(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, ЛГв 1205, арк. 9—10)
ПІД БРАМОЮ
Ніч. Тривога. Заграва, як регіт.
На осяяній ограді борюкаються тіні: чорт з рогам [и і] чернець
з хрестом. Оглянеться <брамщик> ігумен — <братія стоїть>
братія немовби стої[ть] собі на місці, тільки юродивий усе щось
приставляє. А повернешся сюди — ізнов те саме. <Тьху на всі
ст[о]рони!> Свят, свят... Одійди, сатапо, й не лоскочи душі моєї...
Чи хто гукав мене? — Голоси: <Ось ще й як горить > <А ви-
йдім > < Виходьте за браму —тут джиг дзизне > <Кажу:> це
знов той Цундра. < Кожному видно. Гляди й сюди ще перекине-
ться.^ І що воно за <наказаніє> знак: щоночі як не тут, так
там — одно горить, одно 1. Ченці розходяться потроху.
і спіймай> Та й не вганяєшся ж за ним, та й ніяк
<його й> ти ж його не притомиш.
Ти кажеш: Залізняк?
Та Залізняка давно й на світі <нема, ви> мо нема,
<що, хіба не чув?> наказу цариці хіба не знаєш [?]
<Та чув.> <Чому ж би й не чув. Чув. Ал[е]> Та
знаю ж. А проте... Не вірю я.
Чому не віриш?
Бо той Залізняк не міг загинуть, не з таких він.
<3.> Ану лиш цитьте —саме ігумен < проходить >
<іде> <іде>, іде ігумен".— Ред.
[• —і
І8нов напивсь? На кого ж це плюєшся,
[ • •]
<В Москву > У Нерч зашлю, щоб внав як покорятись
ігумену!
Брамщик
Простіть мені. Лизнув
за упокій. Залізняка ж і Ґонту
ізловлено<. А>, а як мені се чуть
січовику < святому? > Джермелі?
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, К 1206, арк. 1—3)
[СУДІТЬ МЕНЕ...]
Судіть мене, <мої сучасники > < сучасники мої> мої
сучасники,
судіть,
тавруйте, ймення прикладайте,
кажіть, що я не досить ще залізний,
що розум <ще підважую я почуттям> <я> <ще> десь
підважую
тим почуттям
<як> <чи я ж
заплутаний поміж буттям і мисленням >
або ж заплутаний поміж буттям і мисленням,
(<або ж> <чи десь> чи то із молоддю в незлагоді,
чи націю, як сад однофруктовий, уявляю)
Я знаю лиш одне: < залізна наша з вами путь
і не один іще запитувать так буде.>
Коріннями в старому грунті я,—
а перегинаюсь і звисаю
<вже зовсім над іншим, > <вже зовсім, вже зовсім над
іншим, новим> <аж сюди, до вас> аж тут ось коло
вас
і падають плоди з моїх гілок,
хоч і не геть-то рясно,
зате ж і не червиво<,>.
<а> А завше стигло і <набухло,> розбухло.
<ще й [нерозб.] рум'яно пописані > з одного боку.
<і ще й покрапано> ще й <здоровлям> сміхом тим
покраплоно.
<бачиш не в> <злочин>
<який же ж гріх> <який то гріх>
<коли я> <Де ж тут мій злочин > <Де той
злочин мій>
<Коли я не можу в [нерозб.] коріння
та пересадити в грунт новий? >
<пересадити
в грунт новий? >
Цундра[:1 <Чекай>1
Ми судимо хіба?
Чекай.
Невже <тобі> ми ймення прикладаєм?
чи хочемо за почуття іззісти?
<й оголосить тебе>
<в стані облоги бути з тобою, а чи бути [в стані
війни] >
<що аж з тобою бути в стані війни — >
з тобою <які ж з тобою > бути
в стані облоги
в стані війни —
<Ой ні, ой ні, ой ні!> Ой ні.
Коли <єси> поет вси —
впливай чим хоч — і почуттями ж!
<Не чули гот[ових] >
І тут тобі знов кажемо:
зрушити якшвидше треба.
Зрушити треба.
Зрушити...
Ковтай, < глитай > залізо сучасності,
<глитай>
глитай, приймай всі грози прийдешнього
<і будеш сам — саме життя > і будеш ти — як те
життя,
саме життя.
Життя.
(Козак Розплата <ро[згортає руко-
пис] > читає з рукопису, що на столі:
Життя само приходить
і п'єм...)
X р и с а н ф (злазячи від лампадки)".— Ред.
Ми не боронимо щоб <може й молодь [нерозб.] [не-
розб.] своєї мудрості [нерозб.] посріблив >
< трохи ти молодь нашу сивиною мудрості своєї
так мудро-срібно посріблив > молодь нашу си-
виною мудрості своєї настрахав.
Як і не в саді річ однофруктовім.
А от (слухай):
< поміж буттям і мисленням
це так>
буття
і мислення —
Поміж буттям і мисленням у тебе заперечення — ти
чуєш? —
і зрушити <тут треба.
Зрушити. :> тут <ще й> треба.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1211, арк. 1)
СПОКУСА НА ГОРІ.
НА ГОРІ. ДИКО. ДАЛЕКО
<На горі. Дико. Далеко. >
Сковорода <(> якого <переслідують невидимі чорти й чорти-
ці > переслідує вітер, а з вітром щось невидиме <[, в] думках >
<В пориві розпачу кущі> <два кущі> *
Два струнких дерева ніяк не <піднімуться] > піддаються*
<на землю золотим листом спіралями і з листям> листям*
осипаються рясно і в листі оплески, вереск...*
<Кущі з поламаними> <Кущі самотні>дерева чи кущі в позі*
одчаю з переламаною рукою, з горбатим плечем. <В пориві*
розпачу на опинаються > *
Сков [о род а] Хоч тут я відпочину. Де іти?
І як од мук сховатись? — Високості.
[• . .]
Дворянський дух
над всім: обліг — і став у піраміди.
Чого ж я, дурень, ще борюсь: то Дух
возвишу, то Матерію! Я ж знаю
і чую: Materia aeterna est!
Кажу — і спотикаюся об Вічність.
[• •]
Ти ж все життя боровся з Сатаною —
от я й прийшов.
Сковор [ода] Ага, ти энов мене 1
завзявся мучить? Ну, підходь. Створіння
уяви хворобливої, ти — тінь
моїх думок, не більше, все ж я бачу
тебе < реально > <доторкно> насправді. Ось...
Сатана (<свита якого: на виступах скель> <численна свита
її> <його насторожилась на виступах скель >) Ти
мучишся,
[• . •]
1 Між рядками написано три варіанти імені Сатани: "Триюд",
"Мольфар", "Чинатар".— Ред.
і поклонився шляхті. Лизаветі,
цариці, а ще й любовникам її,
легенько так побринька у бандуру...
<Так, так, не хочеш? > Чому не хочеш? Ну надінь
клобук,
і зразу —чуєш? — < зразу ж патріархом > зразу...
Патріархом
тебе поставлять!..
Сков [орода] (заміряється костуром) Згинь, собако, згинь!
не муч мене... (< кругом на скелях > на скелях
<і поза кущами > насторожується не-
чисть) < скрізь по скелях нечисті. >)
Сатана Та я до тебе дружньо.
< Повір. Я — український патріот
і реставратор батьківщини >
<Я — верболозний патріот > <нерозкайний
патріот >
<я справжній патріот >
< Повір. Сьогодні я з тобою скрізь >
З тобою скрізь, тебе люблю! Клянусь,
<і ось на знак тобі цілунок. >
клянусь, коли мені не віриш. Будьмо
з тобою в згоді. Ще раз гетьманат
змайструємо. Прикриєм питним блиском
свєтлєйший зад імперії.
Сковор [ода] Сміюсь,
о як сміюсь я над тобою! Бою
<тобі> й не жди, не дам: на тебе я плюю,
мерзеннику!
На скелях наст [орожуються] нечисті.
Сатана Ага. Тоді я тихо
в'їдатись буду. От. <Скажи: ти чув> Скажи. Ти
чув
що-небудь про Марію? <Ну—>
<Чорти> Нечисті Ну —
Сковор [ода] Марію?
Сатана Та ти ж кохав її чи ні? — Село.
[• . •]
Чогось так голова шумить, і серце
на прив'язі, як океан... Давно,
о як давно це все було. Крепачка,
що я за неї заступився. Де?
В яких краях мені її шукати,
в яких віках? Коли сказав — найди,
найди мені її, мою Мадонну!
Сатана Так от. Дивись. < Торговий > Грядущий капітал.
Дворянство, цей новий диктатор. Розкіш.
Дітей, жінок міняють на собак,—
<Чорти> і що для них ота твоя Марія?
(На скелях пухне сміх: то нечисть, хватаючись ва животи, безмов-
но корчиться і опадає. Вітер дерева хитає.)
Так от. Дивись. Квітують <на крові >
[. ... .]
так стало скрізь. Шукай тепер свою
Мадонну.
(<Нечисть сміється: од реготу скелі пухнуть.> *
<іпухне сміх на скелях: то нечисть, хватаючись за*
животи, то корчиться, то опадає> на скелях пухне *
сміх: то нечисть, хватаючись за животи, безмовно *
корчиться і опадає.)
Сковор [ода] Годі! Не блягузкай! Демос
не раз ще встане. Грізно прогримить
і заговорить.
Сатана Що, Богдан Хмельницький?
< вітер дерево хитає >
<С к о в о р [о д а] > ох, смішно як!..
Сковор [ода] Доволі, онімій!
Що кров дурна — я сам це знаю. Хочу ж,
щоб кров була розумна. Проорю
і виорю всю ниву! Я підвищу
духовну дисципліну, поведу
верхівлями!..
<С(на скелях сміх пухне> <(на скелях пухне сміх)> *
Сатана "Познай себе ^амого"?
Ох смішно як!.. Ти ж просто сам біжиш
[. . . .]
Загарбать все, а демоса в лещети,
^ 9
бо: YV(o#l аеаитоу. Так от, Сократ
селянський, от коли мені піймався.
Признайся: адже я тебе зборов?
<Сковор [о да] > <Чорти> Нечисті
<Коли зборов? > Зборов! зборов!
Сатана Ти ж зараз усумнився,
а це для мене все.
С к о в о р [о д а] Ти справжній Чорт
і перебріхувать ласкавий. Горе
тому, хто усумниться в правоті
самого бога. Бог у нас — це Розум.
І розум скаже нам: якій добі
яка потрібна форма.— < Просвіщенство
чи воля всім. Піду верхівлями>
< Просвіщенство
і я в ньому закутий Прометей
Бувай здоров! (іде) >
Тиранія
чи воля всім. Піду верхівлями...
Бувай здоров. <хоче йти>
Сатана Хіба? Ну а Марія?
< самотнього > мене самотнього...
<Сатана Сковорода!* >
<С(на скелях пухне сміх, то нечисть, хв[атаючись] за ж[ивоти],
без[мовно] корч[иться] і опад[ае)>
Сатана Ох, смішно, смішно як —
"Самотнього".
Сковор [ода] <Прийди. Торкнись ласкавим своїм зором,
впади у серце зерном > Впади зерном у серце
< впади зерном у серце > прокинься, як зерно
Сатана Сковорода!
Появляється Марія.
< Сковорода над [звичайно вражений]. >
Сковорода падає ниць. Сатанинський регіт.
Голос Сковорода!
Сковор [ода] < (встає). > Чи це мені приснило сь?
Маріє-сестро, чистая моя,
Маріє дивная... А де ж мучитель?
Нікого. У
Снить Європа.
Лиш Вольтер
Сміється серед тиші.
<Сков [о род а] > < Сковорода несвідомо подає > < простяг >
< простягає руки> Сковорода одірватися не може. Несвідомо ру-
ки простягає — тут йому чорти приносять <в> пригоршпі вогню,
<сам Сатана рукопис р[ве]> і палять рукопис.
1 Замість цього рядка автор мав намір вставити один з пізніше
дописаних "Хіба ж не бачу к а н і т а л" або: "та й сам я бачу: ка-
пітал] ".— Ред.