Скільки у вас вояків? — спитав Жолкевський воєводу князя Збаражського.
— Ані одного! Як тільки на Брацлав лягли наливаї, то моя вся залога розбіглася. І де шукати її тепер, я не знаю.
— Ваші розбіглися, ваші, — Жолкевський подивився на Струса, — з наливаями подалися, що ж вам, безлюдним, тепер робити? Ким будете захищатися і з ким думаєте хазяйнувати? З патером дон Комулео? — потишивши голос, Жолкевський оглянувся на курінець.
Свічечка в курені вже не горіла. Та з нього витікали слова молитви. Патер дон Комулео молився в темені, і від його голосу, як здалося Жолкевському, пахло мишами.
— Будем, панове, відпочивати, бо завтра день важкий! — сказав Жолкевський зніченим Струсові і Збаражсько-му і вже ступив до піднятої запони свого намету, коли внизу, під стіною, почувся лемент.
Воєвода і староста зітхнули від важкої для них розмови з Жолкевським і перегнулися з насипу вниз. У місячнім мерехтінні на споді голубої вулички щось пирхало та шарпотіло. Затріщали переламані піки, тріпотнула роздерта одежа.
— Що там? — спитав Жолкевський.
— Ландскнехти когось зловили, а ті не даються, — і Зба-ражський протер смушевим коміром очі.
— Кого зловили? Хто не дається? —Жолкевський ожив, і його малинова брошка під підборіддям блиснула проти місяця теж як жива.
— Вас іст да бай осіх?* — крикнув Збаражський униз.
— Іркендайне ройбер. Абер весен,** — відповів капітан німецьких ландскнехтів.
— Хто-хто? — позіхнув Жолкевський та, знаючи, що ночі йому вже не буде, звелів: — Провадьте сюди їх до мене!
* Ідіть, де були! (Нім.)
Жолкевський сміявся і дивувався: замість полонених наливайківців ландскнехти привели йому з кісками на потилицях і допотопними піками у руках якихось людей незрозуміло якої нації і народу. Жолкевський аж розгубився: турки не турки, не татари, не араби й не перси,—то хто ж вони є і як вони опинилися в Наливайка? Хоч їхня мова йому подобалася — вони говорили наче навпаки, ніби задом наперед. А сухенький дідок із трьома срібними волосинами на підборідді розвеселив польського головнокомандувача вкрай: дідок, аби показати, що він знавець мов, що, крім своєї, він знає ще й іншу, бив себе кулачком у вутлі груди й, часто кланяючись Жолкевському в броньований пояс, запевняв:
— Я — У Пу, я — У Пу, цур тобі пек, непогамовний! Слава!
Жолкевський обернувся до капітана ландскнехтів: де він їх із кісками у Брацлаві виколупав? Та каштан лише витріщив на польського гетьмана очі.
— їх габе кайн ферштендіс фюр дас полькіме!* Раптом щоки Жолкевського побіліли, як місяць: за куренем Комулео на попелястих шиях вилізли гембаті голови. Вони висунулись і завмерли. У їхніх дзеркальних очах відразу ж відбився з малиновою брошкою під підборіддям Жолкевський, короткошиїй Збаражський і вугластий Струс, бороди та берети ландскнехтів, стіна і намети на ній, башта, і поле, і ліс, і ріка, і табір повстанців. Дзеркальні очі зібрали все це докупи й тримали, не мигаючи, у собі. Та варто було тим очам змигнути, як Жолкевський з брошкою під пщборіддям, Збаражський, Струс і ландскнехти, стіна і намети на ній, башта, і поле, і ліс, і табір повстанців відразу би пропали, щезли би з часу і світу, наче ніколи їх не було! Та ті вологі дзеркальні очі поки що не змигу-вали, бо змигувати їм не хотілося, їм хотілося ще подивитися і потримати в собі усе, що вони тепер бачили...
— А це що за гості? — тільки й спромігся запитати Жолкевський.
— Це, пане польний гетьмане, верблюди оцих із кісками громадян. Верблюди піднялися по насипу їх шукати, — проказав збентежений Струс.
— Хто піднявся?! Кого шукати?! — не зрозумів Жолкевський.
— Верблюди, пане польний гетьмане, — не знаючи більше, про що говорити, лепетав Струс. — А їхні господарі — то ось вони перед вами, вони китайці. Вони були в Наливайка кашо-варами-кухарями.
— Не досить з мене п'яниць-ландскнехтів, то привели ще й китайців! Гоніте назад їх до Наливайка, нехай він із ними проти мене воює! А ви, панове, — скипів до Збаражського і Стру-са Жолкевський, — дайте мені до світанку спокій!
— Слава, непогамовний! — урочисто крикнув У Пу і поклонився Жолкевському знову.
Та відпочити польному гетьману не довелося. Саме цієї миті по насипу на стіну вискочив вершник. Він зіскочив з коня, оглянув присутніх, підійшов до Жолкевського, дзенькнув шпорами і витягнув з рукава листа.
— Пане польний гетьмане, маю честь. Я до вас від коронного гетьмана пана Замойського. Мене звати Збігнєв Ясельський.
Жолкевський узяв листа й відразу ж впірнув у намет.
— Гет, во варен зі!* — наказав ландскнехтам Збаражський. Те ж саме по-німецьки й по-польськи він сказав і китайцям і вражено сторопів, коли перед Ясельським дідок У Пу та китайські вояки опустилися на коліна...
Жолкевський ліг на ліжник і підніс листа до очей... Бувають же в зовсім різних людей однакові голоси! Такі однакові голоси були в Замойського і Жолкевського: нібито говорила одна людина! Тому, прочитавши листа, Жолкевський говорив собі подумки голосом коронного гетьмана Яна Замойського — другої після короля особи: "...покидай Наливайка і негайно біжи, мій друже, з військом туди, де був: за Дністер у Молдову. Турки і німці вже добивають, здається, один одного на Дунаї. Фортуна посміхається німцям. У такому разі цісар Рудольф і ерцгерцог Максиміліан, я певен і в цьому не сумніваюся, захочуть відстібнути у нас Молдову. Коли ж пофортунить султанові Амурату, то й він захоче Молдови, аби укріпитись у нас під боком і помахувати нам перед носом зеленим прапором пророка Мухаммеда". "Буду негайно йти, — голосом коронного гетьмана Яна Замойського сказав собі Станіслав Жолкевський. — Буду йти за Дністер, але перед тим, завтра, доб'ю схизматів, їх лишилася половина, та й Наливайка з ними нема — нема їхньої голови". А ще Замой-ський Жолкевському говорив: "Наливайко прислав королю листа, де він сповіщає, що козаки між Бугом і Дністром на півдні України хочуть заснувати окрему республіку на чолі з Наливайком як князем". Після цих слів Жолкевський на ліжнику сів. Посидів, зірвався, вийшов з намету і, вдивляючись із замкової стіни в опівнічний наливайківський табір, прошепотів: "Республіки захотілось?! Я тобі, Наливайку, дам республіку, і таку, що згадуватимеш у ста поколіннях!.."