П'єса на чотири дії
ДІЄВІ ОСОБИ
Анатолій Олександрович Михалевич.
Ксенія Андріївна — йога жінка.
Ася — дочка Михалевича од першої жінки.
Самійло Григорович Хацкель — журналіст.
Никон Степанович Міщук — учений.
Гаврило Іванович Кендюх — поміщик.
Секлетія Лазарівна — його жінка. Псевдонім — Добросердечна.
Кость, їхній син.
Євмен Симонович Тихенький — публіцист.
Кіндрат Пилипович Несторець — чиновник.
Семен Прокопович Косоглядов — професор.
Захар Назарович Пилипенко — поміщик
Оксана —його приймачка.
Щепетиха,
Карпо,
Таїся, його сестра,
Півник,
Сенька, —
робітники на заводі у Михалевича
Гриць Федрич ДРИМБА, або Безумная Лічность, — чиновничок.
Хлопці, робітники, робітниці з пригороду.
ДІЯ ПЕРША
Їдальня у Михалевичів. В задній стіні — двері у вітальню, з якої чути гомін гостей. В лівій —двері в сіни, а в правій — у другі кімнати. Посередині хати довгий стіл, наготовлений до вечері багатьох осіб.
З вітальні хутко входить Ксенія Андріївна з схвильованим і
злим лицем. За нею Анатолій Олександрович. Ксенія Андріївна — молода жінка, одягнена по-модерному, з надзвичайною зачіскою. Говорить то крикливо й різко, то гаряче і з щирим почуттям. Анатолій Олександрович, далеко старший за неї, але жвавий, сухенький, з типовим дегенеративним лицем дворянина.
Анатолій Олександрович. Ксеню, Ксеню, ради бога!.. Не можна ж так. Це, по меншій мірі,— неделікатно.
Ксенія Андрії вна( повертаючись до нього). Я ухожу совсем из дому! Деликатно это или нет — я ухожу. Я с этим животным не могу сидеть.
Анатолій Олександрович (злякано озираючись на вітальню). Тш!.. Ну, що ти, бог з тобою!
Ксенія Андріївна. Ах, оставь ты меня, наконец, в покере! Мне надоело это всё. Это твоё глупое украинство, эти сиволапы, эти... Фу! Да какое ему дело, что я говорю по-русски?! Какое он имеет право делать мне такие замечания? До каких пор это будет, я вас спрашиваю, Анатолий Александрович?! Если вам угодно строить комедии, изображать из себя какого-то демократа и говорить этим ужасным наречием,— да-с, сударь, наречием и больше ничего,— на котором можно говорить только грубости, как этот ваш полуидиот Киндрат Пылыпович. Я это вам давно уже хочу сказать! Если вам это угодно, то пожалуйста: вы знаете, что я решила в это не мешаться. Но прошу также, чтобы и вы, и никто из ваших знакомых и друзей не смел касаться моих убеждений! Ведь я же выношу ваш язык со мной. Позвольте же и мне изъясняться так, как мне удобнее! Нахалы!
Анатолій Олександрович (який весь час хоче сказати щось).Ксеню... Ксеню... Боже, та ніхто тобі не перешкоджає... Будь ласка.
Ксенія Андріївна. "Перешкажае"... Красиво как! Прелесть! Нет, мне перешкажают! Этот хам чуть ли не преступлением считает мой русский язык! Он смеет мне делать замечания!
Анатолій Олександрович (лагідно). Тш!.. Перш усього, голубонько, він це жартом зробив. А друге... як-не-як... я український громадський діяч...
Ксенія Андріївна. Ах, "діяч"!
Анатолій Олександрович. Я — член редакції української газети, я — член партії... Здається, цілком зрозуміло, що від мене можна вимагать, щоб моя родина балакала по-українському. І коли це не так, то, розуміється...
Ксенія А н д р і ї в н а. То меня могут оскорблять в моём собственном доме? Прекрасно! Но... позволь! Но если уж так, то позвольте вам сказать, что всё это ваше "діяче-ство" яйца выеденного не стоит! Ах, они услышат? Прекрасно. Я только этого и хочу! С меня довольно этих комедий!
Анатолій Олександрович. Ксеню, ради бога... Це ж ніяково! Ну, я прошу.
Ксенія Андріївна. Мне наплевать, яково или не-яково это вам. Я не хочу принимать участия в этих комедиях. Они могут в самом деле подумать, что я тоже разделяю все твои фокусы. Да, я считаю всё это фокусами, все твои партии, газеты, украинство. Эти заседания "комитетов", ужины и тому подобную чепуху. Да, пусть слушают! Я считаю это фокусами. Я более искренна, чем ты. Я принадлежу к породе сильных и беру по праву силы, а ты комедии ломаешь. Ты думаешь, что этими партиями сделаешь рабочих своими друзьями? Как же!
Анатолій Олександрович. Ксеню... Зараз не місце... Ну, а я тебе прошу, побудь сьогодні з нами. Мені сьогодні дуже важкий день. Сьогодні день сражения. Понимаешь? Я очень тебя прошу...
Ксенія Андріївна. Ах, даже по-русски заговорил...
Анатолій Олександрович. Навіть по-французькому забалакаю, коли хочеш. Заспокойся, й ходім... (Дивиться на годинника).Ех, Хацкеля й досі немає. Невже не прийде сьогодня?
Ксенія А н д р і ї в н а. Но что я должна делать с вами? Господи, как это скучно и глупо!
Анатолій Олександрович. Это необходимо, мамочка.
Ксенія А н д р і ї в н а. Ты думаешь, что тебе действительно удастся завладеть газетой?
Анатолій Олександрович. Не в цім річ. Я хочу змінить напрям газети.
Ксенія Андріївна (посміхається). И для этого все эти фокусы устраиваешь? Ну, ладно, это не мое дело. Но скажи мне, пожалуйста: эта Оксана и ее покровитель долго еще будут у нас жить? Или сегодняшнее ваше генеральное собрание и это решит? Ведь, согласись сам, это, наконец, становится невыносимым. И потом подумай, как это общество влияет на Асю. Я — мачеха, и мой голос, конечно, во внимание не принимается, но мне самой, наконец, надоели эти Таиси, Карпы, Оксаны, вирши, пение. Должен же быть когда-нибудь конец этому?
Анатолій Олександрович. Сьогодні багато рішиться. Сьогодні все це буде ясно. Тільки, ради бога, Ксеню, поводься чемно. Ну, останній раз. Більше ніколи не буду тебе просить. (Цілує її руку).
Ксенія Андріївна (стискує плечима). Ну, будем страдать до конца... Только я предупреждаю: если это грубое животное еще раз сделает мне какое-нибудь замечание, я...
Анатолій Олександрович. Я йому скажу, я попрошу його.
Дзвінок. З вітальні вибігає А с я. Асі років 16—17. Схожа на батька. Жива, весела.
Ася (пробігає в сіни і кричить). Татку! Самійло Григорович.
Анатолій Олександрович (радісно). О! (Іде назустріч).
Ксенія Андріївна з насмішкуватою, зневажливою посмішкою дивиться йому вслід і йде в вітальню. З сіней входить X а ц к е л ь. Хацкель — молодий ще чоловік. Рівний, як палиця, одягнений по останній моді, але без смаку. Лице холодне, але при нагоді робиться улесливим. Держиться з повагою до себе. Говорить книжною українською мовою.