— Старенька вже,— спромігся на боязке слово зоотехнік Чхур.
— Зате й досі внутрішньо красива та морально багата! — гримів агроном.— Завтра в неї трудові показники не впадуть, Мартоха й завтра залишиться із своїми старими показниками. Й до неї не липнуть заїжджі шофери з усього району, а також інших союзних республік! Ніхто не скаже, що розбещена чи розпутниця — ні сьогодні не скаже, ні завтра. А що дітей та онуків не мала, завжди жила самотиною, тільки з ударною роботою зналась, то хто її підведе? Ніхто, а ударна робота тим більше!
— Як же назвемо її на честь свята? — переможений, здаючись, запитав зоотехнік. Він до глибини душі вражений був тим, що його дівчата й молодиці програли в цій заочній суперечці з бабою Мартохою Шарабурою, яку він, молодий, не завжди й помічав серед сільського люду, бо серед того люду ой скільки ж було вогнистооких, рум'янощоких, червоногубих, скільки було вродливих та миловидних, скільки було вигинистих станом та звабливих ходою!
І тоді обізвався бригадир Варений, який досі мовчав:
— Хай умовно поки що називається міс Кукурудза.
— Але ж немає в нас ніяких міс у Телепеньках, ж однісінької нема,— без ентузіазму нагадав зоотехнік.— Просто доярки, свинарки, телятниці.
— Так назвемо, щоб засекретити, щоб таємницею зосталось для села, а найперше — для жіноцтва. Умовно!
— Хіба що умовно...
— Розсекретимо в клубі на святковому зібранні — от народ зрадіє!
Спинившись на Мартосі Шарабурі, зітхнули, наче гору з плечей зняли.
— Головне, ніхто з наших жінок не позаздрить: чому, мовляв, обрали Гальку, а не мене, чому, мовляв, висунули Зіньку, а не Дуньку. Висунули на цю посаду Мартоху Шарабуру — й комар носа не підточить. А молоді ще встигнуть! Потім буде у нас яка-небудь міс Пшениця, там, дивися, міс Капуста чи міс Гречка, ого! — так уже на вулиці гомонів бригадир Варений. І перед тим, як розпрощатись і розійтись по домівках, сказав: — Дивіться ж, не забудьте, не проговоріться: умовно — міс Кукурудза!
— Не забудемо,— непевно пообіцяв засмучений зоотехнік.
— Колгоспні таємниці берегти не вперше,— бадьоро мовив агроном.
— А я завтра підскочу на газику в головну контору колгоспу... Знаєте, все-таки це тільки наша ініціатива, треба узгодити, ще невідомо, що начальство заспіває, що правління скаже...