Всі тії труднощі, оті змагання українського народу на цих землях, найперше зі стихією за землю, не можна ні з чим порівняти, хіба тільки з війною, де перевага була на боці стихії, а люди гинули, як мухи, з голоду і холоду...
Нині ж це квітучий край! І хто б там що казав, таки — український край.
II
Що таке Зелений Клин. Його географічно-господарське значення
Величезний простір так званого Далекосхідного краю (території, де могла б вміститись мало не ціла Європа), з погляду сільськогосподарської колонізації, на 70 — 80 % абсолютно не родючий і залишається ще й нині пустелею. Зате ті землі, які для господарства придатні, заселені досить щільно. Це смуга понад Середнім Амуром та понад Уссурі. В широчінь — це вузька ділянка — від Амура, що становить кордон із Маньчжурією, і вглиб до нетрів, вона сягає в середньому 100 — 120 км. Так само і понад Уссурі. Зате в довжину тягнеться на якихось 2 тисячі км уздовж залізниці від західного кордону на схід до Хабаровська і від Хабаровська повертає на південь до Владивостока.
Етнографічні відомості
Ось ця смуга, ці землі над Середнім Амуром та Уссурі й заселені в основному українцями, що становлять тут абсолютну більшість, коли виходити з фактичного стану, а не з тенденційної, кульгавої російської (а особливо совєтської) статистики. Так, згідно з брошурою "Дальневосточный Край", видання акційного видавництва "Книжное дело", все населення ДСК в межах колишньої Дальнєвосточної республіки на 1925 рік складалося щось із 3,5 млн осіб. З них українців (за тими ж даними) понад 1 млн. Далі йдуть росіяни — біля 800 тис, корейці — біля 600 тис, китайці — десь біля 400 тис. Решта — туземні племена, що деякі з них налічують лише по якихось 200 чоловік (як ось плем'я Удеге).
Українці в далекосхідному краю
Але ці дані про співвідношення на весь колосальний край у цілому; коли ж узяти співвідношення в отій густо заселеній сільськогосподарській смузі (найбільше, а може, і єдино придатний для колонізації сільськогосподарської), що є основою всього краю, то тут чисельна перевага на боці українців. А маємо багато районів — і то основних сільськогосподарських районів, де українське населення становить сто відсотків.
Отже, серед населення Приамур'я і Уссурійського краю українці мають більшість. Особливо, коли взяти до уваги тенденційність совєтської статистики, тенденційність методу проведення перепису, коли за всяку ціну намагалися зменшити число українців, зараховуючи їх до росіян. Так, за перепису 1937 р. ми спостерігали, як доходило до суперечок між агентами Статбюро й переписуваним населенням; особливо з нами трапилось подібне, й ми мусили доводити свою національну приналежність дискусійним порядком.
Міське і сільське населення
Все населення цих земель можна розподілити на дві категорії: на постійне й на плинне. Хто не пам'ятає крику совєтської преси про текучість населення у містах далеких північно-східних околиць. Це якраз стосується Далекосхідного краю в першу чергу. Москва відряджала туди силу чиновників, партійних і безпартійних, але вони здебільшого не трималися там. Про Хабаровськ навіть була серед його мешканців приповідка, що в цім місці є все, крім хабаровців, і що це заїздок туристів і "літунов". Так і з іншими містами та різними будівельними об'єктами. Населення цих міст і об'єктів, формально становлячи якийсь відсоток у загальній статистиці, в той же час не є стале, а плинна частина.
Стале ж населення — це сільське населення, основа краю. І те населення — українське у своїй абсолютній більшості. Це варта цікавості подробиця.
Заслуговує на увагу подібність цього краю до наддніпрянської України щодо розселення національностей. Як і в Україні, село українське. Місто ж... місто, лихо його знає й чиє; тут напхано чиновників всіх національностей. Звичайно, і в місті чималий відсоток [українців], але вони губляться в цьому російсько-китайсько-корейсько-жидівсько-тунгуському конгломераті.
В цьому, як і ще в дечому, Далекосхідний край подібний до Великої України.
Отже, основа краю — це українське село. Це так же впадає в око, як і те, що основою так званого ОКДВА* був український вояк із Великої України; він же став основним матеріалом для всіх прикордонних частин там, при совєтах, рівно ж, як й українці — і селяни та інтелігенція з Великої України — становили основні маси в концентраційних таборах Дальлагу та Бамлагу. Але про це слід згадувати тут хіба що тільки тому, що значна частина всіх цих довезених українців згодом осідала в краю, чи то демобілізуючись з армії, чи виходячи з таборів, — і, таким чином, доповнювала число українців, постійних мешканців на цих землях.
Наче в Україні...
Коли їхати Далекосхідним краєм із заходу на схід до Хабаровська, а потім на південь до Владивостока, то, що зразу звертає на себе увагу, — це назви сіл, районів і станцій. По всій цій території рябіють Полтавки, Чернігівки, Київки, Катеринославки, "України"...
Україною ще до революції звалась і зветься ще й тепер станція між Свободним і Катеринославкою. Крім його, на Амурі, на межі районів Архангельського і Буреїнського, є ще село Україна Української сільради. Чернігівських районів на ДВК аж два — один на Амурі, другий — на Уссурі. Так само два Київських райони. В самій столиці краю частина її звалась і зветься Українською Слобідкою. Потім пішли різні Переяславки, Новокиївські Ували, Українські Іванівки і т. д. Є ще, пак, і Катеринославський район. Вірніш — був, бо совєти згодом перехрестили його в Кагановичівський.
Це все назви найбільш яскраві, дані до революції самими переселенцями й не змінені й дотепер. Пізніше, уже за совєтів, до них почали долучатися нові осідки, при совєтах засновані й замешкані, — "Червоні України", "Червоні Армії", "Червоні Зорі" тощо. Це нові українські назви, привласнені новими мешканцями, здебільша здемобілізованими прикордонниками та чер-воноармійцями, що вирішили осісти на ДВК, та й новими переселенцями.
Ті назви — це зовнішній вияв українськості Приамур'я та Уссурійського краю. Але в селищах тих під тими ж назвами (як і під усіма менш яскравими) живе справжній український народ.