З свого боку Жанна не розуміла спочатку цих натяків, але, зрозумівши, почервоніла і схвилювалась, аж до сліз.
— О пане кюре, що ви кажете? Що ви думаєте? Клянусь вам… клянусь…
Ридання заглушили її слова.
Він здивувався й почав утішати її:
— Та ну ж, я не хотів засмутити вас. Я трохи пожартував, це ж не заборонено між порядними людьми. Але покладіться на мене; ви можете цілком покластись на мене. Я поговорю з паном Жюльєном.
Вона не знала, що сказати. їй хотілось тепер відмовитись від цього посередництва, бо вона боялась, що воно буде нетактовним і тільки пошкодить їй, але вона не могла на це зважитись і втекла, пробелькотавши:
— Дякую, пане кюре.
Минув тиждень. Жанна жила в тривожному неспокої.
Якось увечері, під час обіду, Жюльєн дивно поглянув на неї, і губи його склалися в посмішку, ніби він збирався поглузувати. І поводився він з нею якось невловимо насмішкувато; потім, коли вони пішли прогулятись по великій матусиній алеї, він тихенько сказав їй на вухо:
— Ми, здається, помирились?
Жанна нічого не відповіла. Вона розглядала на землі щось подібне до прямої, майже непомітної, вже борозни, що починала заростати травою. То був слід від баронесиної ноги, що помалу зникав, як зникає згадка. І Жанна відчула, як стискується, сповнюється сумом її серце; вона відчувала себе покинутою в житті, такою далекою від усіх людей.
Жюльєн вів далі:
— Щодо мене, то я кращого й не бажав. Я боявся тільки, що це буде для тебе неприємно.
Сонце сідало, в повітрі стояла тиша. Жанні хотілося плакати, вона відчувала потребу висловитись перед яким-небудь близьким серцем, потребу пригорнутись до нього, розповісти про свої страждання. Ридання підступали до її горла. Вона розкрила обійми, впала на груди Жюльєнові й заплакала.
Він здивовано втупив очі в її коси, не бачачи схованого на грудях обличчя. Він подумав, що вона ще кохає його, і поблажливо поцілував її в волосся.
Потім вони повернулися в будинок, не промовивши більше ні слова. Він прийшов разом з нею в її кімнату і провів там цілу ніч.
Колишні їхні стосунки відновилися. Він підтримував їх, наче виконуючи обов’язок, що, проте, не був для нього неприємний; вона ж корилась їм, як чомусь неминучому, бридкому й огидному, вирішивши припинити їх назавжди, як тільки знову відчує себе вагітною.
Але незабаром Жанна помітила, що пестощі її чоловіка не такі, як колись. Вони стали, можливо, тонші, але були неповні. Він поводився з нею не як спокійний чоловік, а як обережний коханець.
Здивувавшись, вона почала спостерігати і скоро помітила, що всі його пестощі припиняються перш, ніж вона могла б бути запліднена.
Тоді якось вночі, припавши устами до його уст, вона прошепотіла:
— Чому ти не віддаєшся мені цілком, як колись?
— Чорт забери, та тому, щоб ти не завагітніла, — сказав він зі сміхом.
Жанна здригнулась:
— Чому ж ти не хочеш більше дітей?
Він був страшенно вражений:
— Що? Що ти кажеш? Чи ти збожеволіла? Другу дитину? Ну, ні. Досить вже й однієї, яка пищить, завдає всім клопоту і вимагає витрат. Ще одну дитину? О ні, дякую!
Вона рвучко обняла його, поцілувала, почала пестити і прошепотіла ледве чутно:
— О, благаю тебе, зроби так, щоб я ще раз стала матір’ю.
Але він розгнівався, начебто вона його чимось образила:
— Ти з глузду з’їхала, напевно. Дай мені спокій зі своїми дурницями.
Жанна замовкла, вирішивши хитрощами змусити його дати їй те щастя, про яке вона мріяла.
Вона спробувала продовжити його пестощі, граючи комедію палкої жаги і пригортаючи його до себе обома руками в удаваних поривах пристрасті. Вона вдавалась до всіляких хитрощів, але він не втрачав свого самовладання і не забувався ні разу.
Тоді, почуваючи, як її все більш охоплює це нестямне жадання, готова йти на все, не спинятись ні перед чим, Жанна знов пішла до абата Піко.
Він кінчив снідати і був дуже червоний, бо після їжі йому завжди вдаряла в голову кров. Тільки-но він її побачив, як, зацікавлений наслідками свого посередництва, скрикнув:
— Ну, як?
На цей раз уже рішуче, без соромливої боязкості, вона відповіла йому:
— Мій чоловік не хоче більше дітей.
Абат обернувся до неї, зовсім уже зацікавлений, захоплений інтересом попа до інтимних таємниць, що їх так приємно вислухувати в сповідальні.
— Як це так? — запитав він.
Тоді, втрачаючи свою рішучість, вона почала збентеже-йо пояснювати:
— Він… він… він відмовляється зробити мене матір’ю.
Абат зрозумів; він розбирався в цих справах і почав
розпитувати з усіма подробицям*, дуже докладно, з жадібністю людини, що змушена постити.
Потім, кілька хвилин подумавши, спокійним голосом, начебто розмовляючи про добрий врожай, він в усіх подробицях виклав перед нею план поведінки:
— Ви маєте тільки один спосіб, моя люба дитино, це — зробити так, щоб він повірив у те, що ви вже вагітні. Тоді він перестане остерігатися, і ви справді завагітнієте.
Жанна вся почервоніла, але, відважившись на все, продовжувала:
— А… якщо він не повірить мені?
Кюре добре знав, як керувати людьми і як їх тримати в своїх руках:
— Тоді почніть розповідати всім про вашу вагітність, і він зрештою повірить.
Потім він додав, наче бажаючи виправдати ці хитрощі:
— Це ж ваше право! Церква дозволяє зносини між чоловіком і жінкою тільки з метою продовження роду.
Вона послухалася хитрої поради кюре і через два тижні заявила Жюльєнові, що, на її думку, вона вагітна. Він аж підскочив:
— Не може цього бути! Це неправда.
Вона пояснила причину своїх підозрінь, Жюльєн заспокоївся.
— Ну, почекай трохи. Сама побачиш.
І щоранку він почав питати її:
— Ну як?
І вона завжди відповідала:
— Ні, ще нема. Помилка майже неможлива, я вагітна.
Він хвилювався, гнівався і разом з тим дивувався. Він
повторював:
— Я нічого не розумію, нічогісінько! Хай мене чорти візьмуть, коли я знаю, як це сталося.
Через місяць Жанна почала всім розповідати про цю новину; лише графині Жільберті, зі складного почуття делікатної соромливості, не сказала нічого.
Жюльєн спершу не наближався дружини, потім, шаленіючи, скорившись своїй долі, він заявив:
— Ось ще один неироханий, — і знов почав навідувати кімнату своєї дружини.
І те, що передбачав абат, здійснилося. Жанна завагітніла.