Іван прибив човна до берега, берег прийняв їх так, ніби Іван насправді убраний був у чародійну кирею і торкався землі патерицею — земля була м’яка, ступалося по ній легко, і верталася сила, забрана водою. Брати розклали багаття. Тимко схилився над галузками, роздмухуючи вогонь, іскра пробігла між чорним галуззям червоно й бистро, займалися й ніби зривалися вгору галузки. Хлопці мовчали, сидячи біля того легенько-теплого спалаху. Тимко простягав пальці до вогню і йому здавалося, що вогонь просочується крізь пальці, переходить через них і відсвічується десь там далеко несподівано яскравим спалахом.
Раптом неподалік сплеснуло чорне гілля дерев, зашурхотіло, затріпотіло — і над самісіньким краєчком озера, чорного, аж загуслого й нерухомого в пітьмі, спинився олень.
Тимко передихнути боявся. Тремко тліла у нього в руці обвуглена при кінчику гілка, котрою хлопець щойно підгортав пригаслі жаринки ватри. Але він не зважувався рукою поворухнути, щоб кинути гілку долі.
Олень стояв, ніби розмірковував, що має чинити, він був такий же чорний, як ніч довкола, а роги мав неймовірно розлогі й розкішні, наче виніс на собі увесь ліс і лісовий гордовитий спокій. Ступив крок тонкими високими ногами — і чорнота води розступилася перед ним, знялися бризки й висріблилася, роз’яснилася, задзвеніла ніч довкруги нього; олень безшумно плив, і над водою поволі рухалася його пишна корона.
Тимко не знав, чи то діялося насправді, чи то йому привиділося, як ввижалися перше крилаті риби і Старий Вовк, а запитати брата він не важився та й не хотів, бо йому боязко було — ану ж Іван засміється і скаже, що не може тут бути оленя, а Тимкові хотілося, щоб був. Він дивився на брата, а Іван приглядався до протилежного берега. Тимко думав: може, Іван вишукує оленя, бо десь там, на тому березі озера, олень, мабуть, уже вибирався на сухе, й знову довкола нього й за ним блискотіла дрібно вода.
"Був олень, був олень?" — запитував самого себе Тимко, і мовчав, і знав уже, чому таким мовчазним і чудним повертався з мандрів Іван. Його мовчанка означала розуміння таємниці, про котру не можна говорити вголос, не треба говорити, бо інакше вона змаліє, примерхне й постаріє, як покинуте, перегоріле вогнище.
Був олень.