— Я приймаю Найвищу,— відповів він.
Почулися поодинокі схвальні вигуки, а тоді натовп заревів, аж горами покотилася луна. Люди оточили його з усіх боків, усміхалися, тисли йому руки.
— Церемонію зараз же і проведемо, — сказав священик. — Вона відбудеться в селищі, перед зображенням Тангукарі.
Очолювані старим, усі негайно вирушили назад. Хедвел із нареченою тепер опинилися в середині процесії. Меле від початку церемонії не вимовила слова. Так само мовчки вони перетнули місток із ліан. На тому боці селяни оточили Хедвела ще щільнішим кільцем, від чого він відчув легкий напад клаустрофобії.
"Якби я не був певен їхньої природної неагресивності, — вмовляв він сам себе,— то почав би побоюватись".
Зненацька пролунав крик. Усі кинулися назад, до містка. З височенної кручі Хедвел побачив, що сталося. Катага, батько Меле, замикав процесію. Коли він досяг середини містка, найтовща ліана невідомо чому розірвалася під ним. Катага встиг ухопитися за котрусь тоншу, але то тривало лише якусь хвилю. На очах селян його напружені пальці слабшали, він поволі випустив ліану й полетів униз.
Хедвел, скам'янівши з несподіванки, лише спостерігав за цим. Він наче уві сні виразно бачив усе, що сталося: Катажине падіння, чудову відважну посмішку на його обличчі, вируючу річку, щербате каміння внизу. То була неминуча смерть.
— Плавати він уміє? — запитав у Меле.
— Ні. Відмовлявся вчитися... О батьку! Як ти міг!
Бурхливий пінистий потік лякав Хедвела більше від будь-чого, знаного досі, навіть більше від порожнечі космосу. Та ж небезпека зогрожувала батькові його дружини! Доводилося діяти. І він стрибнув просто в крижану воду.
Коли Хедвел доплив до Катаги, той уже втрачав свідомість, що було дуже доречно, бо ігатієць не опирався, коли його вхопили за чуприну й щосили потягли до берега. Але справа виявилася складною. Течія підхопила їх і понесла, то занурюючи під воду, то виштовхуючи на поверхню. Енергійним зусиллям Хедвел обминув перший поріг. Але попереду вже бовваніли інші.
Берегом бігли селяни й щось йому кричали. Втрачаючи сили, Хедвел ще раз спробував досягти берега. Ігатієць, що потроху очунював, намагався вивільнитись.
— Не здавайся, старий, — важко дихаючи, підбадьорив його Хедвел.
Він уже був у десяти футах від берега, коли течія знову почала відносити їх на середину. Останнім зусиллям Хедвел примудрився вчепилися за гілку, що звисала над водою, і тримався так, поки течія вирувала навколо них, Шарпаючи на всі боки. А за мить селяни за наказом'священика вже витягали обох на безпечний берег.
Їх принесли в селище. Коли. Хедвел нарешті відсапався, то, спроквола посміхаючись, повернувся до Катаги й сказав:
— Мало не впав, старий?
— Паскуда! — плюнув той Хедвелу в вічі й, гордо ступаючи, пішов геть.
Хедвел, чухаючи потилицю, дивився йому вслід.
— Мабуть, із головою в нього щось сталося, — промовив він.— Гаразд, то як там із Найвищою?
Селяни зловісно насувалися на нього.
— Ха! Найвищої захотів!
— Після того, як він витяг із води нещасного Катагу, в нього ще вистачає совісті...
— Така людина не гідна Найвищої.
— Така людина,— підсумував торговець Вассі, — взагалі не заслуговує на смерть.
Хедвел подумав: чи вони всі часом не збожеволіли? Похитуючись, він підвівся й звернувся до священика:
— Що то все означає?
Лаг, обличчя якого зблідло й прибрало скорботного виразу, дивився на нього, міцно стиснувши губи.
— То удостоюсь я церемонії Найвищої чи ні? — якось жалібно запитав Хедвел.
— Ти на неї заслуговуєш,— відповів священик. — Серцем я розумію, що тебе слід нагородити. Але існують принципи милосердя й гуманного співчуття, притаманні Тангукарі. За цими принципами, Хедвеле, ти скоїв жахливу й немилосердну річ, витягши Катягу з річки. Боюся, тобі цього ніколи не подарують. Хедвел не знав, що й казати. Вочевидь, існувало якесь табу, що забороняло рятувати потопаючих. Але ж як така незначна подія могла переважити все те, що він для них зробив?
— Однак хоч якусь церемонію ви для мене влаштуєте? — благальне промовив він.
В очах священика світилося співчуття. Схопивши патерицю, він став її піднімати... Проте зловісне ревіння натовпу примусило Лага зупинитися.
— Я нічого не можу вдіяти. Залиш нас, самозваний посланцю. Залиш нас, о, Хедвеле, — той, хто не заслуговує на смерть!
— Гаразд! — вигукнув Хедвел, якому раптом урвався терпець. — А йдіть ви разом із вашою отарою брудних дикунів!.. Навіть якщо ви мене благатимете, я не залишуся з вами! Ти зі мною. Меле? Дівчина судомно змигнула, поглянула на Хедвела,
тоді на священика. Запала тиша. Потім почувся тихий голос Лага:
— Згадай про батька, Меле. Згадай про свою віру.
Меле гордовито підвела підборіддя:
— Я знаю, в чому полягають мої обов'язки. Ходімо, Річарде, любий.
— Авжеж, — відказав Хедвел і гордо попрямував до свого корабля, Меле — за ним.
Священик розпачливо дивився їм услід.
— Меле! — лише раз гукнув навздогін убитий горем Лаг.
Але дівчина не озиралася. Він бачив, як вона ввійшла до корабля і як зачинився люк. За кілька хвилин навколо срібної сфери виникло червоно-синє полум'я. Вона знялася в повітря, набираючи швидкість, потім перетворилася на цятку й зникла.
Сльози котилися по Лагових щоках, коли він за цим спостерігав.
Кількома годинами пізніше Хедвел сказав:
— Люба, ми летимо на Землю, мою рідну планету.
Вона тобі сподобається.
— Я знаю,— прошепотіла Меле, роздивляючись в ілюмінатор сяючі цятки зірок.
Десь серед них був її дім, який вона втратила назавжди. Дівчина вже почала сумувати за домівкою. Але вибору не було. Принаймні для неї. Жінка має йти за коханим чоловіком. А коли вона вірно любить, то не повинна втрачати віри в свого обранця. Меле вірила в Хедвела. Вона намацала захований невеличкий кинджал. На кінці його була надзвичайно болісна й сильнодіюча отрута. Цією родинною реліквією користувалися, коли поруч не було священика, кинджал призначався лише
для тих, кого дуже любили.
— Я більше не марнуватиму часу,— сказав Хедвел. — Коли ти поруч, я здатен на великі звершення. Ти ще пишатимешся мною, серденько.
Меле знала, що то не лише слова. Одного дня, думала вона, Хедвел спокутує свій гріх перед її батьком. Він ще зробить якесь добре діло, не сьогодні, то завтра, а може, й через рік. І тоді вона подарує йому найдорожче, що спроможна дати чоловікові жінка. Болісну смерть.