XLII
1. Бірзула — тепер м. Котовськ Одеської області.
2. Ставили п'єсу "Бурлака" з участю Садовського. — Йдеться про п'єсу І. К. Карпенка-Карого, постановку якої здійснив Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище — Тобілевич; 1856—1933). В 1918 р. М. К. Садовський емігрував із невеликою групою акторів театру на Захід, де виступав на сцені. В 1920—1926 pp. жив за кордоном (Ужгород, а пізніше—Прага). В 1926 р. повернувся на Радянську Україну.
3. "Повій, вітре, з України..." — українська народна пісня "Повій, вітре, на Вкраїну..." на слова С. В. Руданського.
XLIII
1. Коли ми взяли Київ разом з денікінцями... — Йдеться про загарбання Києва денікінцями і петлюрівцями, що відбулося 31 серпня 1919 p. 16 грудня 1919 p. Київ було визволено червоними військами.
2. "Учітеся, брати мої..." — цитата із поеми Т. Г. Шевченка "І мертвим, і живим..." (1845).
3. Римський-Корсаков Микола Андрійович (1844—1908) — російський композитор і громадський діяч.
4. Директорія — контрреволюційний буржуазно-паціопалістичний уряд на Україні, створений у листопаді 1918 р. До лютого 1919 p. Директорію очолювали В. Винниченко і С. Петлюра. У квітні 1919 p. зазнала поразки від Червоної Армії, але після одержання допомоги від Антанти війська Директорії у липні 1919 p. вдерлися на Україну. Припинила своє існування після радянсько-польської війни і розгрому ційська С. Петлюри.
5. Раковський Христіан (1873—1937) —радянський партійний і державний діяч. В 1919—1923 pp. — голова уряду України; в 1923—1927 pp. — посол СРСР в Англії і Франції.
6. Черкасенко Спиридон Феодосійович (літературні псевдоніми—Провінціал, Стах Петро та ін.; 1876—1940) —український письменник. В 1919 p. емігрував за кордон.
7. Журлива Олена (справжнє прізвище — Котова Олена Костянтинівна; 1898—1971)—українська радянська поетеса і педагог.
8. Самійленко Володимир Іванович (літературні псевдоніми — В. Сивенький, Іваненко, Полтавець, Смутний та ін.; 1864—1925) — український письменник.
9. Слащов Яків Олександрович (1885—1929) — один із організаторів контрреволюції в роки громадянської війни, генерал-лейтенант. Командував корпусом денікінської, потім врангелівської армії. Емігрував до Туреччини, 1921 p. повернувся на Батьківщину, був амністований і служив у Червоній Армії.
10. Добрармія (Добровольча армія) — одне з найбільших білогвардійських з'єднань, основна ударна сила денікінщини. Армію було створено наприкінці 1917 р. на Дону при сприянні Антанти з контрреволюційних офіцерів, верхівки козацтва, юнкерів та буржуазної молоді.
11. "На вас, завзятці юнаки..." — вірш Михайла Петровича Старипького (1840—1904) "До молоді" (1876).
XLIV
1. Ранню поему "1918 год" В. Сосюра написав у 1919 в м. Смотрич на Поділлі. Строфа процитована, очевидно, і пам'яті, бо має деякі текстові різночитання із виправл ною автором версткою. Надрукований у газеті "Красні звезда" (192.0, 18 серпня) уривок має посвяту: "Посвящаете товарищу Ленину".
2. Поляки почали наступать, — Йдеться про початок агрес білопольського війська 25 квітня 1920 p. на території Радянської Білорусії і Радянської України, яке за коротка час просунулося на 200 км у глиб України.
3. Тютюнник Юрій — генеральний хорунжий армії Укрі їнської народної республіки, начальник штабу Григор'єв З 1924 p. проживав на Радянській Україні; ростріляни у 1929 p.
XLV
1. Подив — від трьох російських слів — "Политический оі дел дивизии".
2. "бытие определяет сознание"... — У передмові до праг "К критике политической экономии" (1859) К. Маркс пише "Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, и общественное бытие определяет их сознание" (К. Марк и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 13, М., 1959, с. 7).
3. Гамсун Кнут (справжнє прізвище — Педерсен; 18591952) — норвезький письменник, у романах якого капіталі стичному місту протиставлялося патріархальне село ("Сом землі", 1917).
4. Поарм — від трьох російських слів — "Политический от дел армии".
5. ...коли поляки захопили Київ — 6 травня 1920 p. війська буржуазно-поміщицької Польщі окупували Київ.
6. Серраті Джачінто Менотті (1872 чи 1876—1926) — один із керівників Італійської соціалістичної партії (в 1910-х pp.); учасник II конгресу Комінтерну (1920). В 1924 р. в числі "третьоінтернапіопалістів" вступив до компартії.
7. Вона розказувала про червону Венгрію... Як там роздавили радянську владу. — 21 березня 1919 р. в Угорщині перемогла пролетарська революція, було проголошено Угорську радянську республіку. Радянську владу було встановлено і на Закарпатській Україні, що входила тоді до складу Угорщини. Після придушення угорської революції іноземними інтервентами в Угорщині в 1920 p. встановлено фашистську диктатуру на чолі з М. Хорті, відновлено монархію.
8. Наподив — начальник політичного відділу дивізії.
9. ...вони переживають нашу керенщину... — Очевидно, В. Сосюра мав на увазі наяність жіночих загонів, які охороняли перед штурмом Зимовий палац, де знаходився Тимчасовий уряд О. Ф. Керенського.
10. Гінденбург Пауль фон (1847—1934) — німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. Під час першої світової війни 1914 p. командував військами Східного фронту, з 1916 p. — начальник генерального штабу.
У записі В. Сосюри йдеться, очевидно, про якийсь із військових маршів Гіндепбурга, популярний у ті роки.
11. Після змирення з поляками... — 12 жовтня 1920 p. польський уряд погодився на перемир'я і підписав договір у 1921 p.
XLVI
1. "Коли зустрінемся ми знову..." — В. Сосюра цитує слова Т. Шевченка із вірша "Якби зустрілися ми знову..." (1848);
Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово Тоді промовила б мені?
2. "Нова Баварія" — передмістя Харкова 1920-х років.
XLVII
1. Піонтек, — В рукописі нечітко написано це прізви в результаті чого при передрукові та в публікації урив роману в десятому томі Творів в 10-ти томах (К., "Дніп] 1972) допущена неточність — "Шотнек". Є підстави вважати, що це була дружина 1. Ю. Кулика Люціана Карлії Піонтек (1899—1937) — українська радянська письменни
2. Кулик Іван Юліанович (справжнє ім'я та по батьков Ізраїль Юделевич (1897—1941); літературні псевдонімі; Р. Ролінато, Василь Роленко) — український радянський сьменник, партійний і громадський діяч. В автобіографії, писаній у Києві 5 жовтня 1958 р., В. Сосюра так оцінює роль I. Ю. Кулика у вирішенні його творчої долі: