— Так от що,— сумовито сказав Прокопенко.— Як віддали ви на лютую смерть бідних християн ворогам революції, позбавляємо вас сану і життя, як Іуду Скаріота40. Відверніться.
Рівно через тиждень кінний загін Гавриченка влетів у Вінницю. Прокопенко і Зборовський перші увірвались на вокзал, де петлюрівці зчинили неймовірну метушню.
— Здавайтеся, вороги! Стій!
Вершники мчали вздовж величезного ешелону, що відходив у напрямку Жмеринки. Вони стріляли в машиніста на ходу і, поки не зупинився поїзд, грізно кричали з розпластаних своїх коней:
— Зупиняй поїзд!
Дванадцять дрезин, переповнених бійцями, підходили до Вінниці з Козятинського напрямку.
— Товаришу командир, з Козятииа наступають невідомі дрезини! Накажете...
Гавриченко подивився в бінокль. Дрезини зупинились. Богунці миттю розсипалися в стен і почали наступ бігом.
— Щорс!— сказав Гавриченко Дапилюку.
— Відчиняй тюрму!— закричали вершники, осаджуючи гарячих коней біля тюремних воріт.
Тюрма здригнулася від радісного крику. Розчинились ворота.. Сотні арештованих ремісників і селян виринули на вулицю. Деяких несли.
Щорс підходить до Гавриченка. Голос грізний, на обличчі усмішка.
— Хто вам дозволив брати Вінницю?
— Ви, товаришу начдив,— відповів Гавриченко.
— І тобі не соромно? Обскочив начдива.
— Ну, що робити?— виправдувався Гавриченко.— Зайняв Кордилівку, як ти наказував. Не встигли розташуватись на ночівлю, біжать з Калинівки... "Рятуйте, Петлюра ріже євреїв!" Я туди... Трупи, пір'я... Жах! Ну, прикончив банду і пішов.
— Але як ти встиг?
— А кіннотою.
— Якою?
— З кінних розвідників двісті шабель зібрав.
— Ох і змій же ти, Гавриченко!
— Товаришу командир, кіннота наступає!—доповів, підскакавши, кінний розвідник.
— Не може бути! Звідки?— спитав Гавриченко.
— Зі сходу.
— Стій! Може бути...— сказав Щорс.— Слово честі — це Боженко.
Боженко з таращанцями нісся на вокзал чвалом. Гавриченко і Данилюк стояли біля Щорса і, розмахуючи білим прапором, кричали:
— Здаємося, здаємося!
Щорс посміхнувся і теж почав гукати:
— Помилуйте, батьку отамане, здаємося! Боженко побачив своїх і дуже засмутився.
— Хлопці, та це ж богунці! Тьху!— Спинивши таращан-ців, він зліз з коня і підійшов до Щорса, який тут же почав його обнімати.
— А щоб вашого батька чорт взяв, мальчишки! За вами скоро нікуди не встигнеш. Ну, що за напасть! Миколо, дай мені хоч Жмеринку взяти.' Хлопці ображаються.
Ця розмова відбулась уже в штабі, в приміщенні вінницької гостиниці "Савой", де розроблювався план дальшого наступу.
— Бери,— відповів Щорс і схилився над картою.— Дивись, ось Жмеринка, Літин. Так ти...
— Та що ти мені карту тичеш! Ти мені заданіє давай, а не карту!— розсердився Боженко.
— Ну ось, я й даю,— сказав Щорс.
— Миколо!— звернувся до Щорса Гавриченко.— Жмеринку взяти не так легко. Дозволь мені одночасно з батьком наступати з кіннотою через Літин.
— Та не треба... Миколо, скажи цьому молокососу, щоб не приставав до мене.
— Ну, добре,— сказав Щорс,— бери сам, тільки пам'ятай мою умову: якнайменше втрачай людей. Чуєш?
— Ну, що ти!
— Обережно вступай у бій. Але коли вже вступив, поводься так, щоб ворогу було страшно.
— Слухай, кому тй говориш!
— Не заривайся. А коли візьмеш, менше пускай в розхід. Це не завжди досягає мети.
— Та добре, добре,— відмахувався старий від надокучливих розмов. "Про що тут говорити, коли й так все абсолютно ясно. Треба поспішати",— подумав ІЗожеико і з рішучою готовністю до дії, яка ніколи не кидала його, встав. Встали всі.
Щорс підійшов до Божеика:
Ну, батьку, рушай, коли вже сам захотів. Бажаю успіху. А коли загинеш, не ображайся. Зостанеться слава на весь світ.
— Та добре. Там уже побачимо, що зостанеться... Гайда! І Боженко вийшов. За ним вийшло четверо його командирів.
Через кілька днів, багатих найскладнішими подіями, Боженко раптом знову з'явився до Щорса у вагон:
— Забрав!
— Що?— спитав Щорс.
— Забрав, кажу, Жмеринку! Бар забрав! Забрав Кома-рівці!
— Хлопці, що робиться!— гукнув, зрадівши, Щорс.— Василю Назаровичу, та ти не батько, а справжній червоний генерал.
Боженко не любив цього не модного в той час слова.
— Я знаю, ти пожартував, Миколо. Але вже коли так, зви мене краще бригадиром.
— Добре. Так от, товаришу бригадир,— сказав Щорс і, сумовито посміхаючись, підійшов до Боженка.— Віддай назад.
— Що?
— Віддай Комарівці і Бар.
— Відступати? — Боженко спалахнув від обурення.— Ти що, здурів? Перед ким? Більшовики не відступають!
— Чому? Хто сказав? Часом можна і відступити, коли треба.
— Та кому ж це треба, дозвольте вас спитати?
— Нам треба. Революції треба!— сказав Щорс.
— Тьфу!— Боженко сів на диван і жалісно закивав головою: пропала робота!
Всі засміялися. Боженко образився і відвернувся.
— Так... Як же бути?— спитав він після паузи.
— Будь більшовиком,— сказав Щорс і відійшов до штабного апарата. Щось тривожило його. Тільки Боженка в цю хвилину хвилювали свої прикрості, тому він не помітив душевного стану свого друга і з докором подивився йому вслід.
— А яким чином ви взяли Бар і Комарівці?— тихо спитав Боженка один з штабних працівників.
— А там Кравчук, спасибі йому, нажав від Котовського41. Та жмеринські залізничники. Потім мій помічник Сашко Ка-лінін... Даром що офіцер... Слухай, Миколо,— звернувся Боженко до Щорса і важко зітхнув,— коли мене десь уб'ють, признач бригадиром Сашка Калініна. Золота людина!.. Ах, людина!..
Почав працювати телеграф:
— Жмеринка. Біля апарата Калінін.
— Вінниця. Біля апарата Щорс. Отамани Коновалець і Оскілко наступають через Коростень на Бородянку. Київ під загрозою. Посилаю туди Гавриченка з богунцями і ні-жинцями. Черняк з новгородсіверцями підступив до Житомира в районі Буда-Дубковецька. Десятий полк не витримав натиску Петлюри і відходить на Бердичів. Очевидно, Бердичева йому не втримати. У випадку захоплення міста Петлюра піде через Козятин на Житомир, у тил ніжинцям, богун-цям і новгородсіверцям. Негайно вантаж полк в ешелон і рушай по маршруту Жмеринка — Вінниця — Бердичів. Завдання: утримати Бердичівський вузол... Ось тобі й Бар!., сказав Щорс, звертаючись до Боженка, і пройшовся по вагону, диктуючи телеграфісту наказ.