Гриша ступнув назад од Пшоня. Він ще тільки мріяв про заочний сільгоспіпститут, а тут аж завкафедрою! Може, й професор?
— То як же? — не міг збагнути Гриша.— Я маю на увазі, як же це ви до нас?
— Поклик серця! — пирхнув ІІшонь.
— А свиня? — втрутився в розмову Обеліск.
— Свипя — премія.
— Не пойняв.
Г — За великі заслуги. Преміального фонду в ректора не було, п без премії хто б мсис відпустив! Я іі підказав. Інститут мав своє послідпс господарство. Свипоферма там теж с. Л ця свиня така породиста, що перекусала всю свиноферму. Я й кажу: була — пе пула, заберу цю агресорку! Так і владнали. Можу показати посвідчення.
І — Та не треба! — кволо махнув рукою Грпша.
— Ні, треба! Ви представник влади і масте знатп, що з мепе псе по закону. Для мене закон — святиня!.. У вас тут у селі свиноферма є?
— Невеличка в колгоспі.
— А мені великої п не треба. Моя евппя компанії по переносить. Треба їй там виділити бокс метрів на дванадцять, бо це ж порода! Свиня унікальна. Вчені в інституті так і ие зуміли з'ясувати, чи вона чорна з білими латками, чи біла з чорними латками! А який у неї писок! Як сковорода для яєчні!
От халепа, подумав Грпша, до унікальних кіз та ще й унікальна свиня! Та Пшопь пе дав йому довго журитися.
— Це ще пе все,— заявив він.— Через три місяці їй треба до кнура, а кнур такої породи аж у сусідині області. Так що попрошу :продумати це питаппя, щоб воно не захопило вас зненацька.
— А може, вона до ранку побуде в кузові? — несміливо запропонував Грпша.
— Що? В кузові? Сек-кундочку! Повторіть, що ви сказали. Запишемо. Для карасиків.
Иа Пшопевпх "карасиків" Гриша якось не зважив: мало там за яко слово зачіпається язпк у чоловіка. А треба було б зважити, ; ой треба!
І ЛЕТІВ ГОРОБЕЦЬ...
! — Вітаю! — сказала Дашупька.
— З чим? — спитав Грпша.
— З тим. Я гибію до почі па фермах, тп вічно пропадав коло свого комбайна, тепер перевелп па легшу роботу — і зпов до півночі там сидиш!
— Иа легшу роботу? Хто це тобі таке сказав?
— Сама бачу. Що твій Зновобрать робив? Відвідувачів у сільраді прігймав? Ото и твоя тепер уся робота!
— Та тп!..— Гриша аж задихнувся од такої несправедливості. І хоч би хто чужий, а то власпа дружиш", спеціаліст, передова сила в колгоспі! — Та тп уявляєш, що ото таке кажеш?
— І уявляти нічого. Зновобрать і не ворушився під черевиком у Зіньки Федорівни, тепер ти туди лізеш? Після того ти мені й по чоловік, так і знай!
Отакий ультиматум! Ангелом Грпша Дашупьку пе міг назвати й до шлюбу, а вже опісля, то спаси й помилуй,— давалося взнаки ото всезаґальпе чоловіче поклоніння й плазування перед псю. Але щоб отак у перший день иовоносадності?
Грпша спробував злагідиити дружину, притираючись до пеї плечем, але Дашунька не піддалася і па зближення не пішла. Вередлива, як іноземна держава з багатими надрами.
— Ти хоч уявляєш, що маєш робити? — насмішкувато глянула на Гришу Дашунька.
— Ну, є план роботи. Сесії, депутатські комісії, все там...
— План, план! А про престпж ти хоч подумав?
— Про престиж? Чий?
— ЧИЙ, ЧИЙ! Представника Радянської влади — ось ЧИЙ!
Грпша не знав, що п казати. Не міг же він ось так одразу думати про таке велике. Ні часу для цього ще не мав, пі досвіду, ні... А Дашуііьці вже подавай! Жіноча нетерплячка чп просто примхи?
Вій знову спробував піти на зблпжеппя, але дружина виявила твердість і непоступливість, навіть постелила Гриші окремо, щоб уберегти його від пустоголовості й створити умови для державного думання.
Будемо відверті: Грпша не хотів сушити голови проблемами, натомість набагато охочіше віддавався покликові живого життя. І тому вперто намагався подолати той рубіж, який воздвигла між ними Дашунька, і впродовж тих залишків ночі, які ще над ними туманилися, песмілпво наближався до дружипи, сподіваючись на тс й на се, але щоразу вимуїнеиий був відходити перед її категоричними:
— Одстань!
— Одчепись!
— Іди геть!
— Набрид!
— Дай спокій!
— Хочу спати!
Такі висловлювання навіть індійського слона збили б з ніг, але Гриша вистояв, мовчки відступив і так само мовчки заповзявся довести Дашуньці, що він не те що, а й навіть, і коли треба, то...
Колись казали: "Жінка в колгоспі — велика сила". А хіба тільки в колгоспі? І чи по стали мп жертвами чоловічої самовпевненості, уперто стверджуючи, що вся земна цивілізація — це породження патріархату, тобто чоловічого панування, диктату і зверхності? То тільки чоловікам так хотілося думати (а чоловіків па Землі завжди чомусь було менше, ніж жінок, може, тому, що чоловіків убивали па війнах), насправді ж у всі віки господинями жпт-тя (і навіть творцями політичних систем) були наші прекрасні подруги, володарки наших дум, чуттів і снів, повелительки й богині, непідкупні диктаторки, які завжди прагнуть нездійсненного, але й перші усвідомлюють цю нездійсненність.
Гриша так і не заснув до ранку, караючись відсутністю великих дум, до яких спонукала його Дашунька, коли ж задрімав, а тоді элякано прокинувся, то вже сопце на небі підбилося аж он де, дру-
"киіш, ясна річ, пе було, мами Сашки так само, на сковорідці синіла гумовозахолола ясчшт, сонце глумливо сяяло пе так над Весело-ярськом, як над новим головою сільської Ради Гришею і'Ісвенцем.
Віп пішов на роботу пішки, відчуваючи перевагу над усіма тими головами, керівника .ми, начальниками, яких неодміппо возять прикріпленими до них машинами.
Будемо вважати це думками по дорозі, а тим часом Гриша Ле-иенець дійшов до будинку сільської Ради, Ганна Панасівна, привітавшись, відчинила двері його кабінету, дядько Обеліск приніс графин із свіжою водою, починався новий день його діяльності па новій посаді.
Гаппа Панасівна ирішесла цілий пук газет, поклала їх на стіл перед Гришею, мовчки тицьнула па підкреслепо червоним олівцем.
— Що це? — спитав Гриша.
— Матеріали з преси,— відповіла Ганна Панасівна.
— Я сам читатиму. Гаразд?
— Та гаразд,— сказала Ганна Панасівна,— але ви ще не все знаєте.
— А що мені треба ще зпатп? — насторожився Гриша.
І — Цього піхто й ніколи пе МОЯІЄ точно визначити,— мудро [усміхнулася Гаппа Панасівна. І, вже йдучи до своєї кімнати, мимохідь, як то кажуть, повідомила: , — Там до вас дід Утюжок!