Помітивши їх, він зняв картуз і, поки йшов, все вклонявся їм із збентеженим виразом.
Як тільки він наблизився до них так, що його могли чути, він пробурмотів:
— Ваш покірний слуга, пане барон, пані та все товариство.
Потім, оскільки йому нічого не відповіли, заявив:
— Це я й є — Дезіре Лекок.
Але це ім’я нічого не роз’яснило, і барон спитав:
— Що вам треба?
Тоді парубок, бачачи конечну потребу з’ясувати свою справу, зовсім збентежився. Дивлячись то на картуз, який він тримав у руках, то на покрівлю замку, він пробурмотів:
— Це пан кюре сказав мені кілька слів у цій справі…—і замовк, боячись проговоритись і пошкодити своїм інтересам.
— У якій справі? Я нічого не знаю, — відповів барон, не розуміючи.
Тоді парубок наважився і, знизивши голос, сказав:
— У справі вашої служниці… Розалії.
Жанна здогадавшись, у чому річ, підвелась і пішла з дитиною на руках. Барон промовив:
— Підійдіть ближче, — і показав йому на стілець, де щойно сиділа Жанна.
Селянин зараз же сів, пробурмотівши:
— Спасибі за ласку.
Потім він почав чекати, ніби не маючи чого сказати. Після досить довгої мовчанки наважився, нарешті, приступити до діла і звів погляд до блакитного неба.
— А погода яка тепла для цієї пори! Хіба що для озимих тільки не дуже добра, — і він замовк.
Баронові урвався терпець, і він раптом запитав його сухим тоном:
— То це ви одружуєтеся з Розалією?
Підозріливий, як і всі нормандці, парубок відразу ж
збентежився.
Він відповів обачно, хоч і більш твердим тоном:
— Це, бачите, як вийде, можливо, що й так, а можливо, що й ні.
Але барона роздратували ці виверти.
— Та кажіть же прямо, чорт забирай, за цим ви прийшли сюди — чи ні? Берете ви її чи ні?
Збентежений парубок втупив очі в свої ноги:
— Якщо все буде так, як казав мені пан кюре, то я беру її; але як воно буде так, як каже пан Жюльєн, то я не хочу її брати.
— А що вам казав пан Жюльєн?
— Пан Жюльєн сказав мені, що матиму за нею півтори тисячі франків, а пан кюре сказав мені, що матиму двадцять тисяч. Я згоден, як буде двадцять тисяч, але зовсім не хочу, як буде тисяча п’ятсот франків.
Тоді баронеса, що сиділа в своєму кріслі й дивилася весь час на стурбоване обличчя парубка, почала дрібно сміятися. Селянин скоса незадоволено глянув на неї, не розуміючи причини цього сміху, і чекав відповіді.
Збентежений цим торгом барон відразу перебив його:
— Я казав панові кюре, що ви матимете в дожиттєве володіння ферму Барвіль, яка має перейти потім до дитини. Ферма варта двадцяти тисяч франків. Я ніколи не міняю свого слова. Згодні ви чи ні?
Парубок покірно й задоволено посміхнувся і раптом став балакучим:
— Ну, коли так, я не відмовлюсь. У цьому тільки й була затримка. Коли пан кюре казав мені про це, я тоді ж вирішив оженитись. Бігме, що так, до того ж я бажав стати в пригоді панові барону, який, гадаю, віддячив би мені за це. Бо так уже повелося між людьми, що коли хто робить кому-небудь послугу, то завжди йому віддячать за це пізніше. Але пан Жюльєн прийшов до мене і враз чую, що тільки півтори тисячі. Тоді я подумав: "Треба довідатись", — і прийшов до вас. Це не через те, що я не йняв віри, а через те, що просто хотів з’ясувати цю справу. Бо, як кажуть, дружба дружбою, а гроші лік люблять, чи не так, пане барон?
Щоб перепинити його, барон запитав:
— Коли ви хочете справити весілля?
Селянин знову став нерішучим, збентеженим. Нарешті він промовив запинаючись:
— А хіба ж ми не напишемо спершу папірця?
Тоді барон розгнівався:
— Та якого ж біса? Ви ж будете мати шлюбний документ, це найкращий папірець.
Селянин уперто правив своє:
— Але поки там що, ми можемо теж скласти і нашу умову, це не зашкодить ніколи.
Барон рішуче підвівся:
— Відповідайте — так чи ні, зараз же. Якщо ви не хочете, так і кажіть, бо в мене є інший претендент.
Острах мати суперника зовсім збив з пантелику хитрого нормандця. Він зважився і простяг руку, наче після купівлі корови.
— Переб’ємо руки, пане барон, справа скінчена. Тільки дурень від цього відмовиться.
Барон перебив руки, потім гукнув:
— Людівіно!
Куховарка висунула з вікна голову.
— Принесіть пляшку вина.
Вони випили, щоб сприснути угоду, і парубок пішов уже бадьорішою ходою.
Жюльєнові нічого не сказали про ці відвідини. Шлюбний контракт було складено у великій таємниці, потім, після разового оповіщення в церкві, справили весілля в понеділок уранці.
Одна з сусідок несла в церкві за молодими дитину, як певну запоруку майбутнього багатства. І ніхто в окрузі гіе дивувався — всі заздрили Дезіре Лекоку. В сорочці родився, — казали з лукавим усміхом, в якому не було, проте,
і тіні осуду.
Жюльєн учинив страшенний скандал, який скоротив
перебування тестя і тещі в Пеплі. Жанна розлучалася з ними без особливого смутку, бо Поль став тепер для неї невичерпним джерелом щастя.
IX
Коли Жанна зовсім видужала від пологів, було вирішено нанести візит Фурвілям і побувати з візитом у маркіза де Кутельє.
Жюльєн щойно купив на аукціоні новий однокінний фаетон, щоб можна було виїжджати разів зо два на місяць.
Одного ясного грудневого дня фаетон запрягли і, проїхавши години дві нормандською рівниною, почали спускатися в невеличку долину, схили якої поросли лісом, а середина була зорана.
Потім поля змінились лугами, а луги болотами, повними сухого вже в цю пору року очерету, що шелестів своїм довгим сухим листям, схожим на жовті стрічки.
Несподівано за крутим поворотом долини показався замок Врійєт: одним боком він упирався в лісистий схил, а другим поринав підніжжям у величезний став, на протилежному березі якого простягався вгору по другому схилу долини високий ялиновий ліс.
Проїхавши старовинний підйомний міст і величезний портал у стилі Людовіка XII, вони в’їхали в парадний двір, де стояв красивий замок у стилі тієї ж доби, обкладений цеглою, обабіч якого здіймалися вкриті черепицею вежі.
Жюльєн пояснив Жанні все до дрібниць у цій споруді. Видно було, що він тут бував часто і знав усе досконало. Він вихваляв замок, захоплюючись його красою:
— Подивися на цей портал! Правда, велична будівля? Весь другий фасад замку виходить на став, там розкішний ганок, що спускається аж до самої води; коло нижніх східців прив’язано чотири човни — два для графа і два для графині. Там, праворуч, де ти бачиш ряд тополь, кінчається став; це звідти витікає річка, що тече до Фекана. В цій місцевості сила-силенна дичини. Граф над усе любить полювання. Це справді садиба вельможі.