Цимбелін

ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Двір перед Цимбеліновим палацом.
Входять Клотен і двоє вельмож.
Клотен От де не щастить! Умазав опукою як треба, а
не поцілив — і пропали мої сто фунтів! А той сучий син ще при-
скіпався, чого я лаюсь. І яке йому діло до моїх лайок? Я що —
позичав їх у нього? Як заманулось, так і говорю.
1-й вельможа За те й поплатився: ви ж луснули його тою опу-
кою по голові.
2-й вельможа
(вбік)
Було б у нього там стільки олії, як у тебе, вся б
витекла.
Клотен Хай не перебиває, коли принц, зволив лаятись!
2-й вельможа
(вбік)
Атож! Хай вуха в'януть,
Клотен Сучий син, падлюка! І ставай з ним до поєдин-
ку! Ніби він мені рівня,
2-й вельможа
(вбік)
Де там! Від нього так не тхне дурнем, як від
тебе,
Клотен От холера з тою високородністю! Ніхто зі мною
не б'ється, бо мати — королева. Усяка наволоч пре й задирається,
а ти походжай, мов півень, якому нема рівні,
2-й вельможа
(вбік)
Півень? Ні — каплун, що пиндючиться, як пів-
ник!
Клотен Що ви сказали?
1-й вельможа Вашій світлості не годиться задиратися з уся-
ким стрічним, кого ви образили.
Клотен Знаю! Зате годиться ображати всіх підлеглих.
2-й вельможа Більше ніщо не годиться вашій світлості'
Клотен А я й кажу!
1-й вельможа Не чули? Сьогодні до двору прибув чужоземець.
Клотен Чужоземець? Не може бути, щоб я не знав про
це!
2-й вельможа
(вбік)
Може бути! От і досі не знаєш, що сам ти бов-
дур.
1-й вельможа Якийсь італієць, буцімто друг Леонатів.
Клотен Леонатів? Того сволоцюги, що його прогнали?
Значить, він і сам такий. А хто вам сказав про нього?
1-й вельможа Один з пажів вашої світлості.
Клотен Чи личить мені піти глянуть на нього? Мене це
не принизить?
2-й вельможа Ніщо не принижує вашої світлості"
Клотен Авжеж, ніщо!
2-й вельможа
(вбік)
Бо ти дурний, аж світишся, а з дурня що візь-
меш?
Клотен Тоді ходім! Поглянемо на того італійця. Удень
я програвся, зате ввечері відіграюсь на ньому, Ходімо!
2-й вельможа Я зараз, ваша світлосте.
Клотен і 1-й вельможа виходять.
І треба ж так: розумна сатана,
А привела на світ такого дурня!
її несхибний мозок все долає,
А син її — недоумок: ледь-ледь
Від двадцяти відніме два! Нещасна
Прекрасна Імогено! Як тобі
Доводиться страждать у цих палацах,
Де батьком править мачуха й плете
Сіть підступів лукавих ради сина,
Що женихається до тебе. Він же
Тобі ненависніший став стократ,
Відколи муж твій у вигнанні, Боже!
Хай вистоїть її твердиня цнот
І розуму недремна охорона,
Аби вернувся вірний Леонат,
Розцвів наш край, звеличилась корона.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Спальня. У кутку скриня.
І м о г є н а читає в ліжку. Коло неї п о к о ї в к а.
Імогена Хтось наче стукнув. Це не ти, Гелено?
Покоївка Я, пані, тут.
Імогена Поглянь, котра година.
Покоївка Вже скоро північ.
Імогена 3 вечора читаю
І натомила очі. Забери
Та заклади сторінку. Будем спати
Ні, свічку не винось, хай догорить.
Коли проснешся, вдосвіта розбудиш.
Сон розморив мене.
Покоївка виходить.
Боги ласкаві,
Від злих примар та від нічних спокус
Мене, молю вас, бороніть.
(Засинає)
Зі скрині вилазить Я к і м о.
Якімо Сюрчить цвіркун, сховавшись у пітьмі,
Розвіює тривоги і турботи
І накликає сон. Колись Тарквіній
Ось так скрадався, щоб погвалтувати
Незайману цнотливість... Цітерея!
Як ти розкинулася на постелі,
Розкішно випручалася — лілея,
За сніг біліша! О, якби торкнутись
До цих розквітлих трепетних рубінів,
Що просять поцілунків! Аромат
її дихання сповнює кімнату.
Хитливий вогник свічки зазирає
їй під повіки, паче під фіранки,
Блакитно-білі й золоті, мов небо,
Де два ласкаві сонечка заснули.
Та що це я? До діла! Записати
Усе, що є. Картини — тут і тут;
А там — вікно; її оздобне ліжко;
Цей гобелен — запам'ятать сюжет.
І найважливіше: чи де нема
Стійких прикмет на тілі? Хай вони
Більш переконливо, ніж сто предметів,
Засвідчать і достойно завершать
Мій інвентар. Сон! Ти мавпуєш смерть,
Тож оберни у статую це тіло.
А ти цю руку покидай — ось так...
(Знімає з її зап'ястка браслет)
Він став моїм! Слизький, не те, що вузол
Той Гордіїв твердий. Блискучий доказ!
Ти Постума із розуму зведеш!
А що ж би ще? Ах — груди! Під соском
Темніє цятка. Родимка. Крапки
Навкруг червоні, мов на пелюстках
Первоцвіту. Тепер вже й суд повірить,
Що тайнощі свої на самоті
Мені відкрила й честю поступилась.
Запишемо... Втім — нащо? До дрібниць
Запам'яталось. Глянути у книжку,
Яку вона до сну читала. "Повість
Про Філомелу і Терея". Тут
Закладено. Про що там? Героїню
Беруть. Вже досить доказів. До скрині!
Летіть у безвісті, дракони ночі;
Ще мить — світанку гострозорий крук
Розплющить око. Страшно, о боги!
Хоч ангел поруч, пекло навкруги.
Дзиґарі б'ють тричі.
Вже третю вибило. Пора, пора!
(Ховається у скриню)
Завіса.
СЦЕНА З
Перед Цимбеліновим палацом, під покоями Імогени.
Входять Клотен і двоє вельмож.
1-й вельможа Але ж і ви холоднокровні, ваша світлосте, коли
програєте! Що-що, а в цьому вам немає рівні за картами.
Клотен Усяк холоне, коли програє.
1-й вельможа Але не всякий виявляє благородну витримку, як
ваша світлість, Зате коли виграєте, то гарячому азартові нема
стриму.
Клотен Бо вигравання додає сил хоч кому. Хай-но добе-
руся до тої Імогенки, отоді матиму золота вдосталь. Ну як? Уже
ранок?
1-й вельможа День, ваша світлосте.
Клотен То хай буде музика! Кажуть, вона добре про-
ймає, і радять підступатися з нею до принцеси щоранку.
Входять музиканти.
Ну, шкварте! Пройміть її своїми переборами, а я довершу язиком.
Якщо не пройме —дарма, Все одно не відступлюся. Спочатку щось
благочестиве, а далі ніжну пісеньку з мрійливими словами. Так,
щоб дійшло.
ПІСНЯ
Жайворон, жайворон в небі ранковому;
Сонечко ясне, вставай!
Коней пора напувати з криниці,
Де весняний водограй.
Брость розпускається, все піднімається.
Мила моя, вставай!
Вставай!
А тепер вимітайтеся звідси! Коли пройняло, буду про вас кращої
думки, а ні — знать, їй дзвенить у вухах, і ні до чого кінська воло-
сінь смичків, баранячі кишки струн та козлитони євнухів на до-
дачу.
Музиканти виходять.
Входять Цимбелін і королева.
2-й вельможа Сюди іде король.
Клотен Хоч я заспав, а нагодивсь упору. Хай бачить
старий та по-батьківськи цінує моє завзяття. Доброго ранку, ваша
величносте, і вам, ласкава матусю!
Цимбелін Стережеш двері нашої суворої доньки? То як?
Не виходить?
Клотен Облягав її музиками, а вона хоч би що.
Цимбелін Свого підтакувача не забула,
Що ми недавно вигнали. Дарма,
Він з часом вивітриться, і тоді
Вона — твоя,
Королева Будь вдячний королю:
Дає він зрозуміть усім, що ти —
Його дочці — найбільш достойна пара.
Тож залицяйсь до неї! Користайся
З нагоди кожної, Як відмовляє,
Іще завзятіше слугуй. Показуй
Покору та захоплення без меж
І потурай в усьому, крім одного:
Як проганятиме, ставай безтямним,
Клотен Безтямним? Ні!
Входить гонець.
Гонець Мій пане! Там посли
Наїхали із Рима. Серед них
Прибув Кай Луцій.
Цимбелін Полководець? Знаю,
Це гідний муж. Хоча привіз нам гнів
Свого правителя, до нас прихильність
Він виявляв. Прийнять його достойно
Та згідно з етикетом. Ми самі
Назустріч вийдемо; а ти, наш сину,
Як привітаєш милу з добрим ранком,
То приєднайся з матір'ю до нас,
Бо знадобишся в час переговорів.
Ходімо, наша королево!
Цимбелін, королева, вельможі та гонець виходять.
Клотен Коли проснулася, поговорю,
А ні — хай ще поспить.
(Стукає)
Впустіть, будь ласка!
При ній прислужниці. А що, коли
Позолотить одній з них руку? Злото
Купує доступ скрізь. Бо й лісники
В священні заповідники Діани
За золото вяускали браконьєрів.
За золото вбивають правдолюбів
І вихваляють брехунів. Бува,
За нього б'ють і праведних, і грішних.
Воно, що схоче, зв'яже і розв'яже.
Тому найкраще підкупить одну
Собі на допомогу. Без купила
До них не підступитись.
(Стукає)
Відчиніть!
Входить прислужниця.
Прислужниця Хто стукав?
Клотен Дворянин.
Прислужниця А ще хто ви?
Клотен Син дами знатної.
Прислужниця Оце вже щось,
Бо й інші, як і ви, не згірше тратять
На дорогу одежу грубі гроші.
Що зводите, мілорде?
Клотен Я прийшов
До пані вашої. Вона готова?
Прислужниця Авжеж — щоб не виходить із світлиці.
Клотен Я заплачу тобі за добру раду.
Прислужниця Що?! Добру зраду хочете купити,
Паничику?
Входить І м о г є н а.
Клотен Прекрасна! З добрим ранком!
Сестрице — ручку!
Імогена 3 добрим ранком, пане!
Даремно стільки клопоту собі
Ви завдали! Бо на подяку можу
Сказать одне: я бідна на подяки
І їх не витрачатиму.
Клотен Клянусь:
Я вас люблю.
Імогена Кляніться, не кляніться —
Мені однаковісінько.
Клотен Е, ні!
Це ще не відповідь.
Імогена Я так сказала,
Щоб ви не сприйняли моє мовчання,
Як поступку; а то-мовчала б. Пане,
Благаю вас: облиште! Далебі,
І найласкавішу ласкавість вашу
Одповідь жде шорстка. Пора вже вам,
Бувалому та вченому, затямить
Науку мужню зречення,
Клотен То гріх
Напризволяще кидать божевільну,
Імогена Хто божевільний, той не просто йолоп,
Клотен Ви хочете сказати: йолоп — я?
Імогена Від божевільної почули: так!
Коли ви не чіплятиметесь, я
Не буду божевільною. Отак
Обоє вилікуємось. Пробачте,
Що через вас я, занедбавши чемність
Жіночу, просто висловлю усе,
Що підказало серце: ви мені
Байдужі; ні краплинки співчуття
До вас (за це собі я докоряю)
Нема у мене. Більше навіть: ви
Мені ненависні. Була б я рада
Цього вам не казати, а почути
Від вас подібне.
Клотен ' Не бери на душу
Гріха непослуху перед батьками!
Одруження із підлим голодранцем,
Що ріс, миски вилизуючи наші,
Не є законним, То лише плебеї
Одружуються, з ким лиш заманеться,
Лигаються, аби плодить рабів
І байстрюків, та ви — принцеса; вам
Корону вспадкувати! Вам не можна
Бруднить її з нахлібником.
Імогена Довбехо!
Та був би твоїм батьком сам Юпітер,
А ти — таким, як є,— уже й тоді
Ти і попихачем не годен стати
У мого мужа. Завелика честь
Тобі в державі Постума була б,
Якби плюгавий кат тебе обрав
Своїм помічником.
Клотен Нехай чума
Впаде на Постума!
Імогена От нещастя:
Його ще сміє звати твій язик!
То знай: його заношена онуча
Мені дорожча, ніж усе твоє
Волосся, хай би й кожен волосок
Був Клотеном: Пізаніо, сюди!
Входить Пізаніо.
Клотен "Заношена онуча?" Казна-що!
Імогена
(до Пізаніо)
Біжи хутчій, поклич сюди Дороту!
Клотен його онуча?..
Імогена Причепивсь до мене
Один тут йолоп і розсердив — страх.
Хай там Дорота пильно пошукає:
Десь дівся той браслет, що твій хазяїн
Подарував. Його згубить не можна,
Бо він мені дорожчий за данину
Всіх європейських королівств. Здається,
Я бачила його ще нині вранці
І добре пам'ятаю, як учора
Вночі він був у мене на руці,
Бо ще поцілувала перед сном.
Не міг же він до Постума побігти
Хвалитися, що я з ним цілувалась.
Пізаніо Знайдеться!..
Пізаніо виходить.
Імогена Скрізь шукайте!
Клотен То ж образа:
"Заношена онуча"...
Імогена Саме це
Я вам казала, сер. Подайте в суд.
Клотен Я батькові скажу.
Імогена А також — мамі:
Вона добренька, то мене наб'є.
Що чули, з тим — бувайте!
Клотен Я помщусь!
"Його заношена онуча!" Н-ну!
Виходять.
СЦЕНА 4
Рим. Кімната в домі Філаріо.
Входять Постум і Філаріо.
Постум Коли б то, пане, я такий був певний,
Що прихилю до себе короля,
Як певен я в несхибності її
Чеснот!
Філаріо Які у тебе з ним стосунки?
Постум Ніяких. Вірю: зміняться часи,
Повіє теплий вітер — крига скресне.
А вам я вдячний за любов; тому
Й надія не зів'яла. Вже як всохне,
Прийдеться вмерти вашим боржником.
Філаріо Мені ти щедро платиш добротою
І дружбою. Тим часом обрій наш
Захмарився. Твоєму королю
Відомо: наш могутній імператор
Недаром вирядив послів. Кай Луцій
Данину та недоїмки з британців
Збере, бо Рим не забуває кривд.
Постум Хоч я в політиці не дуже сильний,
Не помилюсь, сказавши: буть війні.
Побачите: ані гроша данини
Не візьме він, і галльські легіони
Вдеруться у Британію безстрашну —
Не ту вже, що знавав ваш Юлій Цезар,
Він глузував із безладу британців,
Хоч потерпав від їхньої відваги.
Тепер, коли державність в них дозріла,
Хоробрі, що навчилися порядку,
Постоять за свій край.
Входить Я к і м о.
Філаріо Диви — Якімо!
Постум Десь олені тебе по суші мчали,
І вітер виціловував вітрила
На морі!
Філаріо А, привіт, привіт!
Постум То як?
Чи не прискорив повороту в Рим
Британський лапідарний ляпас?
Якімо Ні!
Твоя дружина — це краса і ніжність.
Постум І вірність теж. А ні — тоді краса
На вітер розпуска свої принади
Для вітрогонів.
Якімо Ось від неї лист.
Постум У ньому вісті добрі?
Якімо Певно, так.
Філаріо Чи при дворі британському не стрівся
Тобі Кай Луцій?
Якімо Готували зустріч
Його посольству.
Постум
(читає листа)
Тут усе гаразд!
А чи переливається-ряхтить
Мій діамант, як завше? Чи для тебе
Скаламутнів?
Якімо Якби його програв,
Розплачувався б золотом за втрату.
А от для тої нічки я б і двічі
В Британію поїхав! Я й незчувся,
Як промайнула й виграла мені
Цей перстень.
Постум Не бреши. Мій діамант
Твердий.
Якімо А жіночка твоя — м'яка!
Постум Програв заклад, то не блазнюй — не жарти!
Затям собі: ми більш уже не друзі.
Якімо Ні — побратими! Це в угоді нашій
Записано. Коли б не ночував
Я в жіночки твоєї, ти ще міг би
Про докази питати. А тепер
Знай, що вона належала мені.
Ти це дозволив, а вона схотіла,
І з насолодою я вволив волю
Усіх. І виграв перстень.
Постум Доведи,
Що віддалась вона тобі, синьйоре,
І перстень — твій, і ось моя рука,
А ні — обріжуть цю балаканину
Мечі безжальні, мій і твій, щоб потім
Одного з нас не стало чи обох.
Мечі в крові валятимуться поруч.
Якімо Про те, що сталось, розповім так близько
До істини, як тільки зможу. Згодом,
Як сумніватимешся, все до слова
Присягою скріплю.
Постум Розповідай.
Якімо Спочатку — спальня. Щиро признаюсь:
Я в ній не спав! Коли тебе частують
Таким — хіба заснеш? Там гобелен
Розкішний. Шовк і срібло, а на ньому
Цариця Клеопатра з пишним почтом
Стрічає римського войовника:
її галера, балдахін, човни,
Барвистий натовп, стяги та фанфари,-
Чудовий витвір рідкісних майстрів.
Все, як живе.
Постум Це справді так, але
Про гобелен міг я тобі сказати
Та й інші.
Якімо Перелічувать дрібниці?
Постум Від них залежить честь твоя.
Якімо Камін
Жаркий в південному кутку. На ньому
Діана, що купається, прекрасна,
Роботи витонченої. Митець
Хіба що мови не зумів їй дати:
От-от дихне — і ворухнеться мармур,
Постум Це річ славетна, на вустах у всіх,
Ти міг начутися про неї.
Якімо Стелю
Оздоблюють амури золоті.
Забув додати про камін: обабіч
Два срібні купідони пустотливо
Од відблисків підморгують...
Постум її
Улюбленці! Напевно, це тобі
Як гостю, показали. То не доказ,
Запам'ятав предмети, та й усе.
Заклад твій програний.
Якімо Ти зараз збліднеш.
(Дістає браслет)
Ось це — ні, не торкайся! — впізнаєш?
Поглянь-но ще раз: пречудова пара
Твоєму персневі. Ось так!
Постум О боже!
Дай подивлюся зблизька! Наче той,
Що я подарував.
Якімо А я їй вдячний
За подарунок! Так, це той браслет.
А як вона його з руки зняла
І простягла: "Бери!" (Мені той жест
Дорожчий, ніж браслет) і так, між іншим,
Докинула: "Колишній подарунок".
Постум Зняла, щоб передав мені?
Якімо Про це
Написано в листі?
Постум О ні, ні, ніі
Все правда! Перстень твій,
(Простягає перстень)
Геть! Геть з очей!
Цей діамант, неначе василіск,
Мене злим оком пропікає! Честі
Нема там, де краса, і вмерла правда
У вихованні; а любов — повія,
Де поблизу є ще один мужчина.
Жіночі всі присяги і чесноти —•
Ніщо! Все брехні! Брехні!!
Філаріо Почекай!
Візьми назад свій перстень! Не програв
Його ти. Може, згублено браслет
Або підкуплена служниця вкрала?
Постум А й справді! Так, лиш так тобі дістався
її браслет, Дай перстень. Доведи,
Що з нею спав. Прикмети потайні
На тілі — от де доказ! А браслет —•
Украдений безчесно.
Якімо Присягаюсь
Юпітером: я брав його з руки
Твоєї жінки.
Постум Він заприсягнув!
Ви чули? Він поклявсь! Бо каже правду.
Той перстень — твій. Нізащо не могла
Згубить браслета. Не могли украсти
її найвідданіші, чесні слуги,
Для кого? Для чужинця? Ні, ніколи!
Вона товклася з ним; браслет при них
В час ігрища побрязкував. Ти їй
За нього заплатив ім'ям повії.
Бери ще й перстень до усіх чортів
У псяче тирлище!
Філаріо Терпіння, пане!
Незаперечності нема тут!
Постум Цитьте!
Вона з ним кліщилася!
Якімо Може, вам
Ще докази потрібні? На груді
У неї родимка — коло соска,
Прегорда, що усілась там. За те
Дісталось їй від мене! Цілував
І, пересичений, знов голоднів.
Червона плямочка. Ти не забув?
Постум Вона оповіщає іншу пляму,
Потворнішу, ніж пекло.
Якімо Далі?
Постум Ні!
Від арифметики твоєї нудить.
Чи раз, а чи мільйони...
Якімо Присягать?
Постум Не треба! Бо тенер уже й божися,
Що не було цього, то не повірю.
Уб'ю, коли брехатимеш, що ти
Мені не вставив роги,
Якімо Не перечу.
Постум Коли б мені потрапила до рук,
Роздер би, розметав би! Так! Поїду
В Британію! При батькові уб'ю,
При всіх! Відразу!
(Виходить)
Філаріо Він знесамовитів.
Ти, бачу, виграв. Поспіши услід,
Бо ще накоїть із собою лиха.
Якімо Я радий помогти.
Виходять.
СЦЕНА 5
Там само. Інша кімната.
Входить Постум.
Постум Невже усім судилось, щоб жінки
Себе наполовину в нас вкладали,
І кожен з нас — байстрюк? Поважний воїн,
Мій батечко не знав, коли матусі
Сторонній майстер потайним струментом
Встругав мене... Вона була на людях
Цнотлива! Як і ця, моя... О помсто!
Та, що мене повздержливості вчила,
Розкинулася хтиво перед іншим,
Так що й старий Сатурн би розпалився,
Узрівши це,.. Вона — я вірив — чиста,
Сніг, сонцем не цілований! О грязь!
З драгким Якімо! Менш, ніж за годину,
Мов ситий кнур, лиш хрюкнув і поліз
Без перепон! Наткнувся лиш на те,
Чого хотів... Те, замість заховати,-
Вона йому підставила. Невже
І я такий? Ні, ні! В чоловіках
Так не вигулюють гидкі пороки.
Брехня — з жінок; облесливість — від них;
їх підступи; і хтивість — їхня, їхня!
І мстивість — теж, і марнолюбство — також;
Пиха і примхи, злоба і захланність;
Заласні мрії, наклепи, зрадливість,-
Всі вади ті, що мають імена,
Та безіменні, ті, що знає пекло,
Вони в жінках є всі або частково,
Ні, геть усі!
В самій розпусності жінки розпусні,
Хапливо переметливі. Хай світ
Це знає: змалювать, затаврувати
І мстити! Ні. Наплюй на нечисть подлу.
Нехай, як є, лишається їх кодло:
Для них це найпекельніша покара.
(Виходить)