<І Генія сама десь тут?>
<Знайти її, знайти, добути!
Але...>
І сама Генія десь зараз мучиться
у цього гада, у масона!
<Знайти її, знайти, визволить, добути! >
< Сковорода здригнув >
Знайти її і визволить! знайти!
Сковорода здригнув ("Плебеям тайну одкривать").
Чи це йому причулось?
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1200, арк. 1, 3, 7, 9, 11 зв., 12, 12 зв.)
[II. НАД ДНІПРОМ]
Закричав біснуватий з сусідньої гори,
<як Прометей > як Прометей
<як Прометей >
<що знову наділи на нього ланцюги >
Це <знов його взяли на цей ланцюг,
мов ту собаку> знову взяли його на ланцюги,
<як Прометея >
І він коло своєї землянки — он видно
<он видно> божеволіє і рветься,
руками небо <[нерозб.]> <прокляте> <за основи
потрясає > < —
і не потрясе :> Й ніяк не потрясе.
Руками небо < прокляте потрясає —
і> <й не потрясе> й ніяк не потрясе!
Безсилий падає і плаче...
А бог собі десь випив чарку
<і вивернувсь на небі> <і на небі вивернувсь,
як на печі.>
<Й чомусь посоловіло дивиться >
небо...
<А бог> Там бог собі десь випив і лежить.
<Чи довго вже він так лежатиме? >
<Хихоче> до бусела, що в <житі> лузі,
лиш інколи < заграє на губах
та все хихоче >
< заграє на губах,—та все хихоче,
хихоче, все хихоче... >
прибринькне чапко на губах,— та все хихоче,
та все собі хихоче, все хихоче...
< Підійшли > Кудлан < заворчав > загарчав;
<П[ідійшли]> В торбинках
надійшли якісь < селяне > подорожні,
< наблизилися до хреста
і привітавшись злегка головою >
й хитнувши непривітно головою
<наблизились до хреста > <до хреста наблизились >
наблизились просто до хреста
< (не піднімаючи морди з землі, Кудлан на них *
заворчав)> *
<Зосереджено] > Очима стежила Маринка,
як <р[уки]> < грубі > <ті руками водили
по перехрестю >
<ті водили руками по хресту > <ті руками по хресту
водили >
ті руками водили по перехрестю.
< Очима стежила Марипка>
<як ті грубими пучками обмацували — скільки дірок — на
перехресті?
скільки дірок >
як пучками обмацували, скільки дірок
і чи нема < об'яви якої?> якої об'яви?
Об'яву, < видно було,> ось видно, дощ ізмив,
а дірок було стільки,
що й хай йому чорт, щоб ще й до сього пана в ярмо
<іти!> <лізти! > 1
Одна ось дірка тут,
<а там аж дві> < чогось аж ізбоку> <а там чогось
аж дві>
<а там ще чогось аж дві>
а дві аж там чогось ізбоку,*
<обманом все, обманом! >
<У підсусідках вікувать? >
<Чи не [так?]> <А що, хіба не так?>
А що, пане, хіба не так? пане?
Стенув плечима Сковорода: <я не пан> <та я не пан>
я ж не пан.
<й не був ізроду паном >
<А> Ну, дак од пана, <б[о] >
бо чого ж <ти тут сидиш > ви тут сидите та ще
й із дудкою?
<Ну да> А втім, прощайте —
Сковорода: та я ж не пан і не від пана.
<Я...>
Селяне: ну дак < прощайте > не переманите <ви> ж нас.
Шарнемо ще десь, <бувайте!> бувайте здорові!
Не переманите.
<І пішли, пішли
в торбинках>
І пішли, пішли
<й не> <ще й озирнулись >
І один із них <до рота ціпок > на ціпок заграв,
як на дудку,
<а інші засміялись > <а інші озирнулись >
<на Сковороду озирнулись >
<і озирнувшись > і озирнувсь на Сковороду,
а інші засміялись.
Сковорода: Уночі? *
Суслик перебіг дорогу.
<— Це такі ж, як і ми,—не одриваючи очей
1 Далі дописані і виведені олівцем за межі даного тексту сло-
ва: "Примастками балакав".— Ред.
од подорожніх >
— Такі ж бідораги, як і ми,— все це, не одриваючи очей
од подорожніх, журно промовила Маринка.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, М 1200, арк. 8, 8 зв.)
[III. НАД ДНІПРОМ]
[. •]
Слухаючи Сковорода цю відповідь,
стенаеться
і йде туди, де насхиль на шляху
збіднивсь високий,
косоокий, як панська совість, абияк збитий хрест.
<А соняшник схиливсь > <на> <у другий [бік] >
<І тут же самотний>
І тут же <самотний соняшник > соняшник самотний
< схиливсь у другий бік>.
Сяде по-турецьки, як дитя,
ізнов про цундру починає, < —>
очі заплющені,
хитається в ритм —
<А над ним соняшник *
хитається в ритм> *
< Пурхнув горобець па соняшник >
< черкнувсь горобець про літаючий > < черкнувсь криль [ми]
горобець пролітаючий>
< Злетів на соняшник горобець > <Сів на соняшник
горобець
і з ним хитається в ритм>
Пурхнув горобець повз соняшник —
і той хитається в ритм 1.
<Гнофті се автон!>
Тень до танцю цундри —
Yva)Ol аеаутоу! *
<А> <І над ним соняшник *
хитається в ритм—> *
1 Просто по словах "хитається в ритм" пізніше написано олів-
цем: "при долині <соняшник>".— Ред.
<Жовтоязикий со[пяшник] > <з горобцем на щоках>
<Жовтоя[зпкий] > <Широкопро[мінн]ий> < соняшник >
< Злякався, пурхнув горобець > < Пурхнув собі горобець,
а соняшник хитається в ритм.>
< Метелик затанцював круг флейти >
Затанцював над флейтою метелик
і полетів, <об[трушуючи] > <на[трушуючи] >
розтрушуючи ритм...
Цундра-голодранець
голякам у тон,
з голяками вічно
YVG)'вч аеоитоу!
<Загавкав десь собака, овечки замекали,
і тільки пуга ллясь! ллясь!>
Тень до танцю цундри!
Твій запнуто світ?
.]
Чаль до бунту цундри,
до бідноти чаль!
Загавкав десь собака, овечки замекали,
і тільки пуга ллясь! ллясь!
Грає, грає Сковорода,
а день вже хмариться назад,
і якось < хилиться > < повниться > хилиться, як колос,—
в землю.
Іде отара од води.
І дівчина-пастушка послухать зупинилась.
Чернець — подумала — а не чернець:
. ... .]
— Геніє!.. Ти?
< Волошка на роті, як синя зірка
і юна пазуха > <і крізь сорочку груди >
— Е ні, зовуть Гафійкою.
(Волошка випала із рота)
А почім ви мене знаєте?
<і наставила вушка, і схилила хитро голівку.
Це ж як>
(З-під самих піг Кудлан десь уродився
і з виском став качаться).
— Геніє, Гафійко...— без ліку повторяв,
і брав її за руки, і дивився
довго-довго.
Такії очі були
у його учениці у Генії,
коли в знайомого він жив на пасіці.
Вже стільки літ пройшло,
а він забуть не може
її ласкавість і красу
і повнолітній голос.
— Геніе, Гафійко!..— без ліку повторяв.—
Сядь сюди. <Оце таке в> <Ой, які ж у тебе чорні очі, а
я думав — сипі.> А це <у тебе й намисто? > 1
<Так ти й вродлива? >
(Кудлан < зівнув, як лев, і заспокоївся > <оббігав усе,
обнюхав
і під соняшником став мочиться — ти! п-шов!) >
обтрусившись, < пооббігав усе, обнюхав
і під соняшник помочився) >
<А> глянь!
<Бач, і вії> У тебе ж вії на кінцях, мов морозом хто
обхукав!
< Чебрець запах, як шепіт >
< Далеко із-під бриля дід придивлявся, як дрохва >
<В яру із-під бриля дід придивлявся, як дрохва >
< Дід спідбрилля придивлявся, як дрохва >
<Чебрець запах, як шепіт> (<В яру дід> Дід із-під бриля
< роздивлявся на хмари > дивився па хмари.
Чебрець запах, як шепіт).
Гафійка сіла.
Спідничкою закрила ноги.
В долоні всю голівку узяла,
говорить:
— Хіба це не 'днаково чиї?
<кинула> 2