Люба нам буде, і думи тяжкі
Згинуть десь там, у блакиті.
Вір мені, дівче, і кривди людські
Згинуть в безоднях в ті миті.
Вір мені, сестро,— в натурі одній
Певне є джерело втіхи,
В вічній, нетлінній, повік молодій —
Щастя, і спокій, і ліки.
У першому виданні перший рядок цього вірша починався словами: "Дівче! Будь рада теплу і весні".
Вірш "Люблю її, зову своєю..." у першому виданні починався зі слів: "Пещу її, зову своєю...", а початкові рядки першої і третьої строф вірша "Вийди, о, вийди! Я жду тебе, жду!" з’явилися в третьому виданні замість "Ластівко, вийди! Я жду тебе, жду!".
Назву вірша із першого видання "Погребна пісня" у двох наступних замінено на "Жалібна пісня".
Лише у третьому виданні вірш "Хай його по-звірськи вбито…" надрукований під конкретизованою назвою "Кап[ітану] Шмідту", а в другому виданні замість "З ханською ордою" виправлено на "З царською ордою".
Окремі вірші зазнали змін, скорочень, і не завжди обгрунтовано. Микола Зеров у рецензії на друге видання збірки зазначав, що деякі виправлення слів і рядків зроблені гірше, перші редакції були влучнішими. Це, на його думку, стосується і рядка вірша "З журбою радість обнялась...": "Із дивним ранком ніч злилась" замість більш музикального у першому виданні: "І бляск, і стума в той же час". На думку рецензента, поправки найбільше пошкодили віршеві "Нехай обдурений я сном…", де викинуто другу строфу із перехідним анафоричним словом "нехай", що порушило гармонійність вірша:
Нехай — але в душі моїй
Яка цвіла весна рожева!
Пахтіли, дихали дерева,
Літав пташечих звуків рій.
Чимало відмінностей мали окремі твори в рукописних автографах. Є навіть різні варіанти одних і тих же віршів.
Поезія "Чари ночі" досить розтягнута. Є варіанти цього вірша. Подаємо деякі з них за рукописом (ф. XV, № 427):
Мине весна — тоді ридай:
Усе життя для того,
А поки вільну волю дай
Для серця молодого.
Нехай цвіте, нехай живе
На струнах гра, співає,
Весиа його до себе зве,
Весна бенкет справляє.
Хмільне отруєне вино
З тобою чудо зробе,
Навік зостанеться воно
Й життя твоє оздобе.
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її,
Знов молодість не буде".
…Чаруєш? Чари весняні
Шепочуть трави, листя.
Господар! Двері відчини,
Прийми до себе гістя.
26.IV.1904
В іншому рукописному автографі (ф. XV, № 691) є ще дві строфи, що не ввійшли до основного тексту:
Поки горить огонь в грудях
І світом ясним світе,
Кохання чистого в серцях
Самі зірвіть сі квіти.
Бо вітер буйний розмете
І полама розкоші.
Як ще в той час не продасте
Самі ви іх за гроші.
Три строфи з чорнового автографа вірша "Ходім відсіль, де радощів немає..." (ф. XV, № 671) у виданні були опущені:
Ходім туди, де жайворонки в згоді,
До сонця льот спинивши свій,
Співають гімн красі і вроді
З-над хмар в безодні світовій.
Ходім відсіль, з оцих туманів,
Тут лихо, смуток, стогін скрізь.
Тут дзвін невольницьких кайданів
Зливається з струмками сліз.
Ходім відсіль, бо тут не люде — скелі.
Тут людські груди кам’яні.
Біжім же з сірої пустелі
В поля зеленії, в гаї.
18.VIII.1905