І Ярославна вийшла як слід. Вірилось, що вона горює, що її болить нещастя з чоловіком. І в голосі, і в грі це почувалось і бачилось.
Ігор (Константиновський) попав, сердега, в полон і засумував. Спробуйте в такім становищі заспівать?! Звичайно, тяжко! І якби не борода, було б зовсім зле. А борода визволила. Видко було, що людина не мовчить. Висока нота — і борода вгору, низька нота — борода вниз. Так і вискочив. Чудак всетаки чоловік! Попав у полон, а тоді до публіки:
"О, дайте, дайте Мне свободу!.."
Публіка, певна річ, мовчить!
— Самі,— мовляв, — "триста лет" тої свободи добивались! А тобі так ні за що, нї про що — віддай! Попавсь — сам уже й викручуйся!
Він таки потім викрутивсь!
Володимир Ігоревим (Селявїн) наробив лиха й утік. Молодецьхлопець: не встиг попасти в полон, зразу ж до ханської дочки підлабузнивсь… Вийшов і кличе! Довго вона не виходила, бо тихо кликав…
Але щодо голосу він не винуватий. Лиха спадщина від батька. То вже доля така дітська… Раз у батька голос у бороді, то де ж йому в сина взятись… Нарешті таки вийшла Кончаківна. І почалось:
"Любіш лі?" "Люблю лі?" "Любіш лі?" "Люблю лі?*
Так вони одно в одного нічого й не добились… А потім схопилось княженя — і навтікача. Батька злякалось.
Князь Галицький (Куликівський). Знаменитий голос. Басоальт. Або альтобас. Тоже "губа не дура". Ігор виїхав у полон, а він до Ярославни. Але не вдалось! Та куди ж з таким голосом, що з ледве помітного баса переходить на гарячого альта!? А коли й це не бере, тоді й руками, й ногами ноту бере! Аааах!.." То ще Ярославна терпелива жінка. Я на її місці просто заспівав:
"Ах ти мілий друг, не пой — В тебя голос не такой, Єсть такіє гол оса, Что поднімают волоса…"
Кончакхан (Кадніков). Єсть голос. Бас. Сам чув і можу посвідчити. Є й гра. Хан пристойний.
Скула (Гаврилов) і Єрошка (Брайнін)… Хороші. їйбо, хороші. Особливо Єрошка. Тип вірний і правдивий. Гра прекрасна. Голоса?! П'яниці ж обидва, а це на голос впливає.
Кончаківна (Крилова). Контральто. В турецьких штанях. Не голос у штанях, в сама Кончаківна. Голос який? Я ж кажу: контральто…
Балет. Половецькі танці. Характерна антропологічна особливість у половецьких жінок: під спідничками у всіх чорні штанчата й у всіх чорні очі, великівеликі… Ну, й танцюють? І хлопці, й дівчата… Я не знаю, чи виробляли половці скипидар, але без скипидару Такого танця й не вчешеш! Гадаю, що виробляли й мазали перед танцем собі п'яти… Бо, їйбогу, в нормальному стані такоґо не закрутиш… Харашо танцювали. Між іншим… Я й не знав, що вже в ті часи вони носили годинники Мозера на руках… Старовинні часи, а яка техніка?!
Хор. Здаля приємний. Талановитий народ хор. Оце перед вами, приміром, військо… Через п'ять хвилин накидають на себе мантії — вже бояри… Ще хвилин через п'ять — уже половці… І скрізь — як у себе вдома.
Диригував І. О. Паліцин. Оркестра його слухає. Та й не дивно — прізвище ж для оркестри підходяще.
А опера — річ прекрасна взагалі. Облагороджує… Біг додому, споткнувся, ледве нога не одскочила… І не вилаявся, в заспівав:
— Так кооли ж уже горкомхоз улииці поолагодить?
Сопраном драматичним заспівав…
"СКАЗКИ ГОФМАНА"
"Сказки Гофмана" належать до тих опер, до яких опер належать і інші опери… Офенбах належить до тих композиторів, до яких композиторів належать і інші композитори.
Музика в "Сказках Гофмана" не можна сказать, щоб була серйозною оперовою музикою, але не можна сказать, щоб вона була й не серйозною оперовою музикою. Оркестровка її скомпонована так, що не можна до неї підходити з яки*мось критерієм, але без критерія до неї так само не можна підходити…
Є в ній чимало моментів, що в своїм симптоМокомгоіексі складають цілу оперу, а, з другого боку, і всю оперу можна розікласти на окремі моменти.
Так що з цього боку, як бачите, постановки "Сказок Гофмана" в Державнім Оперовім театрі можна привітати, хоч є в репертуарі ще чимало опер, які так само можна було б поставити. Отже, з цього боку постановку "Сказок Гофмана" на нашій сцені навряд чи можна вітати.
На наш погляд, постановку цю можна вітати, не вітати. Сюжет в опері можна окреслити двома словами. Це є так званий оперовий сюжет. Зміст його:
"Ох, ох!
Та й не люби трьох".
"Не люби трьох", або з того може вийти ціла театральна подія в Харкові.
Гофман цього не послухавсь, закохався по черзі в трьох: в Олімпію, в Джульєтту й в Антонію… Через це — Олімпію поламали й викинули Гофманові її праву ногу, Джульєтта на човні "дьору дала", а нещасна Антонія за 15 хвилин згоріла з скоротечних сухот, на радість Міракля й на горе її нещасного батька Креспеля…
А сам герой цього лиха, Гофман, опинився в шинку п'яний, як дим… Йому й баркаролу грають, йому й приятелі співають, а він сердега лежить у кріслі і "ні папа, ні мама". Перебрав.
На цім опера й кінчається, на радість візників, що обліпили Державну Оперу, як мухи галанський сир…
Гофмана співав Сабінін. У Сабібіна є голос. Тенором той голос називається… Є в Сабініна ще, крім тенора, душа, умілість, драматичний хист і золоті зуби. Дивишся на нього й думаєш: такий ніжний, такий хороший — і такий "душі жіночої погубитель"… І то ще нічого, що на сцені три пропало. В партері так само бачив одну, що весь час совалась та все: "Ах! Ах!"
Маєте — четверту… А хіба я всіх помітив?!
М. Е. деТесайр Олімпію співала. Ляльку. А ви знаєте, механізм у деТесайр не зіпсований… Завод міцний і пружина добра. Такі ноти вилітають, що й жива людина навряд чи візьме. Співаласпівала, а їй за це ноги поодривали. Ех, народ!
Джульєтта — М. І. ЛитвиненкоВольгемут… Єдина, що не загинула через Гофмана, а на човен — і ходу! Співала М. І. чудово. Тільки що мало співала. Скоренько чогось на човен і тікать… Боялась, мабуть. Думає, як візьму ноту, а Гофман невеликий, ще впаде — пропав тоді весь сюжет.
Антонія — Батьянова. Шкода дівчини. І співала добре. І молода, і собою непогана, а отако за п'ятнадцять хвилин згоріла.
Ніклаус — Зелинська. От як би можна було ногами співать… Які б стрункі арії виходили.
Голос матері Антрнії — Губарева: голос — як голос. Для мертвого навіть добре.
Спаланцані — Франц Брайнін. Глухий, а слухає… Чудоюдо.