ГАЛІЛЕЙ. Ага. (Диктує). Я цілком погоджуюсь зі ставленням кардинала Сполетті до бунтівних канатників, а саме, що краще в ім’я християнської любові до ближнього видавати їм юшку, аніж збільшувати їм платню за їхні корабельні та дзвонові канати. Оскільки мудрішим здається зміцнювати їхню віру, замість пожадливості. Апостол Павло каже: "Доброчинство ніколи не пропаде намарно". Як це тобі?
ВІРДЖІНІЯ. Чудово, батьку!
ГАЛІЛЕЙ. Як ти гадаєш, чи не можна прочитати в цьому якоїсь іронії?
ВІРДЖІНІЯ. О, ні, архієпископ відчує блаженство. Він такий практичний.
ГАЛІЛЕЙ. Покладаюсь на твою думку. Що там далі?
ВІРДЖІНІЯ. Чудовий текст: "Коли я кволий, тоді я сильний".
ГАЛІЛЕЙ. Ніякого тлумачення.
ВІРДЖІНІЯ. Але чому ж?
ГАЛІЛЕЙ. Що йде далі?
ВІРДЖІНІЯ. "... Зрозумійте, що любити Христа далеко ліпше, ніж будь-яке знання". Послання до Ефесян апостола Павла III, 19.
ГАЛІЛЕЙ. "Особливо дякую вашій еміненції за чудову цитату з послання до Ефесян. Спонуканий цим, я знайшов у неповторному творі "Наслідування Христа" ще таке: (цитує напам’ять) "Він, до кого промовляє вічне Слово, вільний від багатьох запитань". Чи можна мені при цій нагоді говорити про власні справи. Мені все ще дорікають, що я колись книгу про небесні тіла видав базарною мовою. Я зовсім не мав на меті пропонувати або схвалювати, щоб книги про значно важливіші предмети, як наприклад, богослів’я, видавались мовою продавців макарон. Звичайно доводять, що завдяки універсальності латини службу Божу всі народи правлять однією мовою. Але цей довід здається мені не дуже влучним, бо зухвалі глумливці можуть йому протиставити інший, а саме: жоден з цих народів тоді ні слова не зрозуміє. Охоче знехтую дешевою зрозумілістю святих істин. Латина, яка звучить з кафедри, захищає вічні істини церкви від цікавості невігласів і збуджує довір’я, коли вимовляється священиками з нижчих класів з місцевим акцентом. Ні, викресли це.
ВІРДЖІНІЯ. Все?
ГАЛІЛЕЙ. Все, після "продавців макарон".
Стукають у двері. Вірджінія йде до передпокою. Чернець відчиняє. Входить АНДРЕА САРТІ. Це вже людина середнього віку.
АНДРЕА. Добрий вечір. Я збираюсь покинути Італію, щоб зайнятись науковою роботою в Голландії, і мене попросили проїздом відвідати його, щоб мати змогу там розповісти про нього.
ВІРДЖІНІЯ. Не знаю, чи схоче він тебе бачити. Ти ніколи не приходив.
АНДРЕА. Спитай його.
Галілей розпізнав голос Андреа. Сидить нерухомо. ВІРДЖІНІЯ підходить до нього.
ГАЛІЛЕЙ. Це Андреа?
ВІРДЖІНІЯ. Так. Відіслати його?
ГАЛІЛЕЙ (після паузи). Приведи його.
ВІРДЖІНІЯ приводить АНДРЕА.
ВІРДЖІНІЯ (до ченця). Він безпечний. Він був його учнем. А тепер це його ворог.
ГАЛІЛЕЙ. Лиши нас самих, Вірджініє.
ВІРДЖІНІЯ. Я хочу послухати, що він розповість. (Сідає).
АНДРЕА (холодно). Як ся маєте?
ГАЛІЛЕЙ. Підійди ближче. Як живеш? Розкажи про свою роботу. Я чув, що вона з гідравліки.
АНДРЕА. Фабриціус з Амстердама доручив мені довідатись про ваше життя.
Пауза.
ГАЛІЛЕЙ. Я почуваю себе добре. Мені приділяють багато уваги.
АНДРЕА. Радий, що зможу повідомити, що ви почуваєте себе добре.
ГАЛІЛЕЙ. Фабриціус зрадіє, почувши це. А ти можеш йому сказати, що я живу з комфортом. Глибиною свого каяття я удостоївся такої прихильності своїх властителів, що мені дозволено в скромному обсязі і під духовним контролем вести наукові дослідження.
АНДРЕА. Так. Ми теж чули, що церква задоволена вами. Ваше повне підкорення вплинуло. Запевняють, ніби власті з задоволенням переконались, що відколи ви зреклися свого вчення, в Італії не опубліковано жодного твору з новими твердженнями.
ГАЛІЛЕЙ (прислухаючись). На жаль, є країни, які ухиляються від піклування церкви. Боюсь, що там розвиваються далі засуджені вчення.
АНДРЕА. Ваше зречення і там викликало радісні для церкви наслідки.
ГАЛІЛЕЙ. Правда?
Пауза.
Що чути про Декарта? З Парижу — нічого?
АНДРЕА. Дещо є. Після звістки про ваше зречення Декарт сховав у шухляді свій трактат про природу світла.
Тривала пауза.
ГАЛІЛЕЙ. Мене турбує доля деяких наукових друзів, яких я вів шляхом облуди. Їх навчило моє зречення?
АНДРЕА. Щоб мати змогу науково працювати, я хочу виїхати до Голландії. Бику не дозволено того, чого собі не дозволяє Юпітер.
ГАЛІЛЕЙ. Розумію.
АНДРЕА. Федерцоні знову шліфує лінзи в якійсь міланській лавці.
ГАЛІЛЕЙ (сміється). Він не знає латини.
Пауза.
АНДРЕА. Фульганціо, наш маленький чернець, припинив дослідження і вернувся в лоно церкви.
ГАЛІЛЕЙ. Так.
Пауза.
Моє начальство сподівається мого повного духовного одужання. Я роблю кращі успіхи, ніж можна було чекати.
АНДРЕА. Он як.
ВІРДЖІНІЯ. Хвала Господу.
ГАЛІЛЕЙ (гостро). Подивись до гусятини, Вірджініє.
Розгнівана Вірджінія виходить. По дорозі з нею заговорив чернець.
ЧЕРЕНЦЬ. Цей чоловік мені не до вподоби.
ВІРДЖІНІЯ. Він не страшний. Ви ж самі чуєте. (На виході). Ми одержали свіжий козячий сир.
Чернець іде за нею.
АНДРЕА. Я їхатиму цілу ніч, щоб завтра вранці перейти кордон. Я можу йти?
ГАЛІЛЕЙ. Не знаю, нащо ти прийшов, Сарті? Щоб схвилювати мене? Я живу обережно і обережно думаю, відколи опинився тут. Не без того, що часом берусь і за старе.
АНДРЕА. Я не хотів би вас хвилювати, синьйоре Галілео.
ГАЛІЛЕЙ. Барберіні казав, що це чіпляється, як короста. Він і сам не був вільний від неї. Я знову писав.
АНДРЕА. Так?
ГАЛІЛЕЙ. Я закінчив свою книгу "Розмови".
АНДРЕА. Як? "Розмови відносно двох нових галузей науки: механіки і законів падіння тіл"? Тут?
ГАЛІЛЕЙ. О, мені дають папір і пера. Моє начальство не дурне. Воно знає, що коли хвороба здавніє, її не вилікуєш за одну ніч. Вони бережуть мене від небезпечних наслідків, забираючи від мене сторінку за сторінкою.
АНДРЕА. О Боже!
ГАЛІЛЕЙ. Ти щось сказав?
АНДРЕА. Значить, вони дозволяють вам орати воду! Дають вам папір і перо, щоб ви заспокоїлись. Як могли ви писати взагалі, знаючи про такий наслідок?
ГАЛІЛЕЙ. О, я раб своїх звичок.
АНДРЕА. "Розмови" в руках ченців! Коли їх так жадібно чекають Амстердам, Лондон, Прага.
ГАЛІЛЕЙ. Звідси чую, як бідкається Фабриціус, вимагаючи свого фунта м’яса, а він же сидить в цілковитій безпеці в Амстердамі.
АНДРЕА. Дві нові галузі науки все одно що втрачені!